Глава 5

Мія не зупинилась обабіч заспокійливих хвиль ріки, що пульсують драматичною мозаїкою, руйнуючи дзеркально рівне плесо. Хоч часто це слугувало їй за ритуал. Мія не звернула в інший бік. Вона рішуче йшла до своєї мети. Така впевненість вселялась в неї дуже рідко, та коли вона вже стала хазяйкою в її думках, то ваганням не було місця, вони боягузливо забігали, як миші, до нірки і невдоволено зиркали з темряви. Бруківка повзла догори, направляючи її до квіткової лавки. Несвідомо налетіли думки про кав’ярню, про білявку з тату, яка вірогідно є дівчиною флориста. Наскільки ймовірним буде її припущення, Мія хоче почути від самого Чонгука і більше ніяк. Дивитись правді у вічі та гідно її перенести – ось справжня міць сильної духом людини. Хоч і все всередині кричало, що їх світи з Чонгуком надзвичайно різні й зблизитись, навіть як друзям, буде, ой, як важко, дівчина все ж сміливо підіймалась доріжкою, не відступаючи назад.

Червоний світлофор лічив секунди до переломного моменту в житті Мії, як тільки вона перетне поріг «R’Fleur». На тому боці вулиці квіткова лавка вже виблискувала витриманим горіхово-золотим дизайном. По темно-коричневим стінам з панорамними вікнами повзли глітеровані жовтим витягнуті бутони на довгих ніжках, що крутились у повільному танці, їх листя заповзало на скло, залишаючи свій відбиток. Вишукану квіткову композицію та ледь затемнені вікна, на яких майоріла назва «R’Fleur», зверху обрамляв надпис, якого досі Мія не бачила. Виведена каліграфічним шрифтом фраза звучала французькою, що здивувало дівчину. Вперше вона бачила девіз – як вона для себе визначила – не корейською, а іноземною мовою. Швидко сфотографувавши крамницю на смартфон, Мія вирішила перекласти надпис вдома, а не допитувати флориста, не доведи, ще здаватиметься йому неосвіченим пройдисвітом. Світлофор мигнув жовтим, і дівчина вже приготувалась ступати з правої ноги. «Це дико», - пронеслось в її голові. А зелений чоловічок вже підганяв ступати пішохідним переходом, і Мія розправила плечі:   

- Нехай же зіштовхнуться наші Всесвіти, Чонгук~а.

- Міє, - почулося зовсім поруч. – Оце так зустріч!

- Та йди ти, - з опалу вилаялась собі під ніс дівчина.

Розчарування спотворило її обличчя. Знову щось підвернулось на її шляху, і це вже не смішно, а страшно. Чому так багато перепон, невже намір, хоча б вже привітатись до Чонгука, заборонений самою долею?

- А я чекав зустріти тебе лише у вересні, і на цей раз я все-таки сидітиму з тобою за однією партою. Ніякого більше Намджуна, я маю бути твоїм єдиним сусідом, - грайливо підморгував хлопець.

Мія дивилась на співрозмовника, та здавалось, що крізь нього. Його метушливі фрази доходили до дівчини, та залишались неприйнятими. І вона так і спопеляла хлопця поглядом, до кінця не сприймаючи реальність. І тільки сигнал автівки, що обганяла іншу на шосе позаду, привела її до тями:

- Чімін!

Мія натягнула радісну посмішку та обійняла одногрупника:

- Гарно виглядаєш. Що тут робиш? Ти ж живеш у чорта на рогах!

Дівчину обурювала така випадковість. Чімін справді живе за два райони звідси, і саме зараз він чомусь саме тут, зиркає щасливим цуценятком, тупцяючись на місці.

- Шукаю подарунок на день народження матері. Десь має бути щось особливе, от я тут і кружляю, - хвилювався він. - А тебе яким вітром сюди занесло?

- Ееееее…. – Мія взагалі не знала, що відповісти, та однозначно не правду. Вона добряче занервувала, як враз порятунок кинувся їй прямо у вічі:

- Позаду тебе найкраща кав’ярня в місті. Видувають з пінки все, що тобі заманеться. Ефект «Вау» ще три дні тебе переслідуватиме. Тому я хотіла взяти кави.

Глибокий вдих, і Мія вхопила різкий запах кави, що неслась з кав’ярні – хтось замовив капучино. Чімін озирнувся і от-от роззявив рота, щоб зреагувати, але дівчина перебила.  

- З собою, - спішно додала дівчина, бо відчула, що Чімін от-от запропонує свою компанію. Хлопець не розгубився, коротко кивнув та не стримався:

- А якщо ми візьмемо кави, пройдемось по набережній? Зовсім недовго? - надія розгорялась в Чімінові, як смолоскип у найтемніших підземних ходах замку Данноттар.     

- Фантастика, просто фантастика, - зам’ялась дівчина.

- О, ти згодна зі мною прогулятись! Пречудово, - розсіяно зааплодував Чімін.

Ох, не це Мія мала на увазі, зовсім не це. Та засмучувати гарного хлопчину не стала. Чімін був її нав’язливим одногрупником, здебільшого через те, що тільки Мія не підпадала під його чари, в той час як всі дівчата з потоку ладні були цілувати Чімінові ноги. Хлопцеві така увага лестила, та він хотів простої дружби, яку сподівався виколихати у їх відносинах з Мією. Вона ж, в свою чергу, відчувала себе ніяково, і все не підпускала хлопця, бо думала, що зацікавила його лише за свою непідступну байдужість, а ставати ще однією фанаткою хлопця в її плани не входило. Проте Чімін всіляко запевняв, що для нього важлива дружба. Мія досі не розуміє, як погодилась, тому що постійні заздрісні злі погляди названих «наречених» в університеті пробивали антинервовий бар’єр Мії, чим доводили до сказу. Дівчина тримала Чіміна на витягнутій руці, інколи прохолодно відповідаючи на його товариське ставлення, все ще чекаючи на підступ. Тому частенько сиділа на лекціях з Намджуном, працювала над проектами з Марком та писала статті з Міною. Чімін дувся, перетворюючись на пухкенького хом’яка. І тикаючи пальцем у журнал з його високим рейтингом, вказував, що з кращими друзями так не чинять, прохав надати вагомі причини. Мію заспокоювала така реакція Чіміна, та від свого плану кооперації з іншими одногрупниками не відступала, хоча б заради спокійного сну його шанувальниць. За чотири роки вони дійсно здружились, знайшли спільну мову і без жодного натяку на романтичні стосунки могли годинами проводити вільний час лише вдвох. Могли будь-коли, тільки не сьогодні. Мія злилась. Та не розуміла, що лютує більше: злодюжка доля, невчасна кава з Чіміном чи вона сама.