Глава 15

— І ти будеш його уникати, тому що витерла зі щоки смузі? — Мімі дивилась на заклопотану сестру і не розуміла, як звичайному хлопцеві-флористу вдалося зі стійкої непробивної дівчини з вічно льодяним поглядом зробити таку закохану параноїчку за декілька зустрічей. 

— Не просто витерла, я…

Мії було нелегко, а онні не спокушалась її втішати.

— Я облизала палець. І він бачив! — дівчина сильно стисла палички, від яких почулось кволе: «Tціньк!»

Закусочна «Вітаю, Чжуно!» була переповнена бажаючими скуштувати найсмачнішої свинини на лівому березі Сеула. Жваві розмови, сміх та цокання келихів з пивом і чарок із виноградовою соджу заглушили напад нетипової істерії Мії. Звідусіль струменів тонкий димок від шматочків свинини, що смажились на жаровнях.

— Сестро, в тебе все в порядку з головою? В цьому нічого такого. Деякі вважають такі речі занадто збуджуючими, — підморгнула Мімі. — От якби Хосок так зробив, ммм…

— Тільки не починай, — швидко попрохала дівчина. — Навіть не думай. Позбав мене історій про ваші ігри, молю. Ні-ні-ні. Ось, краще з’їж ще свинячих реберець.

Переживаючи, що онні не втримається, вона взяла одне реберце та засунула до її рота.

Вигляд старшої сестри з кісткою у роті, що звисала до підборіддя, змусив Мію відволіктись від сорому, який слідував за нею вже другий день, і гарненько посміятись.

— Перейматись за таку дрібницю…, — виплюнула кісточку Мімі, — щось не схоже на тебе, сестричко.

— Просто він… — почала Мія, на мить перемістившись у «R’Fleur», де за широким дубовим столом Чону обирав найгарніші квіти у букет. — Просто він такий… В ньому все грає. Він приємний співрозмовник, гарний, галантний, статний хлопець, унікальний флорист…

— Пристрасний коханець, — вставила в перелік Мімі.

— На рахунок цього не можу тобі нічого сказати, — дівчина відклала палички, їжа втратила смак.

— О, невже? Ви не… — налягла на стіл дівчина, аби бути ближче до Мії.

— Ні, — твердо відрізала вона. — О боже, Мімі, я розпсихувалась через облизаний палець. Ми навіть не цілувались.

— Точно-точно. Якби ви попередньо терлись дупцями, то ти б так не виплигувала зі штанів через слину, — Мімі дбайливо підклала декілька піджарених реберець у тарілку сестри, поки та червоніла від п'ят до маківки.

— Щ-що? Мімі, просто замовкни.

— А ти просто викинь з голови цей безпідставний сором, — продовжила врозумляти Мімі. — Либонь, ще й ігноруєш його дзвінки та смс?

— Не зовсім. Перша не пишу, але відповідаю на повідомлення.

Ввечері того злощасного дня у Мії спітніли долоні, коли на екрані смартфону блиснуло ім’я флориста. Вона не наважувалась відкривати, видумуючи тисячі варіантів текстів, в яких Чону злиться та прощається назавжди. Але він її здивував. Знову.

— Хоч тут не спасувала. Що пише?

— Повів він себе надзвичайно коректно, — ділилась Мія. - Чону запитав, чи сподобалось мені побачення та чи не викликали його дії або слова відразу, через яку, за його думкою, я й втекла.

— Пффф, чудо, що він взагалі тобі написав щось подібне. Я б завернула, що ти чокнута і видалила б твій номер. А не відчувала б свою провину.

— Ха-ха, — спалахнула дівчина й перейшла в наступ:

— Вже можна вставити шпильку про тебе і Хосока?

— Тільки спробуй наговорити на нас, аби вийти сухою з води, — буркнула Мімі, на що Мія показала язик. — Так, а ти як відповіла Чону? Такому джентльменові, ех.

— Написала: «Все пройшло чудово, сподіваюсь, побачимось у суботу».

— Ти мала на увазі ці змагання, на які ти мене тягнеш?

— Так. Самій мені боязко, — зізналась дівчина, ховаючись за серветкою.

Серце Мії розкалаталось не на жарт, як Чону прислав смайлик, що очікує, з поміткою: «Ти пообіцяла прийти. Я чекатиму на тебе. Обдивлюсь кожне місце на трибуні». У відповідь вона відправила чесне-пречесне: «Совість не дозволить пропустити» разом з купою смайликів, що кивають головою.

Але вона потрапила у безвихідь, коли усвідомила, що їй тривожно через страх все зіпсувати. Чону потрібна була команда підтримки за перемогу, а Мії – за сердечні справи.

— Хм, навчись брати відповідальність за свої вчинки, сестро, і вибачись обов’язково, — керувала Мімі.

— Авжеж. Але мені потрібна моральна підтримка, — дівчина дивилась на неї загнаним зайченям.

— Певна річ. Можеш розраховувати на мене, — онні всіляко вболівала за сестру. — Хоча я абсолютно не тямлю, якого дідька ти так панікуєш через дурницю.

— А де Хосок? Як ви взагалі? Поладнали нарешті? — різко переключилась Мія.

Дівчині було достатньо думки, що сестра на її боці. А знову і знову колупати деталі їй не хотілось.

— Пречудово, — Мімі перемінилась в обличчі. Згадка про майбутнього чоловіка осіла радістю на щоках та щастям в очах. — Відчуття, що настав медовий місяць, бодай ми ще за двадцять кроків від весілля.

— Цілих двадцять?