Розділ 30. Травмувальне змагання

Не зустрівшись з Брінейном вчора у бібліотеці, я планувала поговорити з ним сьогодні на сніданку. Але всі обставини були проти мене. Вальгард, ніби навмисне, спізнився далі нікуди, тому до їдальні я потрапила останньою — куди вже було сподіватися на розмову, коли встигнути б місце своє посісти до приходу Харальда.

Під час сніданку я час від часу кидала погляди на молодшого принца, проте так і не змогла спіймати його погляд. Хоча раніше так траплялося, що варто було мені подивитися на Ейна, як мої очі або тут же зустрічалися з його очима, або ж принц підводив погляд через мить. На жаль, не сьогодні.

Я покладалася на час після сніданку, де вже Брінейн аж ніяк не зможе від мене втекти, та й тут мені не поталанило. Щойно принц Харальд відклав столове наряддя, як у їдальні з’явився розпорядник Свейн. Чоловік тут же запросив нас до Великої зали для проходження чергового етапу змагань. І залишився стояти у їдальні, аж поки ми всі з неї не вийшли. Ніяк не лишитися наодинці!

Ну що ж, покладуся на Гардів дар переконання, а сама краще дослухаюся, про що говорить розпорядник:

— Любі мої Високості! Вчора, на жаль, під час змагань трапився прикрий нещасний випадок. Одну з принцес було поранено. Через це відсьогодні участь у змаганнях вас буде брати одинадцять.

Тобто? Але ж Соллі на сніданку сиділа поруч зі мною як ні в чому й не було?

Та мить потому я допетрала, про кого йшла мова — не було Вовчиці!

Свейн же, облишивши тему кількості учасниць, продовжував знайомити нас із суттю наступного випробування:

— Ми з королівською родиною порадилися і, зважаючи на останні події, вирішили перевірити ваші уміння надавати першу медичну допомогу. Адже, ви маєте погодитися зі мною, ситуації, у яких може бути життєво необхідно швидко надати допомогу до приходу цілителя, аби врятувати життя потерпілому, у житті королеви можуть траплятися і без війни. Одразу ж попереджаю, що на всіх учасників буде накладена ілюзія, тому насправді вони будуть неушкодженими, проте розслаблятися не варто, ваша допомога має бути своєчасною та правильною, інакше ваш поранений просто загине. Часу вам буде надано не дуже багато, проте достатньо, матеріали для надання допомоги теж будуть під рукою. Далі все залежатиме від вас.

Розпорядник провів нас до виходу у мій улюблений сад, де вже були підготовані куточки для кожної з принцес. Усі місця були відмежованими та ізольованими магічно, аби події навкруги не відвертали увагу від основної задачі — надання допомоги потерпілому. Вальгард підвів мене до лави, на якій вже стояла відкрита валізка з перев’язувальними засобами та якимось зіллям. Не чекаючи запрошення, допоки ще мені не було кому надавати допомоги (до речі, як пораненого доставлять?), вирішила переглянути вміст валізки, аби мені було легше орієнтуватися та обрати правильний засіб допомоги. Так, і що ж ми маємо? Відрізи тканини для бинтування та примочок, кровоспинне зілля, протизапальне зілля, порошок для збиття температури, мазь від опіків та обмороження — цілком пристойний стандартний набір, сподіваюся, я зможу дати йому раду. Але де ж потерпілий?

Я повернулася до Гарда, аби поцікавитися у нього і зойкнула від несподіванки: мій провожатий у ледве притомному стані лежав на стежці (чому я не почула, коли він упав?). З грудей Вальгарда стирчало руків’я кинджала, а по білосніжній сорочці швидко розпливалася червона пляма. 

На якусь мить я розгубилася: просто стояла та кліпала, не в змозі усвідомити, що це лише ілюзія та насправді Гардові нічого не загрожує. Враження підсилив і той факт, що чоловік стиха застогнав і спробував поворухнутися. Певно відчув гострий біль, бо потому очі його закотилися і герцог знепритомнів. Саме ця подія й призвела до того, що я нарешті відмерла та кинулася оглядати потерпілого. Кинджал стримів у небезпечній близькості до Гардового серця — чіпати його, не знаючи напевно, було страшно. Я могла своїми діями ще більше поранити Вальгарда. Та ще й кровотечу відкрити! Це б точно призвело до смерті, хоч і ілюзорної. Зараз же кров хоч і виходила, але повільно.

Тому, зваживши всі можливі варіанти, я вихопила з рукава кинджал (не час грати у хованки!) та обережно зрізала сорочку з широких грудей свого пацієнта. Треба ж! Його торс був густо вкритий рудим волоссям! Цікаво, а чи у Брінейна так само?... Не встигла подумати, як тут же обірвала свої думки. Не час думати про молодшого принца! 

Натомість схопила кровоспинне зілля та щедро полила ним рану Гарда — той, не приходячи до тями, знову застогнав. Не зважаючи на його стогони, я продовжила роботу: приклала до рани складену в кілька разів тканину і міцно прибинтувала її до грудей, обходячи руків’я ножа. Ну ось, здається, все, що могла, з раною я вже зробила. Тепер лишилося напоїти досі непритомного герцога зміцнювальним сиропом і чекати на завершення змагань.

Але на душі все ще панував неспокій, так, наче я щось пропустила. А що, якщо й справді? Ще раз нервово оглянула Вальгарда і тільки тепер запримітила темнішу пляму на його чорних штанях у районі стегна. Там теж була рана! Але через відсутність контрасту я просто не помітила ще однієї плями крові. 

Тож треба було різати й штанину, під якою я виявила не лише глибоку рану, але й уламок кістки, що стирчала з рани. «Обов’язково зафіксувати», — згадалися давні слова мого вчителя. Та от тільки жодного пристрою, яким я б могла знерухомити ногу Вальгарда у валізі з медикаментами не було. Довелося мені імпровізувати: як шини згодилися гілки з дерева, які я безжально (вибачте, Ваша Величносте, королево) зламала та туго примотала до ушкодженого стегна. Далі знову зайнялася зупинкою крові та знезараженням. Ще робила останні примочки, як пролунав сигнал, що сповіщав про завершення випробування. Тої ж миті Гард відкрив очі та підбадьорливо мені усміхнувся. Потім оглянув себе — усмішка стала схожою на гримасу.