Епілог

Крихітний дзвіночок гучно задзеленчав, сповіщаючи про довгоочікуваного улюбленого гостя. Пустотливі квіти, голівки яких тягнулись до променів сонця, що лились з нещодавно вставленого вікна, одразу повернулись привітати усміхнену дівчину.

Перш ніж пройти в глибину зали, Мія поправила високу зачіску, пасмо з якої встигло вирватись на волю, та смикнула кремову сукню до колін, щоб та не підлітала занадто високо.

Відкашлявшись, дівчина погукала:

- Чонгуку?

Флорист не відізвався, і Мії довелось пройтись повз низки полиць з квітами, обгортковим папером та стрічками. Подолавши нехитрий лабіринт, вона натикнулась на Чонгука, який жадано очікував на неї.

У білій сорочці та чорних ідеально випрасуваних брюках хлопець сидів на знайомому пухнастому килимі з розкиданими фіолетовими подушками, точнісінько як пару місяців тому.  

- Невеличкий аперитив, - простягнувся на подушках він, вказуючи на невеличкий столик, на якому були солодощі, фрукти та відкорковане вино. – Колись нас перервали, а сьогодні…

- … на нас чекають, - закінчила Мія.

- Тобі шкода для свого коханого хлопця якихось десяти хвилин? – жагуче з-під лоба зиркнув він.

- Твої кожні десять хвилин щоразу перетворюються на дві години, - закотила очі дівчина, і присіла поруч з Чонгуком, подарувавши йому короткий поцілунок у щоку.

- І чим це погано?

Мія взяла полуницю та запхнула йому до рота, розхіхікавшись з чудного виразу обличчя хлопця.

Він не залишився в боргу й повторив махінацію з полуницею. Тепер вони обоє, підсміюючись, жували солодко-кислувату ягоду.

- Що тепер? – двозначно запитала Мія, коли Чонгук допив свій келих червоного вина, який заздалегідь розлив у склянки.

- Ти про що?

- Мімі, - винувато опустила голову вона. – Я в курсі, що в ту ніч ти довідався про її підпільне життя. Напевне, звинувачуєш за мою мовчанку.

- Ніяк ні. По суті, твій вибір зберігати її таємницю чи ні, бо Мімі ні про що не прохала й поводить себе як зазвичай, - зауважив він, граючись пальцями дівчини. – Я вдячний, що ти все ж таки вирішила поділитись зі мною.

- Рано чи пізно я б сказала, питання не в довірі до тебе. Тут більше моє ставлення до її діяльності.

Чонгук задивився у вікно, не прокоментувавши почуте.

- То що тепер? Полонити месника досі твоє головне завдання, - Мія допила напій та прилягла поруч з хлопцем. – Ганятимешся за нею?  

- Мімі затіяла небезпечну гру, проте я не бачу сенсу хвилюватись за неї, - заспокоїв хлопець. - З її підготовкою в лави спецагентів з руками і ногами загребуть. Що до мене, то я не збираюсь ловити її.

- Чому?

- Це більше не моя проблема.

- Не твоя?

- Ні. Знаєш, від сьогодні я більше не агент, тому цей аперитив зійде за святкування мого звільнення, - закинув до рота виноградинку Чонгук.

- Чим займешся потім? – не вірячи своїм вухам спохватилась Мія.

- Тим, що я люблю найбільше – працюватиму з квітами, - щастя заіскрилось в очах хлопця. - Відкрию свою флористичну лавку. Тільки у Пусані.

- У Пусані? – занервувала Мія.

- Угу.

- Тобто переїжджаєш? Лишаючи мене тут саму??

Їй закортілось розревтись, так не бажала вона відпускати коханого хлопця.

- Чому? Сподівався, складеш мені компанію, - просто виклав свої думки він.

- Взагалі-то, я ще досі студентка економічного, - нагадала Мія, яка сподівалась вирвати червоний диплом магістра.

- Це проблема?

- Стосунки на відстані… - замислилась Мія. - Не знаю.

- Обіцяю, присвячуватиму тобі всі вихідні та канікули. А щойно отримаєш диплом… Еге-ге-ге як відірвемось.

- А як же Юнгі? Він же не лишив роботу?

- Юнгі… - хитро всміхнувся Чонгук. – Скажімо, месник, кхм, месниця – тепер його головний біль.

- Ти йому сказав? – йойкнула дівчина.

- Авжеж, ні, - захитав головою флорист. - Аж сумно, що їду. Хотів би я поглянути на ці щурячі забіги. Гарантовано буде весело.

- То залишайся.

- Скоро ти зрозумієш, що у Пусані на нас чекає нове життя. Спокійне та тихе.

- Звичайно! Де ж ще ми станемо жертвами психопата з кав’ярні напроти та свідками арешту його такого самого психопатичного батька?

- Твоя правда.

Чонгук потягнувся одягнути чорний піджак з червоною бутоньєркою троянди, а потім подав руку дівчині, вказуючи на годинник.

- А поки, пані Мін Міє, ходімо станемо свідками весільного свавілля твоєї шаленої сестри та мого полохливого брата.

- Ніхто б не сказав краще, - засміялась вона.

Не забувши взяти букет з білих амоній для нареченої, Мія зупинилась біля рожевих півоній, які нагострили вуха в очікуванні, про що повідомить дівчина.