Глава 17

Кажуть, якщо зранку за вікном вельми високо розсікають небесну гладь пташки, а вітер ледь-ледь підштовхує верхівки обтяжливих ялинок, то день обіцяє бути погідним та бездощовим.

Та навіть якби надворі лило, наче з відра, якби грім грюкав щосекунди, двері вибивав зухвалий буревій, а град нещадно гамселив по щоках, Мія все рівно пішла б на побачення, радісно підстрибуючи лише від одної думки, що на неї чекає милий її серцю хлопець.

Чонгук щасливо махав їй рукою, доки вона не підбігла до нього, а потім підійняв дівчину та закружляв навколо себе під її бадьорий сміх. Вона лишила ніжний поцілунок на його щоці і, пірнувши в його напівобійми, рушила строкатою набережною вздовж річки Хан, яка відтепер стала їхнім улюбленим місцем для довгих прогулянок під нічним загадковим світилом.

Щодня Мія вискакувала з квартири, щоб провести дорогоцінний час з Чонгуком: чи то за коротким ланчем в «А», чи то за довгою вечерею в маленькому ресторанчику «Трібоні», де подавали неперевершений наваристий суп зі свіжої тріски та анчоусів. Інколи дівчині до того не терпілось побачитись з флористом, що вона виходила раніше за призначений час, аби крадькома підглянути за коханим, що продав останній букет тигрових лілей чи світло-рожевих фрезій.

Кількість побачень росла в геометричній прогресії, і Мія геть втратила голову, випавши із буденної реальності. Її ніщо не хвилювало – ні постріли на стадіоні, ні пограбування банку, ні діяльність загадкового месника. Лишень один Чонгук вставав перед очима, коли в новинах починали лякати новими жертвами його правосуддя, і мозок не бажав складати отримані факти докупи, щоб звести максимально зрозумілий портрет людини, яка бажає відновити справедливість. У Мії не виникало думки називати його злочинцем, тому що, по суті, месник ще нікого не скривдив (скривавлені руки від туго перев’язаних зап’ясть справжнього злочинця не рахуються). А от те, що він підводив до поліцейського відділку істинних шахраїв, вбивць та насильників – залишається твердим беззаперечним фактом.

Віддалилась вона й від сердечних справ сестри. Мімі не ділилась, на якому етапі їхні стосунки з Хосоком, не нарікала на хтивість долі, звела до мінімуму жаління на ревнощі. Підсвідомо Мія розуміла, що онні просто не хотіла заважати її щастю, безтурботному літу з новоспеченим коханням. Проте дещо сумувала за Мімі та Хосоком – дивною парочкою, які насправді шаленіють один від одного, але неначе щось їх стримує.

Але ще більше Мія відбилась від новин стосовно батьківського бізнесу.

І нечастими одинокими ночами її кололо сумління.

Раніше дівчина могла годинами перекидуватись незавуальованими гнівними фразами стосовно грінмейлу з Сокджином. Вона не припиняла вигадувати, як притягнути Сунхвана до відповідальності за наглючий корпоративний шантаж.

Їй було гидко визнавати, що, на жаль, його методи по підриву довіри до керівництва Мін Міхьока діяли. Одна шпилька за іншою, словечко там, словечко сям – і от вже в компанії починались сварки та розбрат, що призвели до звільнення досить професійних спеціалістів, які, перш за все, були відчайдушно відданими Міхьокові.

В той же час постійні кібератаки на банківську систему змушували нервувати найвитриваліших айтішніків. Природа «нападок» залишалась загадкою, проте всі прекрасно знали, чиїх рук ця справа, але всі тримали язик за зубами.

Такі ж часті раптові перевірки документації не припиняли збивати співробітників з пантелику. Мучили вони і самого Міхьока. Здавалось, він вже сам зневірився, що може протистояти Сунхванові. Проте план по з’єднанню корпорацій вже працював і виступав єдиною надією Міхьока на повернення контролю над компанією.

В той же час залишалось тільки дивуватись, як із завжди мовчазного чоловіка, що безпристрасно посмоктував цитрусові льодяники, Сунхван перетворився на осатанілого шантажиста, який прагнув збільшити відсоток своїх акцій, а то й повністю приборкати бізнес.

Зовсім не дивно, що чоловік не розкривав свої карти, не висвічував достеменні мотиви, а діяв ніби з тіні. А як тоді ж боротись з противником, коли його обличчя поглинула непроглядна тьма?   

- Ага! А ось найромантичніша пара у місті!

Майже нізвідки вискочив активний підстаркуватий продавець квітів, який намагався розпродати залишки невикористаних квітів з сусіднього квтікового.

З широко розплющеними очима, в яких насильно плескалась наївна радість, він звернувся до Чонгука, невигадливо впихаючи до рук Мії квітку:

- Друже, невже залишиш прекрасну даму серця без гожої червоної троянди?

Чонгук навіть не поворухнувся. Він тільки міцніше притиснув до себе Мію за талію й спокійно, хоч і з загрозливими нотками, промовив:

- Дикі кроваві троянди абсолютно нікчемні. Вони і на п’ять відсотків не передають хвилі того шарму, яким наділене моє кохання до цієї дівчини. Мої істинні почуття відобразить букет з гілочок еустроми, білих вставок з дельфініуму та фіолетових тюльпанів, які моя дівчина, до речі, обожнює. І знаєте. Саме такий букет я подарув їй зранку.

- Чонгуку, - від різкого прохолодного тону хлопця у Мії аж руки замерзли. - Ти чого?

- Прості троянди не покажуть те, що я до тебе відчуваю. Занадто убого, - закотив очі флорист і потягнув дівчину гуляти далі, наостанок кинувши продавцеві коротке:

- Вибачте.