Глава 10

Їхати довелось довше, ніж Мія собі планувала. В її уявленні за п'ятнадцять хвилин вона була б вдома та нарешті поснідала, незважаючи на те, що більшість сеульців вже готувались до традиційної вечері з імператорським ханчжонсіком. Проте гарячковий крик матері в слухавці про негайний приїзд дівчини в Чонно-гу перетворив коротеньку поїздку на тривалу подорож до маєтку Мінів. Всю дорогу Мія не переставала вибачитись перед Сонджуном через те, що йому доводиться мотатись змоклим вщент Сеулом, поступаючись важливими справами в офісі.

— Твоя безпека зараз – важливіша за будь-які зустрічі, — вдумливо зауважив молодий чоловік.

Він вкрай обережно вів машину, щурився щоразу, як мигав жовтий світлофор. Дощ лупцював по автівці, наче хтось поливав її зі шланга. Голос Сонджуна час від час тонув у заливних бемканнях крапель по даху.

— Не можу повірити, що ти пропускаєш цю неабияк загрозливу ситуацію  крізь пальці.

Сон придушив кермо, і чомусь Мія подумала, що він злився на неї, хоча вигляд мав абсолютно стриманий. 

— Я тебе не впізнаю. Раніше ти б розпанікувалась, — міркував чоловік з притаманною йому аналітичністю. — На крайній випадок, збентежилась. Але в твоїх очах жодного натяку на хвилювання. Може, мені ще раз пояснити, що Сухван розпочав брудну гру, і виявляється, що досі його безкорислива посмішка була гримасою принишклої ненависті?

— Не потрібно. Я зрозуміла, — непохитно затвердила дівчина.

Вода змійками скочувалась вниз по вікну. Крізь міленькі прозорі струмені Мія уривками чіплялась за назви супутніх магазинчиків та кафе.

— Тоді чому ти така спокійна? — вивідував Сонджун, аби витлумачити дівочу холоднокровність, якої раніше він не вбачав в амбітній цілеспрямованій натурі Мії.

— Це все через...

Мія запнулась, підбираючи найбільш підходящу відповідь. Та зненацька перед очима постала світла постать темноволосого Чону, що відтягує комір фіолетового худі, спочатку притискаючи вуста одна до одної, а потім даруючи променисту посмішку, яку неодмінно хочеться віддзеркалити. Він мов маленьке пухнасте кроленя, якого хочеться загладити до оніміння пальців, випестити до нестями  та загорнути у банний махровий рушник, аби нагодувати смачненьким молочком.

«Через Чону», — подумки пояснила свій стан дівчина.

На ділі Чону виглядав мужнім, статним. Та, беззаперечно, галантним та кмітливим. Чого коштують його карамельні монологи про прекрасні квіти та віртуозне вміння поратись з букетами, поєднуючи кольори та форми, що виспівують своїх чарівних пісень.

Незважаючи на злагодженість естетики й працьовитості, темні хитрющі очі флориста в мить вишукували слабке місце й били у точно віднайдену ціль, не чекаючи ані секунди.

Власне, уразливе місце Мії він нащупав ще першої зустрічі – мурашки прокидались, варто лише згадати, як він шепотів у почервоніле вушко. Дівчина хотіла б керувати своїм тілом та не піддаватись на очевидні провокації, що до біса добряче ощасливлювали Чону, проте вона визнала свою безсилість перед ним, вистеляючи свої почуття йому під ноги. Це поразка, на яку вона погодилась без докорів сумління, хоча й не мала уявлення, які наслідки та за собою потягне.

Чону ніби зійшов зі сторінок затертих романів з благородними принцами та замками, але на відміну від казкових героїв Чону мав невловимий шарм таємничості, нехай і виглядав безневинним зайченям. Неабияк підкупала врівноваженість хлопця, що зростала на фундаменті з доброзичливості та щирості. І Мія понад усе мріяла викупатись в його мирній гавані умиротворіння, що притуплювало всі буденні неприємності.

Мія визначила одне: кохання з першого погляду дійсно існує, якщо одна тільки блискавична мара з обличчям Чону спонукає кутики рота тягнуться задіти витончені сережки, що водоспадом спадали до плечей.    

— Міє? — Сонджуна напрягла довга пауза.

Він бачив, що дівчина щось обдумує, але захотів швидше отримати відповідь.

— Під час іспитів я перейшла на цілющий чай з м’ятою та мелісою, — повернулась Мія до чоловіка. — Він нормалізував мій… ммм…мандраж напередодні екзаменів. Та от бакалавріат давно позаду, а звичка вживати заспокійливий напій лишилась. От тобі пояснення.

Сонджун не повірив жодному слову, але вирішив прийняти її слабке виправдання, за що вона подумки йому подякувала, адже розповідати про свою раптову закоханість, яка несподівано заскочила на чай з зефіром, а в результаті залишилась на ночівлю, — безрозсудно й вкрай невчасно.

Телефон Сона завібрував і перш, ніж відповісти, він підніс екран Мії:

— Твій тато.

— В тебе будуть неприємності?

Сонджун знизив плечима та підняв слухавку:

— Пане Мін, доброго дня.

Дівчина не чула, що говорив Міхьок, але інтонація, яку вона могла вхопити, буцімто, не звучала погрозливо.

— Так-так, зі мною, — чітко промовляв Сон, не спускаючи погляду з дороги. — Везу до вашої дружини. Так. Ага. Гаразд. До зустрічі.

Чоловік поклав смартфон до внутрішньої кишені піджака й деякий час озирався на всі боки. Мія покірно чекала, поки Сонджун нарешті не вимовив:

— Здається, мене чекає премія за те, що я тебе виловив.