Розділ 4. Розклад та легенди

Після тривалої прогулянки Вальгард супроводив мене до моїх покоїв, дорогу куди я навіть не намагалася запам'ятати, вручив згорток з розкладом запланованих заходів (а я вже й забула про нього!) і пішов геть. У кімнаті на мене чекала схвильована Зорія. Ледве я переступила поріг, як подруга накинулася на мене:
- Де ти пропадала весь день? Я вже місця собі не знаходжу!
- Але ти ж знала, що я вивчаю замок!
- Решта принцес завершили вивчення вже до обіду!
- Значить я отримала кращого провожатого, - мрійливо посміхнулася я, згадуючи змістовну розповідь Вальгарда.
А Зорія здивовано розширила очі:
- Чи не закохалася ти в бравого посла?
- Посли бравими не бувають, – засміялася я. - Швидше хитрими та верткими.
- Не йди від відповіді!
- Ні, не закохалася. Хоча він і дуже цікавий співрозмовник. Я буду дуже щаслива, якщо ми з ним зможемо підтримувати дружні стосунки.
- Це добре.
- Чому?
-Тому, що герцог Рисячих гір навряд чи захоче залишити своє герцогство і переїхати в Орлині землі!
- Що заважає мені залишитися тут? Управління герцогством забирає набагато менше сил, ніж королівство!
- Погода, - вигукнула з обуренням Зорія. - Їх жахлива погода! Милий плащик, до речі. Герцогський подарунок?
- Так, моя шаль здалася йому ненадійною. Але досить про герцога. У мене є розклад на цей місяць. Давай, краще, вивчимо його!
- Йдемо швидше, сподіваюся твоя вечеря ще не охолола! А за вечерею вже і вивчимо твій розклад.
І поки я пробувала невідомі, але все досить апетитні страви, моя компаньйонка знайомила мене з пунктами графіка і додавала до кожного свої коментарі.
- Отже, пункт перший. Бал, на честь прибуття принцес. Відбудеться післязавтра. На ньому потрібно добре себе зарекомендувати.
- Ага, майже так само, як на сьогоднішньому сніданку, - гмикнула я. І переказала коротко свій майже конфлікт з Веселиною і заяву Єрмін.
- Ну, я вважаю, - висловилася Зорія, - що ти правильно поставила Саламандру на місце. А ось Бояна злегка перегнула палицю з Єрмін.
- Їй-то не потрібно турбуватися про свою репутацію, - з легкою заздрістю помітила я.
- Годі тобі, не заздри, - зловила мій настрій Зорія. - Повернемося до списку. Пункт другий. І день другий теж. Знайомство з принцом Харальдом. Це що ж виходить, на балу його не буде?
- Може мається на увазі ближче знайомство?
- Для близького знайомства заплановані наступні 12 днів, по одному дню для кожної принцеси.
- Хто буде першою?
- Буде кинутий жереб.
- І чим займатися іншим?
- Для інших на ці дні заплановані екскурсії по столиці, якісь «інші» розважальні заходи, пікніки, прогулянки.
- Дванадцять днів? Я збожеволію!
- Ну, по факту, одинадцять, адже один з цих днів ти проведеш з принцом.
- Що совою по пню, що пнем по сові!
- Чому ти так скептично налаштована?
- Не знаю. Гаразд, що там далі?
- Далі на десять днів заплановані жартівливі змагання та випробування для принцес. Ось і відбір починається!
- Цікаво, Гард знає, що за змагання це будуть? І чи захоче він зі мною поділитися інформацією?
- Гард? - Зорія зацікавлено підняла брову.
- Він дозволив себе так називати.
До однієї піднятої брови приєдналася друга, змушуючи мене виправдовуватися:
- Ні, ніяких теплих почуттів, повторюю тобі!
- Добре, повернемося до наших орлів. Ще на п'ять днів заплановані бали та приймання, присвячені тридцятиріччю принців.
- Обох? Значить і Брінейн з’явиться?
- Побачимо. Тоді ж приїдуть запрошені принци інших держав. Так, і що ж далі? ... - задумливо протягнула подруга і на мить замовкла, вчитуючись в документ. А потім дзвінко розсміялася.
- Ну що там? - згорала я від цікавості.
- А далі, на тридцятий день – святкування дня народження принца Харальда і принца Брінейна.
- І що смішного?
- Оголошення про заручини наслідного принца.
Тепер вже розсміялася і я:
- З глузду з'їхати! Не відбір тут у них проводиться!
Ще трохи обговоривши майбутні заходи й визначившись з вибором сукні для балу, ми з Зорією розійшлися по своїх кімнатах, оскільки я відчула, що засинаю після насиченої екскурсії. Але, зручно влаштувавшись в ліжку, виявила, що сонливість пройшла. Згадала про балкон, але над вечір стало так прохолодно, що навіть теплий плащ, подарований Гардом не рятував. Уявляю, що там діється зараз! Навіть під теплою пуховою ковдрою я здригнулась. Погляд упав на приліжковий столик, на якому Зорія залишила принесену мною книгу. «Легенди та сказання Північного Полісся». Ну що ж, ось і заняття на вечір.
Спочатку з незвички мені довелося насилу продиратися крізь древню мову автора, але незабаром згадалися отримані знання з граматики старої мови й швидкість читання помітно зросла. Легенди ковталися одна за одною. Створення світу, походження людства, поява магії в людях, магічних джерел, розкол на королівства – все це пояснювалося з точки зору древніх людей, більшість подій вважалося божественним промислом, далеким від наукової точки зору, до якої люди прийшли всього кілька століть тому. Багато що в цій книзі перегукувалося з уже відомою мені міфологією, але траплялися і зовсім незнайомі відомості. Наприклад, в переказах Південних Пустищ магію людям подарував Орел-прабатько. Тут же ця честь належала Благородному Оленю, з-під копита якого сипалися магічні іскри, і ті люди, на яких потрапляли ці іскри, відчували в собі божественний вогонь (магічну силу). Як і у нас, в легендах Півночі був присутній певний моральний кодекс, дотримуватися якого слід було, щоб божественна іскра не зникла. Наводилися в приклад і способи покарання магів-відступників. Ось вже де була жорстокість, про яку мене попереджав Вальгард. Спочатку я навіть відклала книгу, настільки жахливі речі там описувалися, але все ж рука знову потягнулася до фоліанта, відкрила закладену сторінку. І я занурилася в читання. Ні про який сон вже й мови не було, поки не дочитала до кінця. А потім ще довго лежала, втупившись у стелю і намагаючись осмислити отриману інформацію.
Не буду переказувати всього, про що я прочитала, але особливо мене вразило сказання про те, що є можливість необдарованому отримати у своє розпорядження магію. Звичайно ж і на Півдні ходили такі легенди, але ніхто з упевненістю не міг сказати, що для цього потрібно. У цій же книзі був досконально описаний ритуал, за допомогою якого вірний і праведний служитель Бога міг отримати божественну іскру. Всього й потрібно було, що знайти мага-відступника, який потоптав всі Божі закони, скалічити його, встромивши в хребет нижче попереку (навіть зображення було присутнє!) ритуальний кинджал, щоб з чарівника почала виходити магія (чому, цікаво, таким способом?), потім занурити ще живого мага в джерело, попередньо наробивши в ньому якомога більше ран, адже давно відомо, що з кров'ю з мага магія виходить набагато інтенсивніше (деякі, в основному не дуже сильні маги, навіть спеціально ранили себе, щоб посилити своєю кров'ю заклинання або артефакт), вимовити спеціальне заклинання (благо, хоч його не включили в легенду!), щоб джерело ввібрало всю витягнуту магію, послабивши носія, дочекатися, поки маг знесиліє настільки, що ось-ось «випустить дух» (а сильний маг міг прожити під такими тортурами понад місяць!), зануритися поруч з ним в джерело, щоб не упустити момент, коли вогонь життя буде залишати тіло мага, а божественна іскра кинеться на пошуки нового вмістилища, яким і може стати охочий роздобути магію. А може і не стати, тут вже як кому пощастить. Це звичайно ж мої висновки, а в легенді говорилося, що лише чистий душею і тілом, праведний чоловік може отримати божественне благословення. Якщо ж охочий був недостатньо чистий, то міг відправитися до праотців разом з убитим магом. Мабуть, щоб постати перед Богом для остаточного визначення, кому ж дістанеться та сама божественна іскра.
Я, звичайно ж, блазнюю, коли переказую легенду, але насправді стає моторошно від самої думки, що над живою людиною, будь він хоч тричі злочинцем, можна так знущатися, адже всім давно відомо, що джерело здатне зцілювати звичайних людей, тоді як у магів воно навпаки забирає сили. Здоровий чародій навіть і не відчує цього впливу, максимум невелику слабкість, яка пройде, варто йому тільки покинути джерело. А ось поранений, скалічений? Що відчує він, бувши зануреним в джерело? Так, я розумію, що це злочинець, який вчинив щось жахливе, але інші люди ж не повинні опускатися до рівня мучителя лише для того, щоб роздобути (чи ні) магію. Адже в іншому випадку, чим охочий буде відрізнятися від відступника, адже він болісно вбиває іншу живу істоту, нехай якою б порочною вона не була!
З такими думками я змогла заснути тільки перед світанком. Природно, що на наступний ранок я відчувала себе абсолютно розбитою. І звичайно ж Гард списав мій стан на застуду після прогулянки по парку, тому після сніданку, де до нас приєдналися ще три принцеси — Адаєз з Каракарових земель, Крижена з Клану Гекона і Саранна з Турової улоговини, замість обіцяної прогулянки зачинив мене в покоях для «відновлення здоров'я». Ух, так би й розірвала його на частини, їй Богу! І скільки я не просила, скільки не благала, герцог був непохитний. Лише пообіцяв, що вже на наступний після балу день, після знайомства з Харальдом, якщо я буду відчувати себе добре, покаже мені затишні куточки парку, про які знає зовсім небагато людей. Я була так заінтригована, що погодилася провести весь день в ліжку, попросивши обміняти вже прочитану книгу на рекомендовану герцогом. Судячи з реакції Вальгарда, він ще в бібліотеці вирішив, що книга дуже складна для мене, а тепер лише утвердився у своїй думці, що я не подужала це читво. Що ж, переконувати не буду, я на нього ображена.
Отримавши у своє розпорядження «Перекази Сходу», знову занурилася в читання. Але в порівнянні з «Легендами» Півночі, ця книжечка була схожа на казки для дітей. Не дивно, що я заснула вже на третій легенді, враховуючи попередню безсонну ніч. Спала я майже до вечері. Зорія кілька разів заходила, але не наважилася мене розбудити, а тому я проспала напад каяття у герцога Рисячих гір, який після обіду приходив, щоб перепрошувати за свою категоричну відмову від прогулянки та скласти компанію в моєму вимушеному ув'язненні. Дізнавшись, що я зволила спати, він тільки утвердився у своїй думці про моє слабке здоров'я. От же засідка!
За вечерею Зорія повідала мені, що їм з хлопцями вдалося дізнатися, поки я віддавалася розвагам з герцогом і сну. Як ми всі й припускали, цей розважальний місяць організували, щоб вибрати дружину для принца Харальда, якому Фроуд намірився передати трон до його тридцяти триріччя. Трьох років повинно вистачити для укладення шлюбу і народження спадкоємця, а то і двох. Серед прислуги в палаці навіть приймалися ставки на фаворитку відбору, і я, як це не дивно, займала одну з провідних позицій.
Несподіваною виявилася інформація про те, що теперішній маг, близнюк короля Фроуда залишиться придворним магом і при Харальді, хоча вже зараз принц Брінейн перевершує свого дядька за силою та вміннями – три роки самітництва не пройшли даремно, як і припускав мій батько. Про те, що ж сталося з Брінейном, ніхто зі слуг, що розговорилися, нічого не знав. Говорили лише, що він так само проживає в правому крилі, проводить магічні досліди, але його давно ніхто не бачив. Та й урочистість спочатку планувалася лише на честь спадкоємця, але в останню хвилину стало відомо, що молодший принц теж братиме участь. І тепер мешканці палацу з не меншим інтересом, ніж прибулі принцеси, очікували появи принца Брінейна на людях після трирічної відсутності.
Щодо змагань, які проводитимуться серед принцес, ніхто не зміг поділитися жодною корисною інформацією. Що ж, розпитаю у Гарда, може він, відчуваючи свою провину за моє самітництво, хоч трохи відкриє завісу таємниці, щоб я змогла підготуватися і гідно себе показати, але і зійти з провідної позиції.
Як же все складно!