Глава 22

— Теян сказав, що тепер він може виманити старшу сестру. Чи існує така можливість, що Мімі насправді не викрадали? — вдумливо розмірковувала Мія, звертаючись до Чону, який присів розтерти ниючу литку. — Бо, чесно, кому це потрібно, окрім психованого офіціанта та твоєї пришибленої напарниці? А вони, як ніяк, поперлись її шукати.

У Чону ще досі пекли розтягнуті зв’язки. Біль скував його рухи швидше, аніж він собі уявляв. Відповзти від палаючого будинку було тяжко, а довга дорога поміж нескінченних рядів кленів та ялинок виснажувала ще більше.

Залишившись без засобів зв’язку, вони не знали, як повідомити про пожежу для початку. Дерев’яна хатинка жваво зайнялась й добре палала. Виникав страх, що ярий вогонь перекинеться на дерева, які щільно обступили напіврозвалений будинок. А далі – спричинення масштабної екологічної катастрофи, в епіцентрі якої застрягли Мія з Чону.

Проте корейські служби працюють цілодобово, безперервно пильнуючи за природними примхами та втручанням людей у перебіг природних процесів. Тож буквально за п'ятнадцять хвилин на фоні зіркового неба виник вертоліт, і бригада пожежників загасила біду. Єдиною згадкою про пожежу залишились понівечена хатина та стовп їдкого диму, клуби якого закручувалась високо за хмари.

Бажання скористатись допомогою рятувальників охопило Мію, й дівчина кинулась до них, проте Чону утримав її. За його планом не можна було засвідчити, що вони вижили. Такий козир треба зберегти, аби застукати зненацька Теяна з Міджон.

Мія охкала, бо переймалась за ногу хлопця, коли б його прямо зараз доставили у лікарню. Однак він брикався і говорив, що все гаразд, важливіше затримати зловмисників. Отож, дівчині діватись було нікуди, тому вона смиренно йшла поруч з флористом, час від часу підтримуючи його на крутому спускові.

Вона молилась, аби вони хоч ще знаходились у районі Сеула, в іншому випадку їхня мандрівка лісистими горами затягнеться до наступного року.

Поки що їм не вдавалось відзнайти жодного покажчика, який би вказав вірний напрям руху або бодай натякнув на місцезнаходження. Та й витоптаної доріжки туристами чи стежки з каменю теж не знайшлось, тому вони вирішили йти вниз до підніжжя гори, і рано чи пізно вткнутись у трасу, а там спіймати попутну машину.

— Сестру вже теж в чому підозрюєш?

— Ау-у-у! — розвела руками Мія, обводячи непролазну гущавину. — Ми в чорт зна якому лісі, в який нас завезли дві абсолютно несумісні людини, щоб приколошкати. Ви з Юнсоком виявляєтесь спецагентами. У Сухвана вимальовується син. Авжеж я готова підозрювати всіх! Здається, тут кожен має підступний план, а то й декілька планів! Навіть твій батько може бути на стороні Теяна. Пробач.

— Не вибачайся, нікому не вірити – найкраща стратегія. Як для сьогодення, — однозначно заявив Чону, підводячись. — І враховуючи, як він наполягав на одруженні, я теж його б вніс у список потенційних негідників. Хоча ні, у спискові негідників він вже давненько. Пунктом злочинів більше, пунктом менше – байдуже.

— Чону… — співчутливо погладила вона хлопця по спині, — я лише можу припустити, як тяжко тобі з ним було після смерті матері, — Чону раптово здригнувся. — Пробач, не ворушитиму більше ниючі рани.

— Нічого, я потроху віддаляюсь від минулих образ. Заради Хосока. Увесь цей час він докладав титанічних зусиль, щоб нас примирити. Навіть Мімі вплутав. Я маю на увазі, що вони нас навмисне звели.

— Ну, в цій частині плану я не проти взяти участь, — усміхнулась Мія.

— Дякую.

Чону різко підвівся на обидві ноги й впевнено зробив декілька широких кроків, ніби від милої дівочої усмішки біль, який мучив його, моментально щез.

— До речі, все хотіла запитати… — зам’ялась дівчина. — А Хосок знає, якою саме  професією ти можеш похизуватись?

— Так, — Чону відігнув пишне гілля високого куща, аби пропустити Мію вперед. — З побажаннями «буть обережним», «не сунь голову в духову шафу», «пам’ятай, що тобі є куди повертатись» він відправляв мене на кожне спецзавдання.

— У вас досить теплі стосунки, — уявляла собі вона, як Хосок у рожевому квітчастому фартухові складав сумку братові у відрядження.

— Як і у вас з Мімі, — відзначив буденність стосунків він.

— Я хочу додому, а ось це все нехай виявиться фантасмагорією, навіяної трилером, на якому я випадково заснула, — тупнула Мія, коли перестрибнула широкий камінь та стерла піт з лоба.

— Якби ж.

Хлопець пішов вперед, розштовхуючи руками гілки низькорослих дерев, що били по обличчі.

— О, там якась прогалина! — враз вигукнув він, побачивши блукаючі вогники поміж кущами.

Мія поспішила за ним, аби переконатись, що вогні, які відсвічували рубіновим сяйвом, не насмішкувата гра фантазії.

Й таки так. Трішки нижче від лісової пастки від небесної благодаті та безперервних молитв змужнів невисокий храм – маленька надія Мії на перепочинок. 

— Ого, куди ми забрели… — захопилась простотою та водночас імпресивністю будівлі дівчина.

Двоярусна буддійська пагода з вигнутим дахом монументально виступала крізь дерева та кущі, вершечком втикаючись в самісіньке небо. Яскравий сакральний розпис будівлі сяяв навіть вночі, запрошуючи до молитов та медитації просвітлених мирян. А китайські ліхтарики, навішені від дерев до монастиря, служили німими провідниками до головного входу. Не зволікаючи, Чону потягнув дівчину туди.