Глава 4

- Привіт, Міє, давно не бачились, - вклонився хлопець.

- Не можу повірити, що це ти! – затряслась Мія. Десь у підсвідомості майнуло: якби вона була собакою, її хвіст безумно закружляв.

Юнгі змінився. З однієї фрази дівчина це відчула. Його голос огрубів, різав, неначе сталь. В очах стояв смуток, хоч це і можна списати на нещастя з батьком, проте Мія вбачала там ще щось неприємне. Дивним виявився шрам, що проходив через праве око – від лоба до щоки. Складалось враження, що як тільки він загоювався, його шаруділи, і той знову починав кровити, так до кінця і не зарубцювавшись. Рівний ніс ледь розбухав при диханні, а губи були зведені у тонку лінію, як зазвичай. У кожному вусі блистіли по дві округлі сережки, і Мія зовсім не розуміла, що за парубок перед нею. Точно не та енергійна непосидюча дитина, яка хвостиком бігала за Мімі. На ньому красувався батьків робочий одяг – біла сорочка з рукавами в три четверті та чорні штани, які видались йому в пору. Дівчина завжди вбачала Хічона доволі статним та широкоплечим, тож Юнгі такий же?

- Скільки часу спливло, коли востаннє зустрічались? – все дивувалась Мія.

Хлопець підвівся та, поклавши садові ножиці на бордюр, почав пригадувати:

- Десь рік тому.

- Точно! Минулого літа, ти забирав Хічона у відпустку на Чеджу, - закивала дівчина.

- Саме так, - Юнгі перестав бути таким балакучим, яким був в дитинстві. Мію це насторожило, та вона не припиняла розпитувати давнього знайомого:

- Як почуває себе твій батько? Я тільки дізналась.

- З кожним днем все краще, - надійливо видихнув Юнгі, - і гортензії його хвилюють більше, ніж власний стан.

- І ти так вирішив зменшити його турботу? – вказала вона на кущі.

- Поки маю вільний час, то так. А ще пані Мійон наполягала, щоб я підмінив батька, обіцяла рисовий пиріг щодня пекти, - зачесав потилицю Юнгі.

- Моя мати???

- Ага, - підтвердив Юнгі.

- За рисовий пиріг значить, - чмихнула Мія.

- Щось не так? – ухопив хлопець.

- Як ти сам поживаєш? Десь працюєш, навчаєшся? Чи… - дівчина не відповіла на питання друга, бо не хотіла ділитись підозрами стосовно хитрої перестановки шахових фігур на дошці з легкої руки матері.

- Працюю, маю вільний робочий графік. А ти?

- В мене канікули перед останнім курсом, та в майбутньому я б теж хотіла мати вільний графік, - замріялась дівчина.

- Ставай композитором, так і станеться, - порадив він.

- Стривай, ти пишеш музику? – вразилась Мія.

- Так, маю власну студію, - засяяв Юнгі. - Декілька моїх пісень ти точно чула на Mnet.

- На Mnet? То ти з айдолами співпрацюєш? Я знала, що куцим забіякою з рідкими зубами тобі точно не бути, - поділилась вона, коли хлопець підтвердив її запитання.

- Ніколи знову, - поклявся Юнгі, і вони засміялись.

- Дивовижно, - все ще шокувалась дівчина, як виріс її друг. – А це взагалі для тебе не занадто приземлено працювати в саду?

- Зовсім ні. Навпаки, тут можна спіймати справжнє непідкупне натхнення, - хлопець вказав на гілочку дерева за ними, на якій виспівувала пташка з червоними крилами. Її цвірінькання Мія досі не чула, а тепер всі почуття зосередились на незрівнянній мелодії. І по саду промайнув потік непідробного блаженства, зупиняючи дивоглядну мить.

- Міє! – почулося позаду. Дівчина зажурилась, що мати перебила теплий момент. – Перші гості на підході, переодягайся, будь ласка.

- Юнгі, сонечко, можеш приєднуватись до нас та розважитись, - додала вона.

- Ні, дякую, пані Мійон, - відмовився він. – Я вже закінчив, і хотів би ще встигнути відвідати тата.

- Звичайно-звичайно, їдь швидше!

- До зустрічі завтра, - поклонився хлопець. – Пока, Міє!

- Бувай, Юнгі.

Коли хлопець зник, Мія притримала матір за лікоть:

- Ти замінила коня на ферзя, бо від нього отримаєш кращий доступ до королеви?

- Про що ти? – розгубилась Мійон.

- Мамо! – завила Мія. – Чому не сказала про Юнгі раніше? Ти привела його, щоб дізнатись все про їхню матір та її причетність до травми Хічона! Ще й мене в підозрах засуджувала! А сама?

- Нічого такого, - виправдовувалась жінка. – Я викликала хлопчину, щоб він до ладу привів сад до званої вечері. Певно, гості захочуть освіжитись після напоїв.

- Що за нісенітниці! Сюди ніхто не зайшов би, я знадвору бачила, як тато через вхідні двері до веранди напинав табличку: «Вхід заборонено». І глузував з Хосока: «Ніхто не вийде, і ти зайти не зможеш». Хосок обходив з парадних дверей! Отже, Юнгі тут не заради вечірки. Зізнайся, - відчеканила Мія.

- Міє, гості почнуть прибувати за десять хвилин, будь ласка, переодягни сукню, яку я тобі приготувала, - не шукаючи виправдань, наказала Мійон і пішла за покликом Міхьока.

- Просто не мій день, - пробурмотіла дівчина, сильно примруживши очі.