Розділ 12. Маахес

Вранці я прокинулася в прекрасному настрої, який не змогли зіпсувати навіть спогади про нежданий поцілунок і про мою втечу. Вирішивши, що все поясню сьогодні ж увечері, я узялася до зборів. Зорія, яка як завжди клопотала поруч, сьогодні теж виглядала натхненною майбутньою екскурсією. Шляхом обережних запитань я з’ясувала, що сьогодні нас будуть супроводжувати особисті охоронці. Тепер ставав зрозумілим ентузіазм компаньйонки — майже побачення! Ввиду свого піднесеного настрою я не хотіла псувати його й іншим, тому ніяк не прокоментувала ситуацію.

Разом із Зорією ми обрали мені теплу сукню для прогулянок кольору шампанського, зверху я збиралася накинути подарований Гардом плащ. Він був кольору чаю з молоком, тому гарно пасував до обраної сукні, чому я була несказанно рада. Зорія зупинила свій вибір на темно-сірій сукні, до якої пасувала її світло-блакитного, майже сірого відтінку накидка. Обидві наші сукні відрізнялися за фасоном від прийнятих у Лісовому Котячому краї, але ми й були чужоземками, тому хотілося виділятися із загальної маси. Хоча про яку загальну масу йде мова? Адже всі принцеси теж були не тутешніми, тому, впевнена, наша строката компанія й так буде яскраво виділятися на фоні пересічних мешканців Котячої столиці. Певно тому й дозволили взяти з собою власну охорону — додаткова пересторога ніколи не буде зайвою.

Дорогою до малої блакитної їдальні я дізналася, що Вальгард, як і решта провожатих, на екскурсію з нами не йтимуть. Ця інформація дуже засмутила мене, бо я сподівалася почути кілька цікавих історій від герцога, а їх, я була впевнена, він знав безліч і про столицю, а не лише про замок. Трохи розрадила наступна його репліка:

— Якщо на те буде ваша ласка, дорога Ліє, я б хотів запропонувати вам третього дня відмовитися від загальної екскурсії, а натомість прогулятися тією столицею, що призначена для місцевих мешканців, а не для гостей королівства. З радістю покажу вам ті куточки, куди не заводять екскурсоводи.

— Справді? — я ледь стрималася, аби не заплескати у долоні. — З радістю приймаю вашу пропозицію.

А вже в їдальні виявилося, що багато хто з принцес теж мали власні графіки. Бояна вирушала на побачення з Харальдом. Єрмін з Вовчого та Орлейт з Ведмежого краю, як найближчі сусіди, були добре знайомими з Маахесом, тому запланували власні справи, ділитися якими на загал не бажали. Нацумі з острова Мурени несподівано отримала алергічну реакцію, тому саме зараз усі сильні цілителі Лісового Котячого краю посилено працювали над визначенням причини та усуненням наслідків, а сама принцеса ховалася у своїх покоях, навіть на сніданок не прийшла. Крижена ж із Клану Гекона домовилася про верхову прогулянку зі своїм провожатим. Ох, як я їй заздрила! Може варто попросити у Вальгарда й собі? Та чи не відмовить він мені, посилаючись на моє слабке здоров’я?

Варто було Харальду приєднатися до нас за столом, як більшість принцес знову перетворилося на безмозких курок, які просто в рота заглядали принцові. Радувало те, що до стійких мене, Бояни та Соллі сьогодні доєдналися ще й Саранна, Ясміна та Адаєз. Єрмін, як і раніше, трималася осторонь, сліпого обожнювання не виявляла, проте поводилася так, ніби все вже вирішено, хай Його Високість потішиться наостанок.

Після сніданку нас сімох, хто мав іти на екскурсію до столиці, а також наших компаньйонок та охорону зібрали у великому залі, звідки й мала вирушати наша процесія. Розпорядник Свейн представив нам невисокого сухенького чоловічка, але з надзвичайно гучним, чітко поставленим голосом — королівського архіваріуса пана Реріка, який повинен був сьогодні та ще два наступні дні проводити для нас екскурсії Маахесом. І щойно він почав свою розповідь, як я вже не могла думати ні про що інше, повністю захоплена історією столиці.

— За давніх часів на місці теперішнього Маахесу знаходилося невеличке мисливське поселення, ніби перевалковий пункт між рівниною та горами, — розповідав пан Рерік, прямуючи розкішним королівським парком до центральних воріт, з яких, як я пам’ятала, був вихід на центральну площу міста. І до омріяного фонтану. — І між Центральними землями та Північним Поліссям. Дещо пізніше тут було відкрите магічне джерело, але на той час воно не мало такого вже важливого значення. Основна маса нашого населення були, та й досі залишаються простими горянами, позбавленими магічної сили. А тому прості люди, поглинені міжусобицями, взагалі майже не спускалися до рівнин. Саме цю несправедливість і хотів виправити Брінейн Перший — засновник Лісового Котячого краю.

Звісно ж чому край має саме таку назву архіваріус нам теж розповідати відмовився, хоча запитувала про це навіть не я, а Соллі. Певно дівчина хотіла допомогти моїй цікавості, бо безпорадно розвела руками, отримавши відмову. Та байдуже, якщо вже й не вдасться дізнатися, зроблю принцові Харальду приємність — нехай похизується. І чому незнайомець із саду поліз до мене зі своїм поцілунком? Я стільки всього хотіла у нього розпитати!

За думками ледь не втратила нитку оповіді пана Реріка.

— Коли очільник Рисячих гір був ще зовсім юнаком, йому пощастило помандрувати світом і побачити, як процвітають ті землі, де немає воєн. Юному хлопцеві захотілося створити таке ж саме королівство у своїх багатих землях. Чим він і зайнявся, щойно отримав герцогство у своє розпорядження. Принц Харальд вчора вже розповідав вам про утворення Лісового Котячого краю, тому я більше не буду вдаватися в подробиці. Скажу лише, що коли князівства об’єдналися, на загальних зборах було прийняте рішення винести столицю ближче до рівнини, аби сприяти торговим відносинам з іншими країнами і аби купці, які, як сподівався Брінейн Перший, колись вирушать досліджувати новий ринок для торгівлі, мали якомога менше труднощів з перевезенням товарів. Таким чином була обрана ця мальовнича місцевість для побудови нової столиці Об’єднаних князівств. Ну і звісно ж наявність тут магічного джерела мала вирішальне значення. Не скажу, що все пройшло гладко, проте кілька століть потому мрія Брінейна Першого здійснилася — Лісовий Котячий край перетворився на мирне, багате, квітуче королівство. І ми з вами підійшли до першої визначної пам’ятки, від якої починаються і якою завершуються всі екскурсії Маахесом — Королівський фонтан.