Глава 9

Незграбна ситуація не виходила Мії з голови. Вона мільярд разів застерігала себе, що не можна кидатися з опалу в почуття, неважливо в які. Нехай то ейфорія від перегляду поглинаючого розум серіалу, теплі дружні посиденьки з друзями або ж всеохоплююче п’янке кохання. Кожен з них пролітає одним моментом. Раз – і наступного дня вже все по-іншому. Переглянутий серіал не здається таким вже й цікавим, друзі розбрелись хто-куди, спілкуючись з новими кращими знайомими, а кохання перетворилось в пекучу ненависть чи розвіялось димкою слабкої пристрасті. Знати, і все рівно випробовувати долю, - безглуздя, яке постійно кусає Мію за п’ятки. Припертись до квіткової лавки знову, в надії побачитись з Чонгуком ще раз – необачність, що вилилась в нічні йорзання та вертіння на подушці, щокою нащупуючи холодні острівки.

Сон накрив лише під ранок, зміщуючи початок дня на другу. Канікули дозволяли прокидатись коли завгодно, проте Мія старалась не збивати організм з режиму раннього підйому. Аби підбадьоритись, замість ранкової пробіжки вона вирішила прогулятись до торгівельного центру й скоренько повернутись назад. Та розмаїття рекламних банерів, що кричали про чергове музичне шоу на KBS, афіші нових стрічок з ідеальними обличчями зіркових гостей привели у сам округлий павільйон. Яскраві відділи з брендовим одягом, блискучими ювелірними прикрасами, годинниками, окулярами шанобливо тримали відчиненими двері для кожного, хто гляне хоча б раз, але Мія проходила повз, адже думками блукала у вчорашньому, змушуючи товари з жалем дивитись їй у слід.

Недостатня кількість інформації стосовно татуйованої блондинки не давала спокою. Якщо вона лише колега, тоді чому її подруга з романтичним підтекстом натякала на зустрічі з Чонгуком? Але якщо вона його дівчина, навіщо флорист запросив Мію на чашку кави? Голова йшла обертом. До того ж терпкий запах кориці щойно приготованої кави за стійкою неподалік забивав ніс та заважав думати. Дівчина звернула ліворуч, щоб придбати желейних цукерок-черв'ячків та попкорну, надумавши влаштувати вечір кіно. Все-таки афіші свою справу зробили, нехай і не зовсім влучно.

Їй хотілось швидко зробити замовлення та поспішити влізти в домашні спортивні штани, затерту сіру футболку, яку Мімі прозвала «бомжацькою», та розтягнутись на дивані, але перед довгою строкатою вітриною з продавчинею, на обличчі якої грала усмішка, що робила з молодої жінки білолицього робота, а не реальну людину, пригальмувала.

Серед безлічі солодких втіх Мія втратила свою первинну ціль прогулянки, а саме просто подихати свіжим повітрям. Тепер вона обдумувала, що її більше до смаку: цукерки-морозиво, лакричні палички чи взагалі цукати грейпфруту. Гори запашного шоколаду немов закликали негайно взяти їх і тільки їх. І коли Мія потягнулась до лопатки, аби насипати у пакетик фруктові драже, над вухом пролунав освіжаючий вкрадливий голос:

- Коли це я встиг обіцяти принести тобі насіння кларкій? Щось не пригадую…

Дівчина могла поклястись, що її серце на секунду завмерло, а потім, як скажене, почало вистукувати в такт найроковішій в світі мелодії. Повільно вирівнявшись та змусивши очі не вилізати так сильно, вона повернулась до квіткаря, якого б тут точно бути не мало.

- Чонгук! – гучно через ніс видихнула Мія, рівними короткими вдихами пробуючи уповільнити пульс. - Ти налякав мене…

- Вибач, я не хотів, - перепросив він, але на його обличчі явно промайнуло гордівливе задоволення від розгубленості дівчини, а не жаль. – Подумав, що смикнути тебе за плече якось нечемно.  

- Ем, так, мабуть…

Мія поклала до цукерок лопатку, а коричневий пакетик – у смітник.

- Перехотілось, - хмикнула дівчина, підпадаючи під магічні хвилі чорних чонгукових вій.

Не бажаючи заважати покупцям, що насипали близько кілограму різноманітних солодощів, дівчина відійшла від кондитерської стійки та рушила у бік виходу. Вона була переконана, що розчервонілась, мов запечений омар. Та якби глянула у дзеркало, то побачила, як легкий рум’янець поцілував її у обидві щоки, від чого Чонгуку лише залишалось відводити погляд, аби не залишити зверху ще один поцілунок – такими милими вони були.

- Так що там з кларкіями? – не відставав флорист, бодай Мія прискорила темп.

- Е, так. Це квіти, - буркнула вона, озираючись навколо, ніби її цікавило, що ж там ховається на полицях, а насправді тільки шукала привід потягнути час та вгамувати серце-розбишаку, яке достатнього набило синців по грудній клітині. 

- А я працюю у квітковому. Дивний збіг, чи не так?

Чонгук все заглядав їй у вічі, від чого Мію кидало в жар.

- Так-так, - кусала вуста дівчина. - Я…цеє…

- Не прийшла сьогодні, - притримав дівчину за лікоть флорист, коли вони опинились на вулиці обабіч стоянки для авто.

- Що? – розгубилась Мія, різко зупинившись.

Поривчастий вітер збивав підвищену хвилюванням температуру її тіла, й вона відчула деяке полегшення, хоча останнє зауваження хлопця й збило дівчину з пантелику.

- Ми домовлялись вчора. Про обідню каву, - кивками підтверджуючи кожне слово. - Але ти не прийшла.

Розбухле від переживань серце Мії підскочило до горла і не на жарт його здушило. Гіркота від усвідомлення проґавленого шансу залишитись з Чонгуком наодинці отруювала кров. Вона не стримала обіцянки завітати до «R’Fleur» по обіді, щоб перенестись з флористом з океану вишуканих пахучих квітів до поля стиглих зерен кави. Її очі забігали, а долоні пітніли, тому що карала себе, що весь вільний час присвятила роздумам-з'їданням про кляту блондинку, поки найголовніше лишилось за бортом.