Глава 4

— Привіт, Міє, давно не бачились, — вклонився хлопець.

— Не можу повірити, що це ти! – затряслась Мія.

Десь у підсвідомості майнуло: якби вона була собакою, її хвіст безумно закружляв.

Юнсок змінився. З однієї фрази дівчина це відчула. Його голос огрубів, різав, неначе сталь. В очах стояв смуток, хоч це і можна списати на нещастя з батьком, проте Мія вбачала там ще щось неприємне. Дивним виявився шрам, що проходив через праве око – від лоба до щоки. Складалось враження, що як тільки він загоювався, його шаруділи, і той знову починав кровити, так до кінця і не зарубцювавшись. Рівний ніс ледь розбухав при диханні, а губи були зведені у тонку лінію, як зазвичай. У кожному вусі блистіли по дві округлі сережки, і Мія зовсім не розуміла, що за парубок перед нею. Точно не та енергійна непосидюча дитина, яка хвостиком бігала за Мімі. На ньому красувався батьків робочий одяг – біла сорочка з рукавами в три четверті та чорні штани, які видались йому в пору. Дівчина завжди вбачала Хічона доволі статним та широкоплечим, тож Юнсок такий же?

— Скільки часу спливло, коли востаннє зустрічались? — все дивувалась Мія.

Хлопець підвівся та, поклавши садові ножиці на бордюр, почав пригадувати:

— Десь рік тому.

— Точно! Минулого літа, ти забирав Хічона у відпустку на Чеджу, — закивала дівчина.

— Саме так, — Юнсок перестав бути таким балакучим, яким був в дитинстві. Мію це насторожило, та вона не припиняла розпитувати давнього знайомого:

— Як почуває себе твій батько? Я тільки дізналась.

— З кожним днем все краще, — надійливо видихнув Юнгі, — і гортензії його хвилюють більше, ніж власний стан.

— І ти так вирішив зменшити його турботу? — вказала вона на кущі.

— Поки маю вільний час, то так. А ще пані Мійон наполягала, щоб я підмінив батька, обіцяла рисовий пиріг щодня пекти, — зачесав потилицю Юнсок.

— Моя мати???

— Ага, — підтвердив Юнсок.

— За рисовий пиріг значить, — чмихнула Мія.

— Щось не так? — ухопив хлопець.

— Як ти сам поживаєш? Десь працюєш, навчаєшся? Чи… — дівчина не відповіла на питання друга, бо не хотіла ділитись підозрами стосовно хитрої перестановки шахових фігур на дошці з легкої руки матері.

— Працюю, маю вільний робочий графік. А ти?

— В мене канікули перед останнім курсом, та в майбутньому я б теж хотіла мати вільний графік, — замріялась дівчина.

— Ставай композитором, так і станеться, — порадив він.

— Стривай, ти пишеш музику? — вразилась Мія.

— Так, маю власну студію, — засяяв Юнсок. — Декілька моїх пісень ти точно чула на Mnet.

— На Mnet? То ти з айдолами співпрацюєш? Я знала, що куцим забіякою з рідкими зубами тобі точно не бути, — поділилась вона, коли хлопець підтвердив її запитання.

— Ніколи знову, — поклявся Юнсок, і вони засміялись.

— Дивовижно, — все ще шокувалась дівчина, як виріс її друг. — А це взагалі для тебе не занадто приземлено працювати в саду?

— Зовсім ні. Навпаки, тут можна спіймати справжнє непідкупне натхнення, — хлопець вказав на гілочку дерева за ними, на якій виспівувала пташка з червоними крилами.

Її цвірінькання Мія досі не чула, а тепер всі почуття зосередились на незрівнянній мелодії. І по саду промайнув потік непідробного блаженства, зупиняючи дивоглядну мить.

— Міє! — почулося позаду. Дівчина зажурилась, що мати перебила теплий момент. — Перші гості на підході, переодягайся, будь ласка.

— Юнсоку, сонечко, можеш приєднуватись до нас та розважитись, — додала вона.

— Ні, дякую, пані Мійон, — відмовився він. — Я вже закінчив, і хотів би ще встигнути відвідати тата.

— Звичайно-звичайно, їдь швидше!

— До зустрічі завтра, — поклонився хлопець. — Пока, Міє!

— Бувай, Юнсоку.

Коли хлопець зник, Мія притримала матір за лікоть:

— Ти замінила коня на ферзя, бо від нього отримаєш кращий доступ до королеви?

— Про що ти? — розгубилась Мійон.

— Мамо! — завила Мія. — Чому не сказала про Юнсока раніше? Ти привела його, щоб дізнатись все про їхню матір та її причетність до травми Хічона! Ще й мене в підозрах засуджувала! А сама?

— Нічого такого, — віднікувалась жінка. — Я викликала хлопчину, щоб він до ладу привів сад до званої вечері. Певно, гості захочуть освіжитись після напоїв.

— Що за нісенітниці! Сюди ніхто не зайшов би, я знадвору бачила, як тато через вхідні двері до веранди напинав табличку: «Вхід заборонено». І глузував з Хосока: «Ніхто не вийде, і ти зайти не зможеш». Хосок обходив з парадних дверей! Отже, Юнсок тут не заради вечірки. Зізнайся, — відчеканила Мія.

— Міє, гості почнуть прибувати за десять хвилин, будь ласка, переодягни сукню, яку я тобі приготувала, — не шукаючи виправдань, наказала Мійон і пішла за покликом Міхьока.