Розділ 18. Кінна прогулянка

На сніданок я прийшла однією з останніх — ледве змусила себе підвестися, моя б воля — спала б до обіду! Отож і з Брінейном, як вчора, не вдалося перекинутися хоч кількома словами. Лише коли очі наші зустрілися, я змовницьки усміхнулася, а потім ледве змогла подавити позіхання, чим розсмішила вже його. У нас з’явилася ще одна потайна — зустріч у бібліотеці, і це неймовірно зближувало. 

А зараз я могла тільки спостерігати, як він зовсім не бере участі у бесіді (хоча, аби бути чесною, він і вчора не дуже активно спілкувався, коли всі посходилися), час від часу ще й потирає перенісся та кліпає сонними очима. Тож я теж завадила йому виспатися? В грудях згорнувся маленький муркотливий клубочок задоволення. Якраз там, де шкіри торкався зачарований ним кристал. Його я не зняла й на ніч, коли солодко спала. Мені навіть ввижалися теплі обійми! Треба поцікавитися при нагоді в Аззама, чи таке можливо.

Одразу ж після сніданку, послалася на погане самопочуття — ось вже де знадобилася легенда про слабке здоров’я! — і рушила висипатися після безсонної ночі у бібліотеці з принцом. Бідний Ейн, як він певно позіхає на зустрічі з Соллі. І біднесенька Соллі, яка певно приймає це на свій рахунок. Сказала б, що шкодую, що завадила їх зустрічі, але ні, я ні про що не шкодувала! І заснула без докорів сумління. І майже увесь день проспала.

А ввечері вагалася, куди ж мені піти — у сад, чи до бібліотеки? У сад не хотілося, бо бажала бачити свого співбесідника, а в бібліотеку не пішла, пожалівши принца, якому теж потрібно виспатися перед нашою завтрашньою прогулянкою. Тому схопила обрану вчора книгу і поринула у читання.

* * *

Після сніданку у день нашої зустрічі Брінейн попросив мене затриматися у їдальні, і коли всі її покинули, мовив:

— Ви не передумали стосовно нашої зустрічі?

— Ні в якому разі? А ви?

— Повен світлих сподівань, — лівий куточок вже звично поповз вгору, змушуючи мене усміхатися у відповідь. 

Але мить потому він закусив нижню губу і нахмурився.

Що? Питання поставити не встигла — Брінейн пояснив:

— Я не зможу вас забрати, тому до конюшні приведе Вальгард. Я вже чекатиму на вас там, добре?

Цікаво, якби я сказала, що ні, що б він робив?

— Так, звісно.

— Тоді побачимося за пів години.

Вальгард уже звично чекав на мене за дверима і поставив те ж саме запитання:

— Ви не передумали стосовно прогулянки на конях?

— Ні, все лишається в силі.

— Але ж ви ще вчора почувалися недобре.

— А сьогодні повна сил.

— Добре, але може все ж скористаєтеся дамським сідлом?

Та ще чого!

— Ні, хай все лишається, як є.

Вальгард приречено зітхнув і зробив нову спробу достукатися до мене:

— Розумієте, принц Брінейн… Він…

Ця недомовка мене пройняла. Принц мені збрехав? Він не надто хороший у верховій їзді? Чи не нашкодимо ми йому?

— Що таке? — змусила герцога продовжувати.

— Брінейн надто рвучкий. І обожнює коней. Впевнений, що він візьме такий темп, що вам буде складно за ним угнатися.

То Гард турбується за мене? От вже чого не варто!

— Не думаю, що принц стане так себе поводити зі мною, — заспокоїла герцога, а сама в душі понадіялася, що таки стане. Бо я збираюся взяти максимум від нашої прогулянки. Коли ще доведеться?

— Я теж на це сподіваюся. Але все одно, будьте обережні.

Я лише кивнула головою.

А Вальгард раптом здивував, продовживши:

— І я щиро вдячний вам за те, що ви так щиросердно поставилися до молодшого принца. Повірте, для нього це дуже важливо. Як і для нас усіх.

І для мене теж…

За пів години, одягнувши свою улюблену бузкову амазонку, яка замість спідниці мала широкі шаровари та заплівши волосся у дві коси, аби не розкуйовдилося, я у супроводі Вальгарда та Зейдена як охоронця вийшла до конюшні. Там на мене вже очікував принц Брінейн, він сидів на білому коні, і по тому, як його кінь гарцював від нетерпіння, я зробила висновок, що вони з принцом до пари один одному — норовливі, рвучкі та нестримні! Поряд під вуздечку тримав ще одного коня інший, не той, котрий проводжав мене до покоїв, помічник принца — Стіг, здається.

Гард, коли побачив призначеного мені коня, аж спалахнув від обурення:

— Ейне, ти сказився? Нащо ти обрав цього демона для принцеси?

— Гарде, заспокойся! Буревій добре об’їжджений та витривалий. Ти сам на ньому їздив і хвалив його. Він — найкращий вибір.

— Але не для принцеси ж! — ніяк не міг вгамуватися герцог.

Я зрозуміла, що час мені втрутитися:

— Вальгарде, Ваша Високосте, не треба сваритися. Дозвольте мені спробувати трохи проїхатися на Буревієві. Впевнена, все буде добре, але якщо раптом я відчую, що не можу впоратися, то обов’язково зміню коня. Добре?