Глава 16

Темрява завжди працює за двома сценаріями – лякати або ж заспокоювати.

В одному випадку очікуєш, доки страхітливі монстри виповзуть з-під ліжка, схоплять за литку кощавою, з довгими пазурами рукою й потягнуть за собою у потойбічний світ, де шматок за шматком ласуватимуть людськими кістками. В іншому – сподіваєшся, що скоро залишишся на самоті, вимкнеш світло, натиснеш «плей», і в навушниках заграє спасенна мелодія, яка підхопить та понесе тебе у вимір спокою.

Штучно створюючи собі темряву, Мія перебувала у двох станах одночасно: і в страху, і в спокої.

Паніка, що враз оволоділа натовпом, закралась і в її серце. Проте, всупереч інстинкту самозахисту, дівчина стала непокоїтись не про себе, а про дорогих їй людей. Відчуваючи долоню сестри у своїй руці, Мія була впевнена, що з нею все гаразд і вона була жадібно налаштована вибратись із пастки. А от постать Чонгука випала з її поля зору, що змусило дівчину гостро переживати. І якщо одразу вона запевняла себе, що хлопцеві вистачило сил втекти, то як-тільки побачила людину у чорному шоломі та шкіряному костюмі, засумнівалась, чи хоча б хтось зміг покинути поле неушкодженим.

Навіщо месник з’явився тут? Показався у розпалі свята при денному світлі. На кого він полює?

Мія вважала, що винуватцем міг виявитись хто завгодно. І ким би ця особа не була, вона десь поруч. А бути поблизу месника означає не меншу загрозу, ніж для винуватця. Бо ж навряд чи він буде піклуватись про невинних, які стали наперекір мушці його пістолета.

Блискавичні міркування розливались кінцівками, та, незважаючи на сталу жару, холодили до оніміння.

Помалу проштовхуючись за Мімі, дівчина на хвильку розгубилась. Ті секунди, витрачені на внутрішню метушню,  коштували їй втечі.

Долоня сестри більше не слугувала рятувальним колом, та, лишившись між озвірілими від жаху людьми, вона запанікувала й впала на коліна. Рефлекторно Мія скрутилась та обійняла голову руками, а потім з останніх потуг перекотилась під пластмасові сидіння трибун, вхопившись за можливість перечекати заворушення.

Відчувши крихітку безпеки, дівчина щільно закрила очі руками. Лише б не бачити, як месник розправлятиметься з його обраною здобиччю. А розправа однозначно станеться, адже ще нікому ще не вдавалось уникнути покарання чорного месника.   

Мія гадки не мала, яку участь братиме у самосуді, та єдине, про що вона подумки молилась, – аби тільки Мімі з Чонгуком встигли вирватись зі стадіону та знаходяться подалі від месника та його жертви.

Темрява вгамовувала припущення про її подальшу долю. Та разом з тим слухові рецептори запрацювали на повну потужність. Мія не вловила жодного звуку: ані крику, ані пострілу, ані умовлянь про помилування. Суцільна тиша.

Високо у небі зашуміли турбіни літака, а за стадіоном загавкали собаки. Як би Мія не вслухалась, явних результатів нападу месника не чула. Аж доки поруч не зашаруділо взуття.

Хтось наближався, у дівчини перехопило подих. Перед неминучістю вона ризикнула добряче роздивитись месника.

Денне сонце, що одразу подразнило фоторецептори, засліпило дівчину. Їй вдалось виокремити вимазані землею кросівки та загорілі руки, як вона знову заплющила очі, відповзаючи від невідомого. Він схопив її за руку та потяг геть з-під лавки.

- Відпусти! Відпусти! – виривалась Мія з ціпкої хватки, втискаючись у цементні виступи.  

- Міє! Міє! Заспокойся! Це я! Це я!

Гучний голос лякав, та коли він став потроху стишуватись, дівчина розпізнала знайомі нотки і розплющила очі.

- Це я.

Перед нею заблищала пухнаста смоляна чуприна, а далі – змарніле обличчя зі шрамом.

Поруч із Мією на колінах стояв Юнгі.

- Ю-юнгі? – потерла повіки вона. - Як ти тут опинився?

- Привіт, - слабо посміхнувся тимчасовий садівник, допомагаючи Мії підвестись та обтрусити її сукню від поспішно розсипаного кимось попкорну.

- Що? Що трапилось?

Стадіоном ходили поліцейські, деякі з них тримали на ланцюгу бійцівських собак. Вони ретельно винюхували кожне сидіння, і Мія не розуміла навіщо. Одні експерти щось вимірювали, інші – розводили руками.

- Тобі краще знати.

Дівчина ще раз обвела поглядом трибуни.

- Месник. Але…  

Жахливі дівочі картинки можливих подій не справдились, серед яких покарання «злочинця». Закралась думка, що поведінка месника у цьому випадку дійсно не притаманна йому.

- Як ти тут опинився? – нехай Мія й впізнала Юнгі, але усвідомила його близьку присутність лише зараз.

- Мімі боїться за тебе, не може знайти. Я вирішив глянути тут. Не прогадав, - загордився хлопець. - Ходімо. Відведу до сестри.

- З нею все гаразд?

- Абсолютно. Хутчіш, - сказав Юнгі й хвацько підчепив дівчину за лікоть, потягнувши до виходу.

- Стій! Тут ще був мій…, - Мія хотіла промовити «бойфренд», але запнулась.

- Мімі місця собі не знаходить, давай швидко, - краєчком губ обронив він.

Здавалось, Юнгі абсолютно не звернув уваги на безсилі благання дівчини й продовжував тягнути її до сестри.