Розділ 29. Гості з Анзуду

Допоки я вправлялася у володінні зброєю та демонструвала свої таланти, Зорія з Джарі та Зейданом зустрічали гостей. Коли я у супроводі Вальгарда повернулася до своїх покоїв, там на мене уже очікував син коваля Закарії — Ях’я з кількома своїми товаришами. Всі вони були учнями Закаріїї, проте я не думала, що чоловік відправить до Лісового Котячого краю аж власного сина!

Тепло привіталася та запросила хлопця, який був хіба на кілька років старшим за мене, приєднатися до нашої трапези. Хоч як мені не хотілося скоріше побігти до принца Брінейна та запропонувати йому новий засіб пересування, та я все ж стримувала свої поривання. По-перше, я чудово пам’ятала, що Ейн, м’яко кажучи, був не у захваті від моєї пропозиції (хоч особисто ми не обговорювали цю тему), а тому треба було якось підготувати принца до того, що я все ж вчинила по-своєму. Ну і по-друге, не думаю, що буде доречно набиватися до принца разом з Ях’єю. Краще буде, якщо Вальгард організує цю зустріч. Але герцог якраз розповідав мені, що до вечора буде чимось зайнятий і не зможе приділити мені увагу. Ну що ж, почекаємо вечора.

Допоки я згоряла від нетерплячки, мої земляки жваво обмінювалися новинами та обговорювали події. Найперша — це, звісно ж народження моїх братиків. Про яку прибулі хлопці дізналися від нас, бо вирушили в дорогу раніше, чим моя мати народила. Потім обговорювали спільних знайомих і вже тепер гості ділилися останніми плітками. Так ми дізналися про кілька незначних сварок між придворними, одні заручини та суперечку між маминими фрейлінами. Загалом, все як і завжди.

Я з покоївкою надіслала Гардові записку, в якій повідомила, що хочу з ним побачитися якомога скоріше, тож тепер не знала, як наблизити цей час. Про те, щоб підготуватися до наступного змагання не було й мови. Та й не знала я, до чого готуватися. Від смерті в очікуванні мене врятував Ях’я. Хлопець побачив, що я зовсім не слідкую за розмовою, тому запропонував перейти до іншої частини кімнати та поговорити про того, для кого я й замовила самохідне крісло. Я з радістю вчепилася у подаровану можливість з користю згаяти час.

— То тепер, моя принцесо, ви признаєтеся, хто ж саме потребує крісла? — з хитрою усмішкою поцікавився Ях’я.

— Так, я вважаю, що більше це не становить таємниці, раз усі принцеси про це дізналися. Це принц Брінейн.

Очі мого співрозмовника розширилися:

— Принц не може ходити? Оце так новина! Але чи нема у Котів сильних цілителів? Невже вони не змогли поставити свого принца на ноги? 

Я лише розвела руками. Ні, я не знаю, чому він не зміг вилікуватися.

— Добре. А що вам відомо про характер його каліцтва?

— Майже нічого. Знаю лише, що постраждав він у магічному джерелі.

— У магічному? Тоді зрозуміла необоротність його ушкоджень, — кивнув сам собі Ях’я. І продовжив розпитувати: — Чи може Його Високість повною мірою користуватися руками?

Мені згадалися його сильні міцні руки, які обіймали мене, притискали до себе, підіймали на коня та перетягували зі своїх колін на сідло Буревія.

— Так, — рішуче кивнула у відповідь. І ніби відчула, як згадані міцні руки огортають мене своїми жаданими обіймами. Кристал на шиї видавав легеньку пульсацію. Захотілося на яву пригорнутися до того, про кого зараз були всі мої думки, та я змусила себе опанувати свої почуття.

Майстер задоволено кивнув і поставив нове запитання:

— Чи може принц сидіти без підтримки?

— Як це? — не зрозуміла я.

— Чи треба йому спиратися на щось, коли він сидить? Чи використовує він руки для того, щоб спертися на них, коли схиляється вперед?

Я задумалася. Коли ми вперше побачилися, Брінейн сидів на стільці з високою спинкою. Але спину тримав прямо. У бібліотеці він зручно розкинувся у м’якому кріслі, тож судити було важко. На коні принц тримався, здавалося, без жодних зусиль, та мені згадалося, як він похитувався опісля, коли вже думав, що я пішла і не побачу. Чи не підтримував він себе магічно? Але наступного разу у бібліотеці Ейн скористався левітацією і зміг триматися вертикально. Це означає, що може? Чи як?

Побоюючись робити висновки, я просто переповіла Ях’ї усе, що побачила за час нашого знайомства з Брінейном.

Уважно послухавши, хлопець підсумував:

— Скоріше за все, ваш принц може-таки сидіти без підтримки, враховуючи, що в сідлі він тримається без проблем. Кажете, спинка зовсім низька?

— Ну, звісно ж, вища за звичайну, але підіймається не вище талії принца. Саме там її й охоплює ремінь. Для підтримки, так казав сам Брінейн. То може він і не…

— Ні, коли ноги звисають, втримати рівновагу складніше. А от у сидячому положенні, я думаю, Його Високість сам тримає рівновагу.

— Це добре?

— Звісно! У такому випадку виготовлене крісло буде зовсім легким і простим в управлінні.

— Було б чудово.

— До речі, а як зараз принц пересувається палацом?

— Він має двох помічників. Саме вони переносять паланкін. Принаймні, так мені казали. Сама я не бачила.

Ях’я кивнув, занотовуючи нову інформацію, а потім додав:

— Скажіть-но мені ще одне, моя принцесо.