Розділ 28. Зброя

Отож, змагання з майстерності володіння зброєю.

Гучна назва насправді, бо, судячи з переполоханого вигляду не менш як половини принцес, майстерністю там і не пахло. Цілком упевнений вигляд мали лише Бояна (що й не дивно), Саранна, Єрмін, Соллі та, сподіваюся, я. Принаймні всередині я аніскільки не сумнівалася у своїх уміннях метати ножі, залишалося лише визначитися, чи потрібно демонструвати, що й зброю я привезла з собою, чи варто попросити скористатися тутешніми. Звісно, Брінейн знав, я показала свої здібності під час нашої прогулянки до моря, та я сподівалася, що молодший принц не буде розповсюджувати відому йому інформацію.

Ножі все ж вирішила просити. 

Ми приїхали на місце проведення змагань на велику галявину у рідколіссі за містом, саме туди, куди ми з Брінейном так і не дісталися, через те, що я втрапила в пастку. Цікаво, він вже знайшов винуватця? Чомусь я ні на мить не сумнівалася, що молодший принц братиме особисту участь у розслідуванні. Дуже вже хотілося розпитати про результати, та я не була впевнена, що мені скажуть правду. 

Принцесам дали певний час на підготовку, щоб ми змогли поновити свої знання. Ну, ті, кому було що поновлювати, бо Веселина просто розгублено кліпала очицями, ніби й не второпала, чого ж від неї хочуть. Ясміна та Адаєз теж спантеличено крутили в руках обрану зброю. У першої це був меч, друга надала перевагу арбалетові, проте з вигляду слабо розуміла, що саме з ним робити. Хоч би не поранилася!

Я виділений час присвятила пристосуванню до отриманої зброї. Мої ножі були легкими та невеликими, виготовленими спеціально для мене, із врахуванням сили моїх м’язів і розміру долоні. Ті ж, що були надані організаторами, явно були викувані для чоловіка. Тому мені необхідно було пристосуватися до їхньої довжини, визначитися з центром тяжіння, розрахувати силу, з якою потрібно кидати, аби точно влучити у мішень. Ледве не пошкодувала, що не вирішила скористатися своєю зброєю. Проте — чи я не принцеса Орлиних земель? Зроду я не буду пасувати перед складнощами! 

До закінчення відведеного часу я вже могла вправно влучити в ціль. Звісно що до тієї майстерності, що я нею володіла із власними ножами, мені було далеко, ну так я й не по перемогу сюди прийшла.

Розпорядник Свейн оголосив про початок змагань. Цього разу жеребкування не проводили, королева просто протягнула Свейнові сувій, у якому принцеси вже були розташовані в одній Лінетті відомій послідовності. Глядачами були не лише члени королівської родини включно з Вегардом, але й наші провожаті та дехто з придворних. Брінейна серед них не було, проте це зовсім не означало, що чоловік не ховається під ілюзією десь неподалік. Мені б принаймні цього дуже хотілося.

За визначеним порядком першою мала показати свою майстерність Ейка. Принцеса Акулячих островів вийшла на галявину зовсім неозброєною. Дівчина була одягнена у просту сукню, ніби й не готувалася, тоді як усі решта, так чи інакше, дібрали якомога зручніший одяг. Присутні розгублено заозиралися, сподіваючись, що зараз Акулі піднесуть зброю. Проте нічого не відбувалося. Лише до дівчини наблизився один з її охоронців, теж неозброєний. Що ж вони запланували? Знову боротьбу?

Але ні! Охоронець загрозливо посунув в бік тендітної принцеси. Крок, ще крок. Що вона вичікує? Ейка дозволила наблизитися чоловікові майже впритул, а тоді блискавичним відточеним рухом вихопила із зачіски шпильку, яка при ближчому розгляді виявилася найтоншим двосічним лезом, підскочила назустріч нападнику, пірнувши під занесену руку, і трохи не всадила тонке лезо у шию. Зупинилася, проколовши шкіру та випустивши краплю крові. Глядачі охнули з переляку, а потім у захваті аплодували юній Акулі.

Другою неквапом вийшла все така ж розгублена Веселина. Теж з пустими руками. Але, на відміну від Ейки, не продемонструвала аж нічогісінько — просто стояла, опустивши голову під перехрестям поглядів. Кілька довгих хвилин панувала тиша, яку все ж порушила королева Лінетта:

— Люба Веселино, вам не знайшли підхожу зброю?

— Ні, — коротко мовила вона.

— Ви не змогли обрати із запропонованого?

— Ні, — відповіді не вирізнялися різноманітністю.

— Тоді що завадило вам показати своє вміння володіти зброєю?

— Я не вмію користуватися зброєю, — гиркнула зрештою Веселина.

— Як же так? — непідробно здивувалася королева.

— А хіба володіння зброєю входить до обов’язкових умінь принцеси? — зухвало поцікавилася дівчина. — Я ж не войовниця! — додала презирливо, зиркнувши у бік Бояни.

— А як же самозахист? — гнула своє королева Котів.

— Навіщо тоді охоронці свій хліб їдять?

— Не у всіх ситуаціях охоронці можуть бути присутніми та стати в пригоді. У ванній, наприклад.

— Але ж і зброї зі мною поряд там не буде, — відрізала Веселина.

Королева Лінетта покірливо схилила голову:

— Дякую, Веселино. Ваша позиція нам зрозуміла. Вступіть, будь ласка, місце наступній принцесі.

Принцеса Саламандра повагом відійшла вбік, на галявині з’явилася Адаєз з арбалетом. Роззирнулася, побачила щит, та стріляти не поспішала. Натомість зробила кілька вдихів. Руки її дрібно тремтіли, коли вона все ж навела зброю на мішень. З першого разу привести в дію спусковий механізм їй не вдалося, проте, смикнувши ще кілька разів, принцеса зрештою спромоглася випустити арбалетний болт. Який встряв у стовбур дерева, відхилившись від мішені на кілька кроків вправо. Добре, хоч не поранила нікого. Чи то маги пильнували? Зарядити новий болт дівчина не встигла, Лінетта її спинила: