Глава 7

- Так адресу ти мені все ж скажеш чи як?

Авто неслось на максимально дозволеній швидкості. У вікні мигали ті самі сакури, багатоповерхівки на тому березі річки та безкінечні таксі. Одним словом, все, що Мія вже бачила дорогою до «Еліксиру». Тепер пейзажі не розслабляли, не змушували відволіктись, вони лише плямами відбивались на сітківці ока, збуджуючи нервові рецептори. Дівчині хотілось замружитись і розплющити очі аж тоді, коли вона купить квітів, відвідає Хічона й опиниться у своєму ліжку за 5 кілометрів від лавки «R’Fleur». Попереду маячив не те, що б тяжкий день, більше нервозний. Мія мала зосередитись, щоб вести себе стримано у квітковій лавці, з гідністю вийти звідти, а не розплавитись на асфальті обабіч магазину; зав’язати теплу та відверту бесіду з садівником, щоб делікатно з’ясувати причетність його жінки до травми. І вона готова була вислухати будь-яку пораду, бо зараз кожна б з них мала вагу золота. Проте ніхто не кидався з цінними зауваженнями, адже Мія так і не ризикнула поділитись надуманим.    

Хосок недовірливо косився то на Мімі, що сиділа праворуч, то на Мію, зігнута поза якої у дзеркалі заднього виду говорила про легку паніку. Хлопець точно розумів, що Мія задалеко від недавньої сварки з сестрою. На кінчику його язика вже вертілось декілька влучних запитань, які б дозволили пролити краплину світла на причину переживань дівчини, але Мімі перебила всі його наміри:

- Вже  скинула тобі в какаоток, а також поверх і номер палати. До лікарні підкинемо, не турбуйся.

Мія зам’ялась, і розблокувала свій смартфон, де самотньо блимало непрочитане повідомлення.

- Ага, бачу. Дякую, - швидко мазнувши поглядом по адресі, дівчина приблизно прикинула, що від квіткової лавки хвилин десять ходу до лікарні.

- Хічон цікавився, як ти, - згадала Мімі.

- Справді? – здивувалась Мія. – Чого це?

- Не знаю, можливо, з простої люб’язності, – припустила сестра.

-А що ти відповіла?

- Я сказала, що з тобою все гаразд. Байдикуєш у своїй новій квартирі, бродиш привидом по місту і зовсім не допомагаєш з весіллям старшій сестрі, - надула вуста онні.

- Гей! – обурилась Мія.

Вона була за крок від того, аби витягнути пурпурову подушку з-під спини сестри й бити нею по самовдоволеному обличчі онні до кінця маршруту.

- Хіба помічник з мене ніякий? Хіба??? – прагла переконатись Мія.

- Такий собі, - кривлялась Мімі.

- Щоооо? – затягнула дівчина. – Хосок?

- А я що? – спробував відхреститись хлопець. – Давайте не будемо хоч мене втягувати, а?

- Будемо! – водночас вигукнули сестри.

- Добре, добре! – неохоче погодився Хосок, стиснувшись у кріслі. – Так, значить…

Хлопець боявся починати, бо з усіх боків його кололи грізні погляди, від яких він починав пітніти. Зараз йому належало б обрати одну з сторін, і, Бог свідок, цього робити він не хотів.

- Якщо врахувати завдання, які б ти могла виконати, - обережно підводив він, намагаючись не звертати увагу на пильних яструбів у салоні його машини.

- То… - поквапила його Мімі.

- Весільний букет ти ж так і не купила, - справедливо констатував всім відомий факт Хосок.

Мія нервово ковтнула:

- Не бачу сенсу купувати квіти зараз, до весілля ще купа часу. Крім того, до вашого свята я вже встигла обрати посуд та столове приладдя. І взагалі, хтось, не будемо тикати пальцями, - дівчина недобре покосилась на Мімі, - говорив, що у нього ціла футбольна команда помічників. А каміння летить в мій сад? З якого дива?

- Я лише хочу, щоб ти обрала мені букет, і все, - спокійно відреагувала Мімі.

- Ми ж наче домовлялись, що ти сама впораєшся, - пригадувала Мія. – І ви разом мали заїхати до квіткової лавки декілька днів тому!

Мія аж сплеснула в долоні від обставин, що складались явно на її користь. Тепер вона мала всі підстави виправдатись та перекласти відповідальність на фіктивних наречених.

- Нам не вдалось, - гірко видихнув Хосок.

- Чому це? – не зрозуміла Мія.

Заспокоюючими рухами Мімі стала погладжувати хлопця по руці.

- Оппа, що сталось? – намагалась вивідати дівчина.

- Ми не дійшли згоди щодо букету, - тихо сказала Мімі.

Мія недовірливо подивилась на сестру.

- Знову секрети. Не хочеш говорити, то й не треба, - надулась вона.

- Будь ласка, Міє, вигадай нам весільний букет. В тебе гарний смак на естетику, а ми з Хосоком тільки сваримось через лілеї та бузок, - Мімі повернулась до сестри, не відриваючи руки від нареченого.

- Ну, не знаю, - мала сумніви Мія.

- Ти ж мені сьогодні ще показувала якусь крамницю з французьким гаслом. Чи то ж не квітковий магазин? - доречно прийшлась згадка від Хосока.

- Саме так, - кивнула головою дівчина, - але… Там мені нічого не сподобалось.

- Дійсно? – перепитала Мімі.

Мія злегка втомилась. Подібний діалог вже звучав на набережній між нею та онні. Знову отримувати однакові запитання набридло, бо відповідь на них така ж самісінька. Щоб вирватись із замкненого кола, Мія повідомила: