Розділ 25. Гарні новини та дивні завдання

На сніданку нас попередили про вечірній захід: на нас очікував маскарад! Розпорядник Свейн та принц Харальд захоплено розповідали нам про заплановані веселощі, попередили, що сукні для маскараду для нас уже готові і що ми будемо у захваті від вбрання та образу, який для кожної з нас, поспостерігавши за нами, створили кращі майстрині королівства Лісових Котів. Ну, сподіваюся, що це буде не так, як із вбраннями для першого балу.

Захоплені новою інформацією, ми розпочали сніданок. Так зацікавилися, що й не згадали, що сьогодні у нас ще має бути конкурсне змагання. Про нього усі геть забули. Принц Харальд розважав нас бесідою та нишком підсміювався над запалом, який охопив усіх без винятку принцес.

Брінейна сьогодні на сніданку не було. І я не впевнена була стосовно своїх відчуттів щодо цього. Чи то радість, що ще деякий час не доведеться дивитися йому у вічі. Чи то смуток, що наші стосунки зійшли нанівець.

Проте мої переживання скоро розвіялися через інші, більш важливі новини. Після сніданку Гард повів мене не до покоїв, а в інший бік. Скоро ми опинилися в кімнаті для переговорів.

— Його Величність, король Аласкар бажав би з вами поговорити.

Щось точно трапилося, бо ми зовсім недавно говорили з татком, він запевняв, що вдома все гаразд, лише мама відпочивала, тож він не став її будити. Ми домовилися зв’язатися за кілька днів, тож якщо він сам просить про розмову… Тривога запанувала в моєму серці. Я вже більше не слухала Вальгарда, навіть не подивилася, вийшов він, чи лишився в кімнаті. Кинулася до кристала.

Переді мною постало усміхнене обличчя татуся, тож неспокій відступив, вступив місце цікавості.

— Привіт, донечко! Як ти?

— Було краще, допоки ти не викликав мене на розмову і не змусив хвилюватися. Що трапилося? І де мама?

— Ось тому я й попрохав, щоб ти вийшла на зв’язок.

— Та що ж таке там у вас відбулося? — хвилювання знову підняло голову.

— А ти ще не здогадалася? — пирхнув король Орлиних земель. А потім я побачила, як він мовчки підхопив кристал зв’язку та пішов до власної спальні. Та що ж таке?! На всі мої спроби щось визнати, татко лише загадково усміхався, проте не випустив і пари з вуст. І тільки коли він переступив поріг кімнати, а я почула дитячий крик, то все зрозуміла.

— Мама народила?! — вигукнула у захваті.

Татко розплився у задоволеній усмішці:

— Так, люба моя, вчора ближче до вечора.

Я завищала від радості — поведінка, точно не достойна принцеси.

— Кого? Скажи мені, кого вона народила? Скажи, що це хлопчик!

Татко, інтриган, витримав довгу паузу, змусивши мене понервувати, і лише потім підтвердив:

— Так це хлопчик.

А потім зрештою присів на край ліжка, так, щоб і мама змогла відобразитися у кристалі зв’язку. Я так пильно вдивлялася в її змучене, змарніле, але таке щасливе й усміхнене обличчя, що й не одразу помітила, що вона тримає в руках… два згортки!

— Близнята?! — вигукнула, мабуть, ще голосніше, аніж до того.

— Так, — відповів татусь. — Тож познайомся зі своїми братиками Айратом та Ансаром.

— Дивовижний та попутник, — згадала я значення цих імен. — Ансар — маг?

— Так, донечко, ти все правильно зрозуміла, — усміхнулася матуся.

— Як вони? Як ти почуваєшся, адже для пологів ще зарано, чи не так?

— З нами все добре, хоч дійсно я не змогла доносити моїх хлопчиків. Але їх і мене за наполяганням твого таточка, — і саркастичний погляд у бік короля, —  оглянули чи не десяток лікарів і всі підтвердили, що і я, і діти здорові. Айрат з Ансаром повні сил, а я зовсім скоро теж відновлюся.

— Свята Іскра! Яке щастя!

— Так, люба, — слово взяв татко. — Тож тепер ти вільна від будь-яких зобов’язань перед Орлиними землями і можеш навсправжки взяти участь у відборі та позмагатися за руку та серце принца.

— А чи не навпаки це має бути? — пирхнула я, та мене вже ніхто не слухав.

Татко мовив:

— Біжи, готуйся до наступного конкурсу. Ти, кажуть, посідаєш одне з перших місць у цьому відборі. Так тримати!

І звідки він тільки знає?!

Коли ми розірвали зв’язок, я помітила, що делікатний Гард залишив мене на самоті в кімнаті та очікує за дверима. Хоча я дуже сумніваюся, що він не чув, як  верещала у кімнаті.

— Гарні новини? — поцікавився він, коли я з широкою усмішкою вийшла до коридору.

А я, забувши про всі норми та пристойність, з радісним писком кинулася провожатому на шию — хотілося обіймати увесь світ!

— Так, новини просто неймовірні!

— Вітаю вас з поповненням у сім’ї. Бажаю вашим братикам, аби вони мали міцне здоров’я, а королю з королевою наснаги та терпіння у вихованні малолітніх принців.

— То ви вже знаєте?! — здивувалася я, випускаючи нарешті шию герцога з міцного захвату.

— Ви так кричали від захоплення, що важко було не дізнатися.