Розділ 27. Торстейн

Вальгард підхопив мене під лікоть і потягнув кудись в дальній куток зали. На моє бажання дізнатися, куди ж мене тягнуть, кинув лише загадкове: «Побачите». Прекрасне ставлення до іноземної принцеси! Пожалітися на нього комусь, чи як? Та ні, це я просто сердита на нього, бо він відірвав мене від Брінейна.

Герцог привів мене до закутка, в якому я побачила незнайомого мені чоловіка. А чи такого вже незнайомого?

— Ліє, дозволь представити тобі мого брата Торстейна. Стейне, це принцеса, яку мені випала честь супроводжувати, уже не спадкоємиця Орлиних земель Алія-Ахсана.

Брат Вальгарда незграбно переступив з ноги на ногу, похитнувся, а потому, відновивши рівновагу, низько схилився у поклоні.

— Радий знайомству.

Я відповіла реверансом і словами:

— Навзаєм.

Отже, ми не будемо зізнаватися Гардові, що вже бачилися? Ну а власне, хто я така, щоб це вирішувати. Якщо брат не бажає, то й я промовчу.

Натомість уважно розглянула Торстейна. Сьогодні чоловік уже не намагався сховати від мене своє обличчя. Замість нього це робила майстерно пошита маска, яка прикривала темним мереживом усю ушкоджену частину його обличчя. За разючою вправністю я зовсім не скоро помітила, що на тому місці, де мало б бути втрачене око, тканина ніби згущується, аби тінню відвернути увагу від відсутнього прорізу. Кравець майстерно справився з поставленою задачею замаскувати ушкодження Торстейна. Зараз на мене дивився просто привабливий загадковий чоловік.

— Стейне, чи не запросити б тобі Алію провести час танцю з тобою? — запропонував Гард.

І отримав сердиту відповідь:

— Дякую, брате. Ти, можливо не знаєш, але я вмію чемно поводитися!

Герцог пирхнув, але ніяк не відповів на братову шпильку. Той же звернувся уже до мене:

— Ваша Високосте, чи не зволите ви провести цей танець зі мною? Запросив би дійсно до танцю, та навряд чи вам вдасться отримати задоволення від кульгавого та хиткого партнера, тому пропоную просто прогулятися вздовж ілюзорних садових алей.

— Із задоволенням переведу дух, — погодилася я і прийняла Торстейнову руку, вкриту притаманними магам шрамами.

— До речі, це була саме Стейнова ідея зобразити наш сад, — зауважив Гард, не поспішаючи нас покидати. — В останню мить організатори вирішили змінити декорації для маскараду і саме Торстейн був тим, хто запропонував втілити панораму засніженого саду. Він дуже любить там бувати.

— Справді? — захоплено вигукнула я. 

І пильно придивилася до чоловіка, якого тримала під руку. Ворон чи ні? Як би дізнатися? 

— Мені теж дуже подобається ваш сад! — продовжила я. — З вікон моїх покоїв добре видно його алеї.

Ми рушили вздовж стіни. Мій супутник узяв повільний темп і йшов, попри кульгавість, доволі впевнено та твердо. Кілька разів я відчула, що рука, на яку я спиралася, сіпнулася. Може не варто так вже сильно спиратися на нього? Але не встигла я послабити свою хватку, як молодший брат герцога відреагував:

— Не бійтеся, Ваша Високосте. Шкоди ви мені не заподієте, тож тримайтеся за мене повною мірою.

— О, добре…

— Чи, може, ви не тому не хочете за мене триматися? — висунув він інше припущення. — Я вам неприємний?

Погляд, що він кинув на мене точно був підозрілий.

— Зовсім ні! — поспішила запевнити і на підтвердження своїх слів міцніше охопила його передпліччя.

Крива усмішка, що з’явилася на Торстейновому обличчі, була такою схожою на Брінейнову, що у мене аж серце защеміло.

Добре, що супутник відвернув мою увагу:

— Дякую, що не розповіли братові про нашу випадкову зустріч у місті.

— Мені здалося, що вам би цього не хотілося, — припустила я.

— Все так. Хоч я молодший за нього всього на кілька хвилин, та Вальгард вважає себе більш досвідченим, тож не цурається можливості проконтролювати усе, що я роблю. А це дратує. Тому я й волію, аби він менше знав про мої справи.

Зараз Торстейн звучав саме як примхливий та розпещений молодший братик, тому мені ледь вдалося сховати усмішку.

Або не вдалося, бо гострий погляд, що він на мене кинув, та й наступна фраза підтвердили, що мою усмішку помітили:

— Вважаєте мене зніженим?

— Зовсім ні, — запевнила його. — Але ви так зневажливо відгукуєтеся про свого брата, а він вас дуже любить.

— Це він вам сказав? — здивовано перепитав мій супутник.

— Так. А ще я бачила цю любов, коли він розповідав про вас.

Торстейн кинув на мене задумливий погляд, проте ніяк не став коментувати моє останнє зауваження. Натомість підвів до копії лави, де я познайомилася з Вороном.

— Чи знаєте ви, що у саду існує точнісінько така альтанка. А коло неї — ця лавка. Там дуже мальовничий куточок.

— Так, мені доводилося там бувати.

— Коли?

— Коли Вальгард проводив екскурсію палацом та прилеглою територією.