Глава 11

Мія прокрутилась всеньку ніч. Наперед смакуючи зустріч з Чонгуком, думки відганяли сон списами, наче рицарі на воротах. До того ж злива так і не вщухла, й грім рикав на залюднене місто, перегукуючись з сонними будівлями. Шалені грізні звуки били по вухам, і сховатись від них було ніде.

Стуливши очі на кілька годин, Мія відчувала себе достатньо виспаною, та все ж знервованою. Вмившись холодною водою, дівчина стала перебирати в шафі одяг. Підходящого вбрання (яким би вона була стовідсотково задоволена) дарма шукати в батьківській оселі, адже майже всі речі Міхьок перевіз на нову квартиру. Вирахувавши, що не встигне на обід до Чонгука, якщо заїде до себе, Мія залетіла до кімнати сестри, не здогадавшись постукати.

- Мімі, терміново дай мені одну з твоїх суконь, бажано не тих нудних однотонних, які ти на роботу одягаєш… Хосоку?

Поки Мія скажено копирсалась у сестринській шафі, вона й не помітила, що біля вікна здичавіло завмер напівоголений Хосок. Хлопець саме збирався натягти накрохмалену тенісну футболку, як неочікуваний буревій з ноги ввірвався до кімнати, збиваючи його намір.

- Ой, вибач, - дверцята шафи зі скрипом від’їхали, притиснувши дівчині палець, - ай!

- Все нормально? – сміявся Хосок, спостерігаючи, як Мія шпарко затрясла пошкодженим пальцем.

- Так-так, просто ти…ну… - вона захопливо обвела рукою широкі плечі хлопця, - маєш гарну форму, тобто, не те, щоб мені подобалось…ні, звичайно, подобається, просто…

- Міє, два вдихи, - нагадав Хосок, натягуючи футболку.

- Я не думала, що ти тут! – з досадою тупнула ногою Мія. – Мімі мала бути сама й тужити через вашу сварку, а я, неначе мудра сестра, всіляко відволікала б її, закидаючи питаннями про ганчірки, якими вона набила полиці.

- Ну, пробач, що порушив плани, - фиркнув він й повернувся розкрити завіси, щоб впустити яскраве світло.

За вікном вже панувала сонячна погода, що ще досі скреготіла на вчорашню зливу, яка залишила мокрі неприглядні плями на асфальті. Кімнатою навшпиньки пробралась сирість, що вмить отверезила Мію.

- Моя необачність, забудь, - махнула вона й хотіла вийти, як слабкий голос Хосока затримав її:

- Тужила?

- Еге ж, - глибоко видихнула дівчина. - А чого дивуєшся? Ти вчора зник. Десь вештався цілу ніч. Я теж переймалась.

- А як же дорогоцінний Сокджин? – скривився Хосок.

- Для кого це він став дорогоцінним? – фиркнула Мія. – Я таких не знаю.

- Та ви обидві – що одна, що інша, - ображено махнув хлопець, - якорем готові вішатись на нього.

- Ні, зачекай-но, - Мія змінила голос на типово стервозний, - Сокджин - найвищий щабель досконалості. Статний, імпозантний, галантний, ввічливий. Але ж, Хосоку, - повернула свій ніжний тембр дівчина, - наприкінці вечора Мімі заговорила про весілля з тобою, а не про позитивні сторони аналітика. Так що… Сам вже додумуй.

- І ще, - виводила візерунки на дубовій поверхні дівчина, - Джин тільки заграє до Мімі, та вона не сприймає це, як виклик до чогось більш масштабного. Легкий флірт, що змушує тримати у формі кожну дівчину. Ми не чоловіки, Хосоку, не ведемось на спеціально одягнену коротку спідницю.

- Гадаєш, нам варто бути разом? Не дивлячись ні на що? – хлопець розсіяно дивився з-під лоба.

- Я не впевнена, що маю право лізти у ваші стосунки. Вони у вас й без моєї участі ускладнені. Може, вам розібратись в цьому вдвох? Або… Звернутись до психолога? – Мія очікувала, що її пропозиція взбісить завжди розбірливого Хосока, проте він її здивував.

Розглядаючи зелений пейзаж за вікном, він замислився. Дівчина не наважилась переривати хід його думок, залишившись випромінювати німу підтримку.

- Можливо, ти маєш рацію, - нарешті промовив Хосок, не відриваючи погляду від прибитого дощем кленового листя.

Мія перекочувалась з п’яток на носок, не розуміючи, що ще можна сказати.

- Юнгі приїхав, - сповістив хлопець. - Піду поговорю з ним.

- Подружився з Юнгі?

- Щось на кшталт, - він нагнувся й витягнув з-під ліжка чохол з ракетками, який повісив на плече.

- А він теж залицявся до Мімі, - дівчина хотіла викликати ще одну ревниву реакцію нареченого, та згадала, на яку небезпечну доріжку ступила.

- Щооо? – спалахнув Хосок.

- В дитинстві, нічого серйозного, - клялась Мія, чортихаючись про себе.

- О, до речі, Мімі зламала твою ракетку, - постукав хлопець по чохлі.

- Дідько! – розгнівалась дівчина, а Хосок відкрито поскалився.

Маленька помста хлопцю вдалась. Мія хотіла піддіти його, натомість отримала гірку правду про свою вірну щасливу ракетку для великого тенісу.

- Зламала, значить, ну, подивимось, - бурмотіла під ніс Мія, поки гортала вішаки з одягом сестри. – О! А ось і твоя улюблена фіолетова сукня з паєтками. Сходиш ти на вечірку, сходиш, ага, аж бігом.

Дівчина скрутила сукню та обережно, немов крадій, зиркаючи на всі боки, заскочила до своєї кімнати.

- Що ти там ховаєш? – роздалось зненацька, і Мія підскочила.