Епілог

Крихітний дзвіночок гучно задзеленчав, сповіщаючи про довгоочікуваного улюбленого гостя. Пустотливі квіти, голівки яких тягнулись до променів сонця, що лились з нещодавно вставленого вікна, одразу повернулись привітати усміхнену дівчину.

Перш ніж пройти в глибину зали, Мія поправила високу зачіску, пасмо з якої встигло вирватись на волю, та смикнула кремову сукню до колін, щоб та не підлітала занадто високо.

Відкашлявшись, дівчина погукала:

— Чону?

Флорист не відізвався, і Мії довелось пройтись повз низки полиць з квітами, обгортковим папером та стрічками. Подолавши нехитрий лабіринт, вона натикнулась на Чону, який жадано очікував на неї.

У білій сорочці та чорних ідеально випрасуваних брюках хлопець сидів на знайомому пухнастому килимі з розкиданими фіолетовими подушками, точнісінько як пару місяців тому. 

— Невеличкий аперитив, — простягнувся на подушках він, вказуючи на невеличкий столик, на якому були солодощі, фрукти та відкорковане вино. — Колись нас перервали, а сьогодні…

— … на нас чекають, — закінчила Мія.

— Тобі шкода для свого коханого хлопця якихось десяти хвилин? — жагуче з-під лоба зиркнув він.

— Твої кожні десять хвилин щоразу перетворюються на дві години, — закотила очі дівчина, і присіла поруч з Чону, подарувавши йому короткий поцілунок у щоку.

— І чим це погано?

Мія взяла полуницю та запхнула йому до рота, розхіхікавшись з чудного виразу обличчя хлопця.

Він не залишився в боргу й повторив махінацію з полуницею. Тепер вони обоє, підсміюючись, жували солодко-кислувату ягоду.

— Що тепер? — двозначно запитала Мія, коли Чону допив свій келих червоного вина, який заздалегідь розлив у склянки.

— Ти про що?

— Мімі, — винувато опустила голову вона. — Я в курсі, що в ту ніч ти довідався про її підпільне життя. Напевне, звинувачуєш за мою мовчанку.

— Ніяк ні. По суті, це твій вибір зберігати її таємницю чи ні, бо Мімі ні про що не прохала й поводить себе як зазвичай, — зауважив він, граючись пальцями дівчини. — Я вдячний, що ти все ж таки вирішила поділитись зі мною.

— Я б сказала, питання не в довірі до тебе. Тут більше річ в моєму ставленні до її діяльності.

Чону задивився у вікно, не прокоментувавши почуте.

— То що тепер? Полонити месника досі твоє головне завдання? — Мія допила напій та прилягла поруч з хлопцем. — Ганятимешся за нею? 

— Мімі затіяла небезпечну гру, проте я не бачу сенсу хвилюватись за неї, — заспокоїв хлопець. — З її підготовкою в лави спецагентів з руками і ногами загребуть. Що до мене, то я не збираюсь ловити її.

— Чому?

— Це більше не моя проблема.

— Не твоя?

— Ні. Знаєш, від сьогодні я більше не агент, тому цей аперитив зійде за святкування мого звільнення, — закинув до рота виноградинку Чону.

— Чим займешся потім? — не вірячи своїм вухам спохватилась Мія.

— Тим, що я люблю найбільше – працюватиму з квітами, — щастя заіскрилось в очах хлопця. — Відкрию свою флористичну лавку. Тільки у Пусані.

— У Пусані? — занервувала Мія.

— Угу.

— Тобто переїжджаєш? Лишаючи мене тут саму??

Їй закортілось розревітись, так не бажала вона відпускати коханого хлопця.

— Чому? Сподівався, складеш мені компанію, — просто виклав свої думки він.

— Взагалі-то, я ще досі студентка економічного, — нагадала Мія, яка сподівалась вирвати червоний диплом магістра.

— Це проблема?

— Стосунки на відстані… — замислилась Мія. — Не знаю.

— Обіцяю, присвячуватиму тобі всі вихідні та канікули. А щойно отримаєш диплом…  Еге-ге-ге як відірвемось.

— А як же Юнсок? Він же не лишив роботу?

— Юнсок… — хитро всміхнувся Чону. — Скажімо, месник, кхм, месниця – тепер його головний біль.

— Ти йому сказав? — йойкнула дівчина.

— Авжеж, ні, — захитав головою флорист. — Аж сумно, що їду. Хотів би я поглянути на ці щурячі забіги. Гарантовано буде весело.

— То залишайся.

— Скоро ти зрозумієш, що у Пусані на нас чекає нове життя. Спокійне та тихе.

— Звичайно! Де ж ще ми станемо жертвами психопата з кав’ярні напроти та свідками арешту його такого самого психопатичного батька?

— Твоя правда.

Чону потягнувся одягнути чорний піджак з червоною бутоньєркою троянди, а потім подав руку дівчині, вказуючи на годинник.

— А поки, пані Мін Міє, ходімо станемо свідками весільного свавілля твоєї шаленої сестри та мого полохливого брата.

— Ніхто б не сказав краще, — засміялась вона.

Не забувши взяти букет з білих амоній для нареченої, Мія зупинилась біля рожевих півоній, які нагострили вуха в очікуванні, про що повідомить дівчина.