Глава 22

- Техьон сказав, що тепер він може виманити старшу сестру. Чи існує така можливість, що Мімі насправді не викрадали? – вдумливо розмірковувала Мія, звертаючись до Чонгука, який присів розтерти ниючу литку. - Бо, чесно, кому це потрібно, окрім психованого офіціанта та твоєї пришибленої напарниці? А вони, як ніяк, поперлись її шукати.

Чонгукові ще досі пекли розтягнуті зв’язки. Біль скував його рухи швидше, аніж він собі уявляв. Відповзти від палаючого будинку було тяжко, а довга дорога поміж нескінченних рядів кленів та ялинок виснажувала ще більше.

Залишившись без засобів зв’язку, вони не знали, як повідомити про пожежу для початку. Дерев’яна хатинка жваво зайнялась й добре палала. Виникав страх, що ярий вогонь перекинеться на дерева, які щільно обступили напіврозвалений будинок. А далі – спричинення масштабної екологічної катастрофи, в епіцентрі якої застрягли Мія з Чонгуком.

Проте корейські служби працюють цілодобово, безперервно пильнуючи за природними примхами та втручанням людей у перебіг природних процесів. Тож буквально за п'ятнадцять хвилин на фоні зіркового неба виник вертоліт, і бригада пожежників загасила біду. Єдиною згадкою про пожежу залишились понівечена хатина та стовп їдкого сизого диму, клуби якого закручувалась високо за хмари.

Бажання скористатись допомогою рятувальників охопило Мію, й дівчина кинулась до них, проте Чонгук утримав її. За його планом не можна було засвідчити, що вони вижили. Такий козир треба зберегти, аби застукати зненацька Техьона з Міджу.

Мія охкала, бо переймалась за ногу хлопця, коли б його прямо зараз доставили у лікарню. Однак він брикався і говорив, що все гаразд, важливіше затримати зловмисників. Отож, дівчині діватись було нікуди, тому вона смиренно йшла поруч з флористом, час від часу підтримуючи його на крутому спускові.  

Вона молилась, аби вони хоч ще знаходились у районі Сеула, в іншому випадку їхня мандрівка лісистими горами затягнеться до наступного року.

Поки що їм не вдавалось відзнайти жодного покажчика, який би вказав вірний напрям руху або бодай натякнув на місцезнаходження. Та й витоптаної доріжки туристами чи стежки з каменю теж не знайшлось, тому вони вирішили йти вниз до підніжжя гори, і рано чи пізно вткнутись у трасу, а там спіймати попутну машину.

- Сестру вже теж в чому підозрюєш?

- Ау! – розвела руками Мія, обводячи непролазну гущавину. - Ми в чорт зна якому лісі, в який нас завезли дві абсолютно несумісні людини, щоб приколошкати. Ви з Юнгі виявляєтесь спецагентами. У Сухвана вимальовується син. Авжеж я готова підозрювати всіх! Здається, тут кожен має підступний план, а то й декілька планів! Навіть твій батько може бути на стороні Техьона. Пробач.

- Не вибачайся, нікому не вірити – найкраща стратегія. Як для сьогодення, - однозначно заявив Чонгук, підводячись. - І враховуючи, як він наполягав на одруженні, я теж його б в ніс у список потенційних негідників. Хоча ні, у спискові негідників він вже давненько. Пунктом злочинів більше, пунктом менше – байдуже.

- Чонгуку… - співчутливо погладила вона хлопця по спині, - я лише можу припустити, як тяжко тобі з ним було після смерті матері, - Чонгук раптово здригнувся. - Прости, не ворушитиму більше ниючі рани.

- Нічого, я потроху віддаляюсь від минулих образ. Заради Хосока. Увесь цей час він докладав титанічних зусиль, щоб нас примирити. Навіть Мімі вплутав. Я маю на увазі, що вони нас навмисне звели.

- Ну, в цій частині плану я не проти взяти участь, - усміхнулась Мія.

- Дякую.

Чонгук різко підвівся на обидві ноги й впевнено зробив декілька широких кроків, ніби від милої дівочої усмішки біль, який мучив його, моментально щез.

- До речі, все хотіла запитати… - зам’ялась дівчина. - А Хосок знає, якою професією ти можеш похизуватись?

- Так, - Чонгук відігнув пишне гілля високого куща, аби пропустити Мію вперед. - З побажаннями «буть обережним», «не сунь голову в духову шафу», «пам’ятай, що тобі є куди повертатись» він відправляв мене на кожне спецзавдання.

- У вас досить теплі стосунки, - уявляла собі вона, як Хосок у рожевому квітчастому фартухові складає сумку братові у відрядження.

- Як і у вас з Мімі, - відзначив буденність стосунків він.

- Я хочу додому, а ось це все нехай виявиться фантасмагорією, навіяної трилером, на якому я випадково заснула, - тупнула Мія, коли перестрибнула широкий камінь та стерла піт з лоба.

- Якби ж.

Хлопець пішов вперед, розштовхуючи руками гілки низькорослих дерев, що били по обличчі.

- О, там якась прогалина! – враз вигукнув він, побачивши блукаючі вогники поміж кущами.

Мія поспішила за ним, аби переконатись, що вогні, які відсвічували рубіновим сяйвом, не насмішкувата гра фантазії.

Й таки так. Трішки нижче від лісової пастки від небесної благодаті та безперервних молитв змужнів невисокий храм – маленька надія Мії на перепочинок.  

- Ого, куди ми забрели… - захопилась простотою та водночас імпресивністю будівлі дівчина.

Двоярусна буддійська пагода з вигнутим дахом монументально виступала крізь дерева та кущі, вершечком втикаючись в самісіньке небо. Яскравий сакральний розпис будівлі сяяв навіть вночі, запрошуючи до молитов та медитації просвітлених мирян. А китайські ліхтарики, навішені від дерев до монастиря, служили німими провідниками до головного входу. Не зволікаючи, Чонгук потягнув дівчину туди.