Розділ 23. Прощання з Вороном

Після виступів принцес, особливо Єрмін, ми ще довго не могли оговтатися. Проте королева Лінетта не дарма мала славу мудрої правительки. Вона швидко опанувала себе, щиро подякувала кожній з нас, похваливши ті риси та вміння, які Вовчиця визначила як недоліки. Такий хід дозволив присутнім не впадати у відчай та не точити зуб на зарозумілу принцесу.

Не встигла я й словом перекинутися з Ейном, як по нас прийшли наші провожаті. У покоях я детально переповіла події Зорії, і ми під час вечері разом метикували, яке покарання буде придумане для Єрмін. Перебравши безліч варіантів і не дійшовши згоди, ми розбрелися по своїх кімнатах. Хоч я ще не повністю відновилася після переходу через портал, та все ж енергія, якою мене підживив Брінейн, потребувала виходу.

Сьогодні ми вже бачилися з Ейном, тож навряд чи буде прийнятним набридати йому ще й в бібіліотеці. А може він взагалі відпочиває, тож мій похід до книгосховища взагалі буде даремним.

А от з Вороном ми не бачилися з часу театральної прем’єри. І я ж обіцяла йому зустріч. Та й він теж дещо мені обіцяв: розказати про випробування. Я бажаю цим скористатися, адже сьогодні вже розпочався відбір. Тож мені вкрай необхідні підказки, аби вийти сухою з води.

Ворон чекав на мене. Який раз? Треба обов’язково перепрошувати. Але, я думаю, він розуміє, що компаньйонка не має так вже багато вільного часу, аби бігати на побачення до нічного саду.

Сьогодні магією мені майже не допомагали, тож ішла я до потаємної лави досить довго. Чому б це?

Ворон як завжди сидів на лаві, і, щойно я опустилася поряд, огорнув мене магічним теплом. Так приємно…

— Вас довго не було, — дорікнув він мені.

— Вибачте, мала справи.

— Я не скаржуся, хотів лише сказати, що сумував.

А от я зрозуміла, що — ні. Теплі спогади звісно приходили, але…

Але не про те я зараз думаю!

— Ви часто приходили сюди? — запитала.

— Час від часу.

— Вибачте, що даремно змусила вас чекати.

— Припиніть просити вибачення! Я не ображаюся, бо чудово розумію, як багато справ може мати компаньйонка принцеси. Я радий, що ви все ж змогли знайти час для мене.

— Я теж… рада… — мабуть.

Дивовижно, але зараз товариство Ворона більше обтяжувало, аніж приносило задоволення. Це все через Брінейна, який повністю заволодів моїми думками?

Вирішила не думати про це, а спробувати отримати задоволення, адже раніше ж мені була цікава компанія Ворона.

— Чим ви займалися увесь цей час? — поцікавився між тим мій співбесідник.

— Принцесою, звісно ж. А ви?

— Магічними дослідами, прямими обов’язками — в палаці завжди є чим зайнятися. І думками про вас, моя відважна компаньйонко. Як вам у нашому краї тепер, коли трохи потепліло і ви змогли побачити більше?

— Тут прекрасно! Ваш край дуже мальовничий! Тут і справді можна жити, коли ти тепло одягнена і неподалік є кав’ярня із зігрівальними напоями.

Почувся тихий сміх Ворона:

— Ви й справді дуже теплолюбна! Отже, ви розглядаєте можливість залишитися у нас?

— Ні в якому разі. Лісовий Котячий край — гарне місце для екскурсій, тут можна погостювати. Але жити завжди? Ні, ні й ще раз, ні! А ще й про сніг розказують. Бррр…

Маг не переставав сміятися, я теж не стримала усмішки.

— Ви даремно порочите сніг, — зауважив Ворон. — Я так розумію, що ви його не бачили на власні очі?

Ой! Це дуже особиста інформація! Адже сніг не випадає лише у Південних Пустищах та південній же частині Центральних Земель. Не певна за Східні Острови. Якщо я зізнаюся…

Але чуткий Ворон спіймав мої побоювання, бо тут же поспішив запевнити:

— Я в жодному разі не хочу розкрити ваше інкогніто, запитуючи про сніг. Просто ті люди, які знайомі з цим явищем природи, навіть такі ж теплолюбні, як і ви, не вбачають у снігові аж нічогісінько бридкого. Навпаки, пограти в снігу може бути дуже весело! Хотів би я показати вам…

— От тільки чаклувати зараз не треба! — з жахом вигукнула я.

— Я не збирався. Тим більше, що такий сніг дуже швидко розтане. А підтримувати ще й низьку температуру довгий час дуже складно. І шкідливо для довкілля, адже зараз уже квітнуть ніжні рослини, мороз їх просто вб’є.

— Як і мене, — скептично мовила я.

— Ні, я не дозволю вам замерзнути, — тихо  прошепотів Ворон, огортаючи мене крім магії ще й своєю рукою. — От якби ви наважилися приїхати сюди взимку…

— Не знаю, ви ж розумієте, що я не вільна сама робити вибір. Як велить моя принцеса, так я й маю вчинити.

Я боялася щось йому обіцяти, розуміючи, що навряд чи захочу продовжувати наше спілкування. Так буде нечесно стосовно Брінейна, хоч молодший принц і нічого мені не обіцяв. Нас просто з неймовірною силою притягувало одне до одного. Тяжіння до Ворона теж траплялося, проте я свідомо душила його.

Подумалося, що якби принц запросив мене відвідати їхнє королівство взимку, я б нізащо не відмовила, хоч би й настраждалася від холоду вдосталь.