Розділ 1. Шлях до Лісового Котячого краю

Отож, наступного дня я вирушила в дорогу. Тепло попрощалася з батьками, взяла з собою Зорію і двох охоронців з-поміж особистої Гвардії короля — Зейдана і Джарі, яких особисто виділив Назар для охорони «його солодких дівчаток», адже відмінностей між Зорією і мною чоловік ніколи не робив. Посли зі своєю свитою скакали на чолі нашої кавалькади (Ех, як би я хотіла приєднатися до них!), нам же із Зорією виділили цілу карету, де ми могли спокійно перемовлятися, не боячись бути підслуханими, адже перед від'їздом Аззам особисто перевірив карету на наявність відстежувальних заклинань і підозрілих артефактів, нічого не виявив, але про всяк випадок виставив потужний захист. Зейдан і Джарі (в якого, здається, була закохана моя Зорія), замикали наш невеликий загін, прикриваючи карету ззаду. Зейдан, крім високих досягнень у військовому мистецтві, був ще й обдарованим магом, володів кількома десятками бойових заклинань і вже давно був офіційно призначений моїм особистим охоронцем. Джарі, попри молодість, теж встиг зарекомендувати себе, як майстерний воїн. Серед оточення послів я теж помітила кількох воїнів і одного мага (ну, насправді на нього вказав Аззам), та й його світлість, герцог Рисячих гір, з вигляду теж був знайомий з мечем не з чуток, тому ми могли не переживати про напад в дорозі. Навряд чи який ідіот зважиться напасти на озброєний зброєю і магічно загін двох королівств.

Звичайно, ми могли б скористатися порталами, які останнім часом стали дуже популярними серед населення, але такий спосіб навряд чи виявився б набагато швидше, позаяк портали з'єднували невеликі відстані, й не у всіх містечках був наявний маг, досить вправний і обізнаний для його відкриття. Та ще й після проходження через портал у багатьох людей, не обдарованих магічно, починала крутитися голова, аж до блювоти і втрати свідомості (що і траплялося зі мною), після чого був необхідний тривалий відпочинок і відновлення. А здолай я один за іншим з десяток порталів, то могла і взагалі не вижити. Тому фраза послів на прийомі у батька про безпеку подорожі мала під собою дуже вагомі підстави.

Я кинула останній погляд на Анзуд, столицю Орлиних земель, від якої ми від'їхали вже на досить пристойну відстань — місто лежало, як на долоні посеред майже голої, подекуди вкритої чахлими чагарниками і колючками пустелі, і мало вигляд дорогоцінної прикраси, усипаної різноколірними каменями будівель, в обрамленні смарагдових дерев, які пишно обростали листям, насичені водою з джерела, навколо якого й була побудована столиця Орлиних земель. Неперевершений Королівський палац височів над усією цією пишністю, як величезна перлина, серед розсипу дрібних коштовностей. В душі оселилася невиразна туга, немов я покидала рідну домівку не на місяць, а на набагато більший термін, тому і хотілося закарбувати в пам'яті все, навіть найдрібніші деталі. Списавши все на тугу за вітром і швидкістю в задушливій кареті, я повернулася до Зорії і зав'язала розмову, щоб якось відвернутися від сумних думок.

— Як ти вважаєш, хто ще приїде на святкування? Скільки всього буде наречених?

— Південні Пустища в повному складі, це точно. Значить, три вже є.

— Але Ясміні з Боривітряних земель всього 14! — обурено вигукнула я.

— Уже майже місяць, як п'ятнадцять. За нашими законами вона вже досягла шлюбного віку.

— Це ж маячня! Давно пора міняти ці застарілі закони! І перестати знущатися з дівчат! Добре, що у Котів повноліття настає в 17! Сподіваюся, Харальд не додумається одружитися з дитиною вдвічі молодшою за себе.

— П'ятнадцять років — не велика різниця для королівського шлюбу. Але я теж сподіваюся, що, якщо він і вибере Ясміну, то принаймні дочекається, коли вона подорослішає.

— Хотілося б вірити. Тим більше батько говорив про принца, як про гідного чоловіка.

— Мій теж так вважає, — кивнула Зорія.

А я продовжила розвивати тему:

— У Північному Поліссі в Оленячому краї принцеса зовсім малятко.

— Ага, а принц ще менший. Та й королева Лінетта, здається, звідти родом. Значить їх не буде. Залишається Ведмежий і Вовчий край. Плюс дві.

— Східні острови?

— В Осетровому архіпелазі принцеси немає. Щодо Акулячих островів і острова Мурени не впевнена. Надто вже вони далеко.

— Я теж не знаю. Західні Горні хребти?

— Турова улоговина, Грифове низькогір'я, Барсове високогір'я, — почала перераховувати Зорія.

Але я перервала її:

— Принцеса Грифів (як пак її?) минулого року вийшла заміж за місцевого аристократа. Пам'ятаєш, нам ще запрошення надсилали, але тато з мамою якраз були в Боривітряних землях на джерелі.

— Точно! Як це я забула? Ну а в Уларовому передгір'ї — принц. Значить ще дві. І Центральні Землі.

— Веселина, Клан Саламандри і Крижена, Клан Гекона.

— Бояну забула з Клану Аноліса.

— А вона теж запрошена? Я думала, що вона дала обітницю безшлюбності. Та й вік…

— Дати-то вона дала, але їй лише 27, а тому вона ще цілком вписується в критерії відбору. Тим більше ситуація схожа з нашою: не запроси її принц Харальд — король може й образитися. Ми, до речі, будемо проїжджати через територію їх клану, і принцеса Бояна приєднається до нашого кортежу.

— Знову Назар розповів?

— Ні, Джарі. Він розговорився з воїнами герцога Вальгарда.