Розділ 26. Маскарад

Зробивши крок всередину, відчула, як мороз побіг під шкірою — увесь Великий зал був вкритий білим снігом! Та втім, Великого залу якраз-таки й не було. Роззирнувшись, під засніженими обрисами я все ж змогла упізнати уподобаний мною сад під вікнами моїх покоїв. Звісно ж ілюзія була дещо видозмінена, пристосована до простору, на який була накладена. Але й вистрижені безлисті кущі та дерева, і ковані лавки, що проглядали з-під снігу, і статуї — все це було точно скопійоване з королівського саду. Навіть альтанка, біля якої ми зустрічалися з Вороном, була майстерно передана як діорама на одній із стін. А от лавка, де ми з незнайомцем провели стільки часу, була цілком реальною.

Чому мої думки знову повертаються до Ворона? Чи не тому, що Брінейн так холодно поставився до мене вчора? Ні, це точно не те, про що я маю зараз думати!

У залі було зовсім не холодно, проте оточення ілюзорного снігу викликало цілком реальний озноб по тілу. Я здригнулася і потяглася до кристала, подарованого Брінейном, аби зігрітися, проте вчасно згадала, що зняла його, бо він не пасував до мого відкритого вбрання. Тож рука просто впала…

Натомість я зачаровано прошепотіла:

— Невже у вас і справді так взимку?

— Вражає, чи не так?

— Лякає, — виправила я Гарда. — Але й заворожує. Що буде, якщо я доторкнуся до снігу?

— Спробуйте, — з хитрою усмішкою підштовхнув Вальгард.

Я зробила несміливий крок до гірки снігу — замету, здається, саме так вона називається. Схилилася та лише кінчиками пальців торкнулася до снігу. Холодно, проте зовсім не так страшно, як мені видавалося. І цікаво. Я не стрималася і занурила усю долоню у пухнастий, трохи вологий сніг. Відчуття змусили мене усміхатися. Треба ж! А я вважала, що сніг не може викликати приємних вражень.

— Довго руку не тримайте, — порадив Гард. — Хоч це й ілюзія, проте дуже правдива, тож замерзнути ви можете цілком реально.

Я тут же послухалася поради і витягла руку. Придивилася і помітила, що на ній лишилося кілька сніжинок — крихких, тендітних, з витонченим неповторним узором. І вони не танули, хоч долоня моя була теплою. Чому?

Поцікавилася у Гарда. Той пояснив:

— Певно тому, що хтось з наших магів захотів, аби ви змогли помилуватися.

Он як! І хто ж це міг бути?

Тільки тепер я звернула увагу, що в залі знаходилося дуже багато людей. Придворні, наші компаньйонки, провожаті — простір був в міру заповнений. Як же серед цього різноманіття знайти того, хто захотів показати мені красу снігу? І чи тільки мені, чи й усім охочим? Погляд одразу ж кинувся шукати саме того мага, якого я б хотіла побачити понад усе — Брінейна, проте його ніде не було. Тож він буде відсутнім на маскараді? Адже якби він збирався з’явитися, то прийшов би заздалегідь. Дуже прикро, що я не зможу його побачити. 

Серед уже присутніх я помітила лише одного мага (хоча що я знаю?) — Вегарда, але придворний маг був цілковито зайнятий бесідою з якоюсь дамою, тож навряд чи взявся б контролювати танення снігу на моїй долоні.

А сніжинки тим часом станули, лишивши по собі манюсінькі крапельки води. Ніби сльозинки…

— Його Королівська Величність Фроуд! Її Королівська Величність Лінетта! Його Високість Харальд! Його Високість Брінейн!

Вигук герольда перервав мої думки. На підвищенні, яке до того було приховане за ілюзією, уже сиділи члени королівської родини. У центрі — король з королевою, а з боків — їхні сини, Харальд з боку батька, а Брінейн коло матері. Біля Ейна з іншого боку стояв ще один стілець, певно для того, хто захоче поспілкуватися з молодшим принцом протягом маскараду.

Вдоволена усмішка сама розповзлася по моєму обличчю — Брінейн все ж таки тут! Чоловік раптом безпомилково вихопив мене поглядом. На мить наші очі зустрілися, але принц швидко відвернувся, звернувся з реплікою до королеви. Його поведінка знову змусила моє серце стиснутися від гіркоти. Чому він відсторонюється від мене?

Свейн запросив усіх учасниць відбору до суміжної кімнати, аби підготуватися до конкурсного випробування. Там на нас уже очікував Вегард. Для того, щоб, коли ми одягнемо виготовлені власноруч маски, ілюзією підігнати наші сукні до гармонічного вигляду. Тож моя з рожевої стала сріблястою, а вишивка почорніла. Тепер вбрання, завдяки своїм кольорам, мало зухвалий вигляд, проте з маскою перегукувалося просто відмінно! Окинувши себе поглядом у дзеркалі, я помилувалася своїм виглядом і з жалем зауважила, що якщо моя сукня у рожевому тоні виглядала повністю завершеною композицією, то тепер, видозмінена, потребувала ще якихось доповнень — прикраса чи брошка, я не була впевненою. Але що вже тепер? Піду, як є, це ж усього на кілька хвилин.

Решта принцес теж хизувалися зміненими сукнями. І якщо у більшості все виглядало цілком пристойно та стримано, то у тих, хто нещодавно намагався набрати якнайбільше прикрас, маски мали смішний вигляд.

Здивувала Єрмін — її маска, попри значну кількість оздоблення, мала досить гармонійний вигляд! Як їй це вдалося?

А герольд уже оголошував про початок змагань.

Коли ми вийшли у зал, я раптом відчула, як на моїх руках матеріалізувалися високі, вище ліктя, рукавички. А ліф по лінії декольте прикрасили чорні пір’їнки, приховуючи значну частину відкритої шкіри. Чому так відбулося? Але придивившись до себе, мусила визнати, що так моє вбрання набуло завершеного вигляду. Тож дякую тобі, невідомий магу!