Розділ 17. У бібліотеці

Увечері я боязко вийшла на балкон, поглянула в оксамитове небо з мереживом зірок. Кликати? Чи ні? Адже ми сьогодні бачилися… Але ж він сказав, що чекатиме. Та тільки не уточнив, коли. Вирішила трохи постояти, раптом в небо злетить чорний птах. Тоді покличу.

Але птаха не було.

Замерзла, сховалася до покоїв, і лише там згадала про подарунок Брінейна. Кристал досі лежав на столику, куди я похапцем кинула його після сніданку. Взяла в руки, стиснула в долоні… і наче опинилася в теплих, міцних обіймах. Отакої! Уже кілька митей потому тіло зігрілося, а от думки почали плутатися, перескакувати з Ворона, якого я була безмежно рада побачити, на Брінейна, котрий так само займав левову частку моїх думок. З таким розбратом в душі годі було й сподіватися заснути. Крутилася до півночі — але ні, очі просто не бажали заплющуватися. 

Книга б допомогла. Але всі легенди я перечитала, про нову не потурбувалася. Спуститися в бібліотеку? Гард говорив, що нею дозволено користуватися лише до вечері. Але зараз вже глибока ніч. Хто там буде? А я швиденько прошмигну, візьму першу-ліпшу книжку, хай вже й дамський романчик, і піду звідти. 

Трохи повагалася, але все ж змінила темний светр та бриджі — раптом  кого зустріну! — на легеньку сукню. На плечі накинула теплу хустку, подарований кристал почепила на шнурок і сховала під комір сукні. Ледь артефакт торкнувся шкіри, як мене огорнуло відчуття спокою та впевненості. А ще, попри легенькі протяги, мені було зовсім не холодно. Незамінна річ, яку я збиралася берегти, як зіницю ока.

Тихцем вийшла в коридор. Сподівалася, що ніхто мене не помітить…

Не так сталося, як гадалося. Я ніким не поміченою дісталася Великої зали. Всі коридори у замку були підсвічені магічними світильниками, що в таку пізню пору ледь жевріли, проте не давали можливості загубитися або вдаритися об щось. Нишком підійшла до зачинених дверей бібліотеки — тиша. Ну ось, як я і думала. Обережно прочинила двері, зробила крок усередину… І заклякла.

Тиша зовсім не означала відсутність відвідувачів. Неподалік коло стіни в одинокому широкому кріслі, зручно відкинувшись на спинку, сидів принц Брінейн. На колінах у нього лежала товста книга, яку він вивчав, поряд на низенькому столику лежало ще кілька томів. Напівтемряву бібліотеки розсіювало лише світло магічного світляка над головою принца, тому я сподівалася втекти, допоки він мене не побачив. Проте не встигла і кліпнути, як над моєю головою спалахнув такий самий світляк.

— Принцесо? — в його погляді світився подив, а голос трохи хрипів. — Що ви тут робите такої пізньої години?

Винувато схилила голову і наблизилася до Брінейна.

— Хотіла взяти книгу, бо не змогла заснути.

— Чи вам не казали, що не можна відвідувати бібліотеку після вечері?

— Казали. Герцог попереджав мене, але я подумала, що навряд чи у такий час тут хтось буде.

— Заборона стосується не лише можливості когось потурбувати, — в тоні, яким говорив принц, не було злості, а на губах, здається, грала усмішка, але точно сказати у невірному світлі я не могла. — Небезпечно самій блукати палацом уночі.

— Не знала, що у вас тут водяться привиди, — жартівливо прокоментувала можливу небезпеку.

— Єдиний привид, який тут водиться — це я, — пирхнув принц у відповідь. — Ви могли заблудитися у хитросплетіннях наших коридорів.

— Вибачте, що завадила вам. Я піду.

— Чекайте!

Я розвернулася до дверей, та його вигук змусив завмерти.

— Якщо ви вже прийшли сюди, то виберіть собі книгу. Я, як ви розумієте, піти і залишити вас на самоті не зможу, але обіцяю не заважати вашому вибору.

— Ви ні в якому разі мені не завадите. Я б теж не хотіла вам заважати, але без вашої допомоги блукатиму тут до ранку. Підкажете, як тут розташовані книги?

— Дамські романи зліва, коло каміна.

Та вони з Гардом зговорилися, чи як?

— Я справляю враження любительки дамського роману? — пирхнула у відповідь.

— Ні, й справді не справляєте. Тоді яка література вас цікавить?

— Книги з історії?

— Вони якраз у вас за спиною.

— Дякую.

Я повернулася до вказаних полиць — над головою спалахнуло ще декілька магічних світляків, дружно освітило багатий вибір книг. Очі розбігалися від різноманіття, хотілося схопити і ту, й іншу. І ще оцю на додачу. Але ж і решта… Ні, так я свій вибір точно не зроблю. Важко зітхнула і повернулася до принца. Він одразу ж підняв голову, зреагував або на видих, або на рух, чи на те й те одразу, і запитально подивився на мене.

— Мені потрібна ваша порада…

— Обрати книгу? Яка тема вас цікавить?

— Історія вашого краю, звісно ж.

Його брови поповзли вгору:

— Але ж вам мали розповідати ключові моменти на екскурсії.

— Для мене цього виявилося замало. 

Принц лише недовірливо покачав головою, але підказав де знайти необхідний фоліант.

— У ньому сухі цифри перемежовуються з описами очевидців подій та цікавими фактами. Думаю, вам сподобається.