Розділ 23. Прощання з Вороном

Після виступів принцес, особливо Єрмін, ми ще довго не могли оговтатися. Проте королева Лінетта не дарма мала славу мудрої правительки. Вона швидко опанувала себе, щиро подякувала кожній з нас, похваливши ті риси та вміння, які Вовчиця визначила як недоліки. Такий хід дозволив присутнім не впадати у відчай та не точити зуб на зарозумілу принцесу.
Не встигла я й словом перекинутися з Ейном, як по нас прийшли наші провожаті. У покоях я детально переповіла події Зорії, і ми під час вечері разом метикували, яке покарання буде придумане для Єрмін. Перебравши безліч варіантів і не дійшовши згоди, ми розбрелися по своїх кімнатах. Хоч я ще не повністю відновилася після переходу через портал, та все ж енергія, якою мене підживив Брінейн, потребувала виходу.
Сьогодні ми вже бачилися з Ейном, тож навряд чи буде прийнятним набридати йому ще й в бібліотеці. А може він відпочиває, тож мій похід до книгосховища взагалі буде даремним.
А от з Вороном ми не бачилися з часу театральної прем’єри. І я ж обіцяла йому зустріч. Та й він теж дещо мені обіцяв: розказати про випробування. Я бажаю цим скористатися, адже сьогодні вже розпочався відбір. Тож мені вкрай необхідні підказки, аби вийти сухою з води.
Ворон чекав на мене. Який раз? Треба обов’язково попросити вибачення. Але, я думаю, він розуміє, що компаньйонка не має так вже багато вільного часу, аби бігати на побачення до нічного саду.
Сьогодні магією мені майже не допомагали, тож ішла я до потаємної лави досить довго. Чому б це?
Ворон як завжди сидів на лаві, і, щойно я опустилася поряд, огорнув мене магічним теплом. Так приємно…
- Вас довго не було, - дорікнув він мені.
- Вибачте, мала справи.
- Я не скаржуся, хотів лише сказати, що сумував.
А от я зрозуміла, що – ні. Теплі спогади звісно приходили, але…
Але не про те я зараз думаю!
- Ви часто приходили сюди? – запитала.
- Час від часу.
- Вибачте, що даремно змусила вас чекати.
- Припиніть просити вибачення! Я не ображаюся, бо чудово розумію, як багато справ може мати компаньйонка принцеси. Я радий, що ви все ж змогли знайти час для мене.
- Я теж… рада… - мабуть.
Дивовижно, але зараз товариство Ворона більше обтяжувало, аніж приносило задоволення. Це все через Брінейна, який повністю заволодів моїми думками?
Вирішила не думати про це, а спробувати отримати задоволення, адже раніше ж мені була цікава компанія Ворона.
- Чим ви займалися увесь цей час? – поцікавився між тим мій співбесідник.
- Принцесою, звісно ж. А ви?
- Магічними дослідами, прямими обов'язками — в палаці завжди є чим зайнятися. І думками про вас, моя відважна компаньйонко. Як вам у нашому краї тепер, коли трохи потепліло і ви змогли побачити більше?
- Тут прекрасно! Ваш край дуже мальовничий! Тут і справді можна жити, коли ти тепло одягнена і неподалік є кав’ярня із зігрівальними напоями.
Почувся тихий сміх Ворона:
- Ви й справді дуже теплолюбна! Отже, ви розглядаєте можливість залишитися у нас?
- Ні в якому разі. Лісовий Котячий край – гарне місце для екскурсій, тут можна погостювати. Але жити завжди? Ні, ні й ще раз - ні! А ще й про сніг розказують. Бррр…
Маг не переставав сміятися, я теж не стримала усмішки.
- Ви даремно порочите сніг, - зауважив Ворон. – Я так розумію, що ви його не бачили на власні очі?
Ой! Це дуже особиста інформація! Адже сніг не випадає лише у Південних Пустищах та південній же частині Центральних Земель. Не певна за Східні Острови. Якщо я зізнаюся…
Але чуткий Ворон спіймав мої побоювання, бо тут же поспішив запевнити:
- Я в жодному разі не хочу розкрити ваше інкогніто, запитуючи про сніг. Просто ті люди, які знайомі з цим явищем природи, навіть такі ж теплолюбні, як і ви, не вбачають у снігові аж нічогісінько бридкого. Навпаки, пограти в снігу може бути дуже весело! Хотів би я показати вам…
- От тільки чаклувати зараз не треба! – з жахом вигукнула я.
- Я не збирався. Тим більше, що такий сніг дуже швидко розтане. А підтримувати ще й низьку температуру довгий час дуже складно. І шкідливо для довкілля, адже зараз уже квітнуть ніжні рослини, мороз їх просто вб’є.
- Як і мене, - скептично мовила я.
- Ні, я не дозволю вам замерзнути, - тихо прошепотів Ворон, огортаючи мене крім магії ще й своєю рукою. - От якби ви наважилися приїхати сюди взимку…
- Не знаю, ви ж розумієте, що я не вільна сама робити вибір. Як велить моя принцеса, так я й маю вчинити.
Я боялася щось йому обіцяти, розуміючи, що навряд чи захочу продовжувати наше спілкування. Так буде нечесно стосовно Брінейна, хоч молодший принц і нічого мені не обіцяв. Нас просто з неймовірною силою притягувало одне до одного. Тяжіння до Ворона теж траплялося, проте я свідомо душила його.
Подумалося, що якби принц запросив мене відвідати їхнє королівство взимку, я б нізащо не відмовила, хоч би й настраждалася від холоду вдосталь.
- До речі, а як ваша принцеса ставиться до Лісового Котячого краю? – раптом поцікавився маг. – Чи не змінила вона власної думки? Не бажає перемогти?
- Ба де то! Ні в якому разі! Я ж до речі чого й прийшла! Ви обіцяли дати підказку…
- То ви прийшли сюди лише через змагання, - ображено протягнув Ворон. - Заради допомоги своїй принцесі?
Свята Іскра, це й справді так виглядало у його очах!
- Ні, - тут же заперечливо вигукнула я. А потім замислилася на якусь мить. І вирішила сказати правду: - Я не впевнена, - важко зітхнула, пригорнулася до його теплого боку і продовжила: - Я страшенно заплуталася.
- Завжди радий допомогти вам розплутатися, - весело мовив чоловік.
І я наважилася:
- Розумієте, мені подобається один чоловік. Дуже. Ми з ним останнім часом проводимо дуже багато часу. І мені здається, приваблюємо одне одного. Але й ви мені теж подобаєтеся. Мені дуже цікаво у вашому товаристві. І я не впевнена як мені бути.
Замовкла, опустила голову, соромлячись поглянути йому у вічі, забуваючи, що ілюзія не дозволить цього зробити…
Думала, що Ворон засмутиться або розсердиться, проте чоловік лише міцніше притиснув мене до себе, а вільною долонею взяв мене за руку. Дотик викликав почуття задоволення, але всередині підіймався незрозумілий протест, адже це не Брінейн торкається мене.
- Я радий що ви мені відкрилися. І вдячний за чесність, - мовив між тим чоловік. – І, як і обіцяв, розкажу про частину випробувань. Але перед тим хочу поцікавитися думкою вашої принцеси про перше випробування.
Тож він не сердиться. І хоче продовжити наше спілкування? А мені ж як бути?
Ну, певно насамперед треба дати відповідь на його запитання:
- Розповідь про власне королівство? Їй було цікаво як представляти своє, так і слухати про інші. Але мені ось що цікаво. Можливо ви повважаєте мене просторікою, проте я не розумію, навіщо розповідати про своє королівство, коли обраниці доведеться жити у вашому.
- Важлива не інформація про королівства, а володіння нею принцесою та уміння подати її у цікавій формі. При чому не заздалегідь підготувавшись, а спонтанно, не маючи вдосталь часу. Це було більше змагання на красномовство, адже майбутня королева – це обличчя краю. Їй доведеться багато говорити й не завжди буде час підготувати промову. Королева досконало повинна володіти мистецтвом імпровізації.
- Он воно як! – здивовано протягнула я. – Що ж далі?
- Завтра принцесам буде запропоновано продемонструвати своє найкраще вміння, вразити королівську сім’ю своєю майстерністю чи талантом.
Про це мені вже казав Гард, але тепер я точно знала день, коли мені знадобиться це продемонструвати. Та тільки я й досі не визначилася зі своїм талантом.
- Що мається на увазі під терміном «вміння»? Співочий чи танцювальний талант? Майстерність кулінара?
- Будь-що, в чому ваша принцеса вважає себе сильною. Це може бути навіть влучне метання ножів в ціль.
Те, що я не здригнулася, було справжнім чудом. Як він міг так точно вгадати? Чи він знав? Та ні, не може бути. Мітка з його присяганням так само відчувалася на зап’ястку, коли я про неї згадувала. Він ніяк не міг дізнатися. Це просто збіг, а я надто напружена.
- Ну добре, з цим все більш-менш зрозуміло. Чого ще варто чекати моїй пані?
- На четвертий день вашій пані необхідно буде показати вміння володіти зброєю. Тож якщо вона не знає, з якого боку триматися за меч, маєте час на підготовку.
Ні, він точно не знає, хто я. Хвала Святій Іскрі!
- Це будуть змагання на мечах?
- Ні, будь-яка зброя підійде. Лук, спис, ті ж вищезгадані ножі. У Ведмежому краї воїни майстерно володіють бойовими сокирами.
- От ви кажете, маємо час на підготовку. Та чи вистачить двох днів для того, щоб отримати хоч якісь уміння?
- Не думаю, що у вашої принцеси не було уроків самооборони, тож хоч якісь вміння у неї мають бути. Пригадати, поновити. Від учасниць ніхто не вимагає майстерності воїна, але майбутня королева має вміти очолити оборону палацу у разі нападу.
- Зрозуміло, дякую, - відповіла я. І вирішила взяти від сьогоднішньої зустрічі максимум: - Це все, чи поділитеся ще якимись подробицями?
- А ви більше не збираєтеся сюди приходити? – хитро запитав він.
- Я не знаю. Після театру я хотіла прийти сюди щовечора, та, як бачите, вдалося тільки сьогодні. І не знаю, коли зможу вирватися наступного разу. Але якщо це все, чим ви можете поділитися, то я вдячна й за це.
- Чому ж? Ні, це не все. Як ваша принцеса ставиться до полювання?
- Нейтрально.
- Але в сідлі триматися може?
- Так. Чому ви питаєте?
- Бо на восьмий день заплановане якраз-таки полювання. Впольований звір додасть балів для перемоги.
- Навіщо така вимога?
- Бо принц Харальд обожнює полювання. Це може стати їх з обраною принцесою спільним інтересом.
- Отож краще їй не демонструвати власних умінь?
- Ні, краще вказати, що її зовсім не цікавить таке дозвілля. А взагалі – всі конкурси більшою мірою жартівливі, оцінка буде даватися за загальним враженням, яке справляє принцеса. Ну і звісно ж будуть враховані вподобання принца.
- Дякую, ви дуже мені… тобто – моїй принцесі – допомогли.
- І все? – почулося насмішкувате від мага. – Більше не будете влаштовувати мені допит?
- Це було б нахабно з мого боку. Та й поінформованість принцеси може вбирати в себе очі організаторів. Не хотілося б, щоб вона мала через це проблеми.
- Яка розважлива компаньйонка! – напівповажливо напівжартівливо мовив Ворон. – Ви дуже піклуєтеся про свою принцесу. Чи не час вам бігти, аби ще раз упевнитися в її добробуті?
- Ні, я думаю, що маю час для особистого життя. А з принцесою нічого не станеться.
- Тож ви залишитеся зі мною?
- Якщо ви не заперечуєте.
- Аж ніяк. Я тільки радий вашій компанії.
Ворон повернувся до мене і почав схилятися до мене, низько, так, що не виникало сумнівів, що зараз він мене поцілує. Я вже приготувалася, заплющила очі, від передсмаку по тілу виступили сироти…
Але ні! Це все не правильно. Всі мої почуття належать Ейну, а не якомусь примарному Ворону! Уперлася чоловікові в груди, відштовхнула від себе – де й сила взялася!
- Вибачте, але я не можу, - вигукнула, відсторонюючись, навіть відсідаючи на інший край лави. - Просто не можу з вами цілуватися.
Здається, чоловік під ілюзією вдоволено кивнув. Але що я могла зрозуміти?
Вирішила бути гранично чесною, тож продовжила:
- І бачитися з вами більше не буду. Вибачте.
У відповідь почула лагідний голос:
- Мене дуже тішить, що ви визначилися зі своїми обраннями. Я радий за вас та за вашого обранця.
Я теж. Аби ще й обранець знав про мої почуття до нього. Та ще й взаємністю відповів. І до Орлиних земель зі мною поїхав…
Допоки я замріялася, Ворон продовжував:
- Якщо ми вже більше не будемо зустрічатися, наостанок я б хотів вам відкритися.
Справді? Яка спокуслива пропозиція! Я ледь не погодилася, але потім у голові майнула думка: «А що як за ілюзією я побачу спотворене обличчя Торстейна?» Відмовити, дивлячись у вічі – в єдине око – Гардовому братові я б не змогла, навіть попри шалену симпатію до Брінейна.
А тому:
- Ні! Нехай ми залишимося незнайомцями один для одного.
І я щодуху помчала з саду геть…