Глава 19

Софтова небесна тканина сковзнула від стегна до коліна, злегка лоскочучи оксамитову шкіру Мії.

Вмостившись на пухнастому пуфі біля гримерного столика, дівчина розтушовувала сіро-блакитні тіні та додавала живильної рожевості щокам. Короткими мазками дівчина вкрила свої вуста матовою блідо-малиновою помадою, стерши нерівну лінію над губою серветкою. Накручене довге волосся вона заколола двома золотими шпильками, оголюючи маленьке вушко.

Розправивши всі складки на сукні, вона туго зав’язала пояс на тонкій талії. Причин, чому вона обрала саме цю сукню, було дві. По-перше, пояс не дасть з’їсти понадміру, стисне наповнений живіт і повідомить, коли варто зупинитись. А по-друге, він стягуватиме й нагадуватиме, що сьогодні варто менше коментувати та давати недоречні поради або ж навіть ділитись своїми думками, які точно не співпадають із судженнями інших.

Зовсім скоро вона візьме участь у званій вечері, якої пристрасно бажала уникнути весь тиждень.     

Із дзеркала на Мію поглядала вишукана молода леді, справжній настрій якої, на жаль, видавали очі.

З моменту, як за Чонгуком гримнули двері, її не відпускали напруга, розпач та злість, що виливались у безсонні ночі та заплакані очі. Разом з тим гнівні емоції чергувались з більш вразливішими – болем та тугою. Якщо відкинути все, істина лишалась незмінною – Мія безмежно сумувала за коханою людиною.

Часом вона хотіла написати йому, але не знала, з яких слів почати листування. А потім відкидала смартфон й нарікала, що це Чонгук має писати першим, бо його провина, що сталось те, що сталось.

Подумки Мія його наче пробачила, повністю розуміючи, в якому положенні опинився хлопець. Проте все одно скрипіла зубами через брехню, яка глухою стіною постала між ними.

- Міє!

Мати Мії крикнула так голосно та пронизливо, ніби на кухні спалахнули ситцеві завіси, і лише дівчина здатна була приборкати пожежу.

Вона миттю спустилась до вітальні, де Мійон вкотре перераховувала кількість страв та звірялась зі списком, якої з нарізок не вистачає. 

- Мамо, що за паніка?

- Щось не так, - насупилась Мійон, естетично переставляючи тарілки, бодай до її маніпуляцій все й так було чудово виставлене.

- Все так, - видихнула Мія, по черзі смикаючи тарілки. - Хве з оселедця, який замовляв тато, стоїть. Рис з креветками та м’ясом, бо сімейство Чонів обожнює тайську кухню, стоїть. Кімпаб, який ти весь ранок крутила, стоїть. Чак-чак з горіхами та медом на таці у кухні. Суп, себто юкгечжан, подамо гарячим, як тільки гості прийдуть. Все правильно? Правильно, - підтвердила сама собі вона, бо матір так само гадала, що щось забула. – От, може, Хосок засмутиться, бо закусок досхочу, а токпоккі нема.

- Не засмутиться, я йому насмажила, - запишалась Мійон, що пам’ятала про смаки кожного. - Перевір у холодильнику, а я татові краватку перев’яжу, бо він там нагорі застряг на добрі двадцять хвилин. Акурат не справляється із зав’язуванням.

- Тато так чепуриться, ніби то він одружується, - хмикнула Мія й поспішила за токпоккі під пустотливим поглядом матері, в якому читалась повна згода.

Відкривши холодильник, Мія ахнула. Зверху до низу він був забитий їжею, яку Мійон готувала днів зо два. М'ясо, тушене з грибами, парові пиріжки пігоді, струми, залишки сунде (Мія бачила, як тато тихенько відрізав по шматочку ковбаски, і залишилось малувато), чиргум-ча з бобових – страви були готові вскакувати дівчині в руки.

«Про всяк випадок», - повторювала мати вчора, коли сестри застали її за приготуванням здоровенної каструлі солодкої рисової каші, яку точно ніхто б не їв.

- Виявляється, «випадок» - це коли сюди нагряне двісті чоловік, аби все це з’їсти.

Тарілка за тарілкою, каструля за каструлею Мія переставляла салати та супи, щоб знайти Хосокові токпоккі.

- Мамо! Я не можу знайти. Ти точно їх сюди поставила?

- Що ти там шукаєш? – поважною ходою, в ідеально випрасуваному золотавому костюмі заплив батько. - Вже гості на порозі, а в тебе ніс в соусі.

Міхьокові завжди були до лиця костюми, в яких він з’являвся у банку як почесний та шановний керівник. Але насправді вони йому муляли, йому б краще вдягнути спортивні штани та футболку й відв’язати краватку, яка здавалась чоловікові повідцем, за який будь-хто може смикнути. І зараз пальці Міхьока так і тягнуться послабити золотаву краватку, яку щойно файно перев’язала дружина. Проте він твердо тримався, бо боявся наганяю від Мійон за те, що спотворив її старання.

- Тато, з моїм носом все в порядку, - запевнила Мія, хоч і пощупала, чи не липкий часом ніс. – О, знайшла.

- Що ти ото ще дістала? Стіл і так заставлений, нікуди й пляшку соджу втулити.

- Токпоккі для Хосока. Жити без них не може.

- От вже, - Міхьок вихопив одненьку рисову паличку з тарілки. – Краще б без моєї доньки не міг.

- Так і є, так і є, - закивала дівчина і, подивившись на щасливе від смачного токпоккі татове лице сказала:

- А що це в тебе на краватці? Не соус, ні?

- Ой йой! – запанікував чоловік. - Мамі ні чи-чирк.

Він гайнув до ванної на другому поверсі, щоб дружина ненароком не побачила його фіаско та не нагримала.