Розділ 22. Перший етап змагань

Отож про перший етап змагань — розповідь про своє королівство — я, сама того не очікуючи, дізналася раніше за решту принцес. Вегард пробалакався, а я запам’ятала. Тож поки вилежувалася у напівдрімоті, старанно пригадувала усі родзинки наших земель, усе те, що могло б зацікавити, привернути увагу. А наступного дня, коли вже змогла більш-менш ясно сприймати дійсність, залучила до роздумів ще й Зорію. Тож коли настав час йти на змагання, моя розповідь була вже повністю готовою.

За час мого нездужання мене кілька разів навідував Вальгард, котрий все ще виконував обов’язки мого провожатого, та Вегард, не передавши відповідальності за моє здоров’я комусь іншому. Гард цікавився моїм станом, розповідав про новини, які відбувалися у палаці. Ну і звісно ж передавав співчуття та побажання скорішого видужання від обох принців — Брінейна і Харальда. Харальд теж навідався, проте заходити до спальні не став, лише передав через Зорію свої слова підтримки. Не знаю, що вже наплів їм усім Вегард, проте про причини мого плачевного стану не цікавився ніхто, навіть Зорія з Зейданом та Джарі. Точно без магії не обійшлося!

Але єдиним, кого б мені хотілося бачити, був Ейн. Звісно ж я розуміла, що чоловік ніяк не зможе прийти до мене, і від того ставало ще прикріше. От би в якій ситуації знадобилося б самохідне крісло! Тоді б молодший принц зміг без перешкод дістатися до мене! Але зараз мені залишалося лише сумувати, споглядаючи на квітючий кущик конвалії. Та ще привертав увагу клематис. Як там Ворон? Адже я обіцяла йому, що ми ще зустрінемося…

Гард в один із візитів попередив мене, що вельмишановне панство збереться за кілька годин до вечері у одній із численних віталень, де й буде проходити перше змагання. Зайшовши туди я побачила дивну картину: над частиною просторої кімнати, де були розставлені стільці для принцес, світло було приглушеним, а от над іншою, де розташовувалися чотири крісла для королівської родини («Чому Брінейн ще не в одному з них? Як він посяде своє місце?» — майнула думка) та невелике підвищення, яскраво палали безліч свічок, освітлюючи простір і ще більше притіняючи погано освітлену частину. Стіна за підвищенням була закрита ілюзією із зображенням краєвиду Маахесу з гори Махес — я була там разом з Гардом, коли ми каталися на канатній дорозі.

Нас усіх зустрів Свейн, зібрав на пустій частині вітальні та оголосив:

— Доброго вечора, мої любі Високості! Радий знову вас вітати! Зараз розміщуйтеся, будь ласка, зручніше на сидіннях. Скоро до нас приєднаються члени королівської родини і королева Лінетта зробить оголошення. Бажаю вам отримати задоволення від сьогоднішнього вечора і запланованого на сьогодні заходу.

Ми поволі розійшлися по вітальні, займаючи вільні місця. Хтось, як завжди хотів виділитися, показати себе, тому обирав сидіння у першому ряду. Я ж досі почувалася недобре, тож щоб не світити передчасно блідою фізіономією, навпаки постаралася забитися у дальній куток. Так, тут я точно не буду привертати увагу.

Але щойно дозволила собі розслаблено відкинутися на спинку стільця, як почула позаду тихе шепотіння:

— Доброго вечора, Ліє. Радий бачити вас у доброму здоров’ї.

Ейн!

Ледь не підскочила від несподіванки, а потім і від задоволення. Зойк не вирвався лише тому, що мені перехопило дихання від радості. Повернулася до принца і осяяла його задоволеною усмішкою. Його лівий куточок губ теж поповз угору.

— Ейне, я теж дуже рада вас бачити! Але чому ви не попереду, разом зі своєю родиною?

— Бо сьогодні я відповідаю за ілюзорну частину заходу.

— То це ваша ілюзія прикрашає стіну?

— Так.

— Вона неймовірна! Як, до речі, й та, що була у Великому залі під час першого балу.

— Дякую, радий, що мої старання викликають захоплення. Особливо ваше.

Я зашарілася від його слів, проте не забула спитати те, що мене турбувало:

— Тож ви відновили контроль над своєю магією?

— Так, усе в цілковитому порядку. Поблизу джерела я завжди почуваюся набагато краще у плані контролю над іскрою.

Дивно. Настільки я знала, маги навпаки не дуже полюбляють магічні джерела і намагаються уникати їх. Але поцікавитися не встигла — до вітальні зайшли король з королевою, принц Харальд та Вегард (то он кому призначалося четверте крісло!).

Усі принцеси підхопилися та присіли у реверансі перед королівським подружжям. Після того, як королівська родина посіла свої місця, ми теж отримали дозвіл повернутися на сидіння. Я ж, користуючись шумом, непомітно пересунула свій стілець трохи назад, аби опинитися на одному рівні з принцом Брінейном. За що отримала широку усмішку, а моя долоня потрапила в полон до його сильної руки. Знову в пальчатці. Допоки я насолоджувалася близькістю принца, королева Лінетта взяла слово:

— Рада вас усіх бачити, мої любі принцеси. Я дуже шкодую, що зовсім не маю часу, аби провести його разом з вами, проте обіцяю, що скоро ми це надолужимо. А поки, як ви вже знаєте з розкладу, з яким вас усіх по приїзду до Лісового Котячого краю ознайомили провожаті, від сьогодні у вас розпочинаються жартівливі змагання та випробування. І саме сьогодні нам би хотілося почути захопливу розповідь про ваше королівство. Чим славиться, що має такого, чого не мають інші, чи є якісь небезпеки. Або застороги. Чи, можливо, ваші традиції виходять за загальноприйняті межі. Загалом, можете розказувати усе, що забажаєте. Зараз пан Свейн, як і раніше, проведе жеребкування і встановить чергу, за якою ви будете розповідати про свою Батьківщину. Потім вам буде надано час на роздуми. Розповідь кожної з вас буде супроводжуватися ілюзією з краєвидами вашого королівства. А поки що милуйтеся нашими пейзажами.