Глава 8

На початку зарозумілої весни після хуртовинного свавілля, тільки-но проблисне сонечко, відразу ж звішують пластикові голівки проліски. Передвісники довгоочікуваного тепла нашіптують безглузді плітки, розсіюючи галявиною веселі смішки. Аби їм було зручніше перемовлятись, Хічон завжди висаджував їх округлими острівцями, між якими струменіла тала вода. Садівник не хотів зривати малих бешкетників, та двійко хитрющих дівочих очей прикипали до Хічонової спини, очікуючи на зникнення, щоб висмикнути декілька пролісків для себе. Чоловік тільки перед паном Міхьоком суворо заборонив сестрам наближатись до квітів, проте кожного ранку заносив до спалень дівчаток пахущі, щойно зрізані молоді квіти, нехай і господар цмокав на те, що Хічон їх розбещує. Мімі могла годинами милувалась композицією: як стебло гнеться з жовтого глечика додолу, втримуючи округлу голівку білого суцвіття. Мію ж приваблював запах китиць, що, підхоплений вранішнім росяним повітрям, розносився просторою кімнатою, збовтуючи балдахінові торочки.

Раптом ніс Хічона залоскотав той самий приємний аромат квітів і свіжості далекого минулого. Прогнавши старі спогади та розплющивши очі, він не міг стримати посмішки. Не впевнена, що можна увійти, з дверей палати виглядала вже доросла Мія. Тримаючи в руках високий букет з хризантем, неначе мале дитя, вона сором’язливо тупцялась на порозі.

- Доброго дня, пане Хічон, - тихенько звернулась вона. - Я невчасно?

Її погляд забігав щедро залитою теплим світлом палатою, зупиняючись на досить жвавому садівникові. Він напівсидів, відкинувшись на подушках та зігнувши одну ногу в коліні. Інша ж, скута товстим шаром гіпсу до коліна, рівно лежала на ковдрі.

Окрім ліжка біля вікна, де розташувався чоловік, у кімнаті було ще три вільні місця. Невеличкі кремові тумбочки поряд з ними порожньо виблискували чистотою, а та, що коло Хічона, була завалена фруктами. Почищений апельсин вже розбризкував кислий аромат палатою, ефірно перебиваючи в’їдливий запах медикаментів. Знадвору, крізь відчинене навстіж вікно, доносився аплодуючий шелест листя, що роз’їдав лікарняну тишу і надавав дивне відчуття пригальмованості часу.

- Навпаки, заходь, - замахав чоловік, відкрито посміхаючись. - Радий тебе бачити.

Мія підійшла до чоловіка та обережно простягнула ідеально зібраний букет:

- Не знаю, може, вам вже набридли квіти за роки вашої роботи? Але сподіваюсь, вони трохи втішать вас.

Хічон підхопив оберемок зі смарагдовою стрічкою, обгортка якого одразу почала шарудіти, і, намагаючись якнайменше ворушити хворою ногою, вклонився дівчині.

- Я, Міє, один з тих щасливчиків, що не можуть й не хочуть розлучатись зі своєю роботою ні вдень, ні вночі. Тому це напрочуд цінний душевний подарунок. Щиро дякую!

Очі чоловіка справді горіли, поки він пестив білі голівки хризантем, відщипуючи нижні пелюстки, що встигли зігнутись до стебла.

- Як добре, - видихнула дівчина, сідаючи на стілець край ліжка. – Коли мені загорнули букет, я зачарувалась його гармонією і була рішуче налаштована подарувати вам цю красу. Але вже тут, у лікарні, розгубилась, бо, можливо, вам необхідні більше ліки та їжа, а не зрізані бутони.  

- Ох, сонечко, - подивлявся чоловік, збираючи зморшки на високому лобі, - поки я валявся без діла, то зрозумів, наскільки сильно мені не вистачає садівництва. Бадьоре повітря, насичений запах чорнобривців та скошеної трави – за цим я вже скучив. Ліків мені вдосталь, а Юнгі з Мімі, здається, знесли сюди ледь не всі фрукти світу. Проте банани та манго не повертають мене до життя, принаймні морально. Підтримують фізично, але думками я постійно у саду і зможу остаточно прийти до тями тільки там.

- Тоді нехай ці хризантеми перенесуть вас ненадовго у світ живої природи, - розцвіла дівчина.

- Ще раз дякую, Міє. Букет неперевершений! Пишні білі хризантеми відтінені блідо-рожевим дельфініумом та кремовимою пухнастою кортадерією, а листя монтери слугує їхнім орнаментним тлом, - крутив квіти Хічон. - Клянусь, збирав справжній майстер.

- Авжеж, майстер, - хмикнула вона, уявляючи, як Чонгук зараз піклується про нових клієнтів, кружляє довгими трояндовими рядами, що підморгують своїми хвилястими віями, та підбирає насичені природним кольором пелюстки. 

Запихаючи фантазію глибоко у підсвідомість та лишаючи її на дорогоцінне потім, Мія поцікавилась:

- Як ви себе почуваєте? – обвела блідий стан садівника Мія. - Що взагалі трапилось? Я приїжджаю додому, заходжу до саду привітатись з вами, але натомість зустрічаю у широкій шляпі Юнгі.

- Так все ж таки не халтурить? Сумлінно копирсається на ділянці? – підвів сиву брову чоловік, неначе до цих пір сумнівався, що син дотримається обіцянки старанно піклуватись про квіти замість батька.

- Пане Хічоне, звичайно, Юнгі плідно працює, втім я очікувала на вас. Як же так?

Білий медичний халат, який змусила накинути молоденька медсестра перед входом до палати, з’їхав з її плечей, і Мія ринулась його поправити, доки той не розлився плямою на сірому кріслі.

- Ех, як в дурному фільмі з купою ідіотських нещасних випадків, поспішив для сина дістати сіль. Зачепився за ніжку стола та впав. Старість зробила своє діло. Нога у гіпсі, на руці – синець, - показово гірко вдарив задубілий гіпс Хічон.

- Мені так жаль, - дівчина погладила його по загорілій руці, намагаючись вкласти якнайбільше співчуття.