Глава 13

Мія завмерла біля вікна своєї кімнати. Через тоненьку щілину між зачиненими шторами вона спостерігала за Юнгі. Хлопець досі обкопував дерево біля паркану. Раз за разом він вганяв лопату в майже суху землю так старанно та завзято, що Мії здалось, наче хлопцеві нічого не коштувало з такою ж легкістю закопувати труп за лісопилкою. Або викопувати залишки й переховувати в іншому місці, аби поліція не збагнула, де потерпілий.

Дівчина металась у здогадках, чому садівник збрехав, яку таємницю він ховає за душею, але в будь-який спосіб зібралась з’ясувати, бо нав’язливі дикі, кошмарні думки атакували мозок.

Вона відкинула всі свої бажання заради розкриття побрехеньок Юнгі. А бажань було чимало. От, наприклад, ще зранку вона націлилась зібрати речі та в кінець переїхати до себе на квартиру. Не зависати щоденно в родовому маєтку, а провідувати батьків лише у неділі. Тоді є великий шанс, що мама відвідає усі поточні виставки й благочинні вечори та сидітиме в’язатиме кусючий шарф, а тато точно звільниться від обов’язкових нарад і запланованих важливих зустрічей й гратиметься в танчики у телефоні під стукіт металевих спиць.

По-друге, незважаючи ні на що, треба було попіклуватись про свою безпеку. Якими б завуальованими погрози Сухвана не були, та вони залишаються погрозами й несуть потенційну небезпеку. Аби бути напоготові, Мія вирішила знайти якомога більше інформації про Сухвана, безперечно, не без допомоги Джина. Самостійно вона плаватиме в океані цих банківських акул в краватках довго й нудно, вірогідно, в якийсь момент попадеться одній з таких рибин на обід. Тому вивідувати компромат вона стане обережно, без зайвого шуму під керівництвом прекрасного фахівця. Тільки у детальних фактах, а як пощастить, то ще й «брудних», про життя Сухвана Мія вбачала свій щит та броню проти нього. Даремно махати кулаками чи ховатись за спинами охоронців, коли одна позиція з біографії Кім Сухвана здатна проткнути чоловіка не гірше за меч короля Артура, і тоді її сім’я буде вільною від бездушних нападів.  

А по-третє, і напевно, найважливіше, що Мія хотіла б - гарненько обдумати, як достукатись до Чонгука, а точніше – відправити повідомлення. Обмінятись номерами виявилось занадто просто, а ще декілька днів тому їй це здавалось неможливим. І пальці вже чухались написати йому, нехай банально побажати гарного робочого дня або ж, переймаючись, розпитати, чи до квіткового наново не вривалась поліція, чи не нишпорить провулками месник. Хотілось навіть відправити дурнуватий смайлик-посміхайлик, адже так роблять, коли закохуються?

Натомість Мія стовбичила біля вікна, не насолоджуючись полуничним заходом сонця з бокалом терпкого червоного вина, а переслідуючи горе-садівника.

Звузивши очі, вона підозріливо вирячилась на хлопця. Він все копав і копав. Без перерв. Без паніки. Все це ще більше напружувало Мію. У глибині підсвідомості крутились шестерні, що мали зрушити з місця безпощадний механізм геніальної дедукції. Та крім помітки, що Юнгі мав гарні руки, мускули яких напружувались до округлих подушечок, які хотілось пожмакати, а жили надувались, роблячи з нього загартованого й сильного чоловіка, вона нічого не могла нашкребти зі своїх мізерних спостережень.

Нарешті хлопець покінчив з кленом та перебрався до іншого дерева, яке виявилось за межею видимості Мії, тому вона поспішила до порожньої батьківської кімнати, з якої відкривався чудовий вид на сад.

Згодом хлопець закінчив і тут, перейшовши до іншого об’єкта, а потім далі і далі.

Мія пірнала з одного вікна в інше, аби не загубити садівника, сподіваючись щось рознюхати й дочекатись неспотвореної байдужістю реакції хлопця, коли той дістане лілії, серед яких жовтими голівками і не пахне.

Юнгі закінчував з останнім кленом, і дівчина мала намір от-от спіймати Юнгі на гарячому, вислизнувши з укриття з докорами.

Хлопець зупинився, потираючи підборіддя. Раптом він вколов землю лопатою й пішов геть.

- Куди це ти зібрався, а? – шепотіла Мія.

З шибки до шибки в зворотному напрямі дівчина прокрадалась за садівником, який, очевидно, перевіряв якість виконаної роботи.

- І що ти оце бігаєш? – поцікавилась Мімі, сьорбаючи чай з термокружки з милими пінгвінятами, яку завжди тягала з собою.

- Просто дивлюсь у вікно, - стисла плечима Мія, не втрачаючи Юнгі з виду.

Садівник обдивився дерева і повернувся закінчити кинутий клен.

- І тебе не влаштовує вікно у своїй кімнаті? – Мімі притулилась до косяка у коридорі, гулко сьорбаючи гарячий ірландський чай.

- Ні.

- І в батьківській?

- Абсолютно, - відбивалась Мія, немов від настирливої мухи.

- І в моїй?

- Тим паче.

- А в коридорі в самий раз?

- Точно.

- В тебе знову з побаченням не вийшло? – безбожно атакувала старша сестра.

- При чому тут це? – від подиву Мія аж обернулась, але миттю прикувала погляд назад до хлопця, аби не проґавити ані моменту.

- Якщо твоє побачення вкотре провалилось, то зрозуміло, що від досади ти віддаси перевагу першому вільному хлопцеві. Та пам’ятай: жодному чоловікові ще не імпонували жінки, що використовують їх у власних корисних цілях.