Глава 3

Вже звичне чорні таксі, яке так старанно вів Ву Лін, мчало якомога швидше – так попрохала Мія. Паніка підступила до горла і заважала дихати. Біль викручував легені, а поодинока сльозинка скочувалася то по одній щоці, то по іншій. Коли Ву Лін приїхав за викликом знайомої пасажирки, він нічого не промовив, лише простягнув серветки, які слугували йому за вірних друзів. Мія мовчки взяла хустинку і всю дорогу нервово м’яла її в руці. Окриляюча впевненість, що надихнула знову з’явитись в квітковій лавці, перетворилась на мляву крапку, яка потроху розчинялась за горизонтом. Бульбашка надії луснула, навіть не маючи нагоди добряче надутися, гайнути вверх, відблиснути сонцем і подарувати радість оточуючим. Надія Мії була розбита вщент, і тепер вона шукала безболісний вихід з лабіринту надуманих відносин. 

- Пам’ятаєш, що я тобі казав про міст Джамсу? – порушив тишу водій. Мія лиш шмигнула носом і підвела ледь загублений погляд.

- Ним я проїжджав опівдні, і там був такий величезний натовп! – розвів руками Ву, тут же повернувши їх на кермо. Він виглядав таким враженим, що Мія мимоволі замислилась, до якої ж дати юрба заполонила міст. Вона почала перелічувати всі найближчі свята, але в голову так нічого й не прийшло, тому запитала:

- Що ж вони робили?

- Невже не знаєш? – відкрито здивувався чоловік. Він кивав головою в різні боки, по-доброму засуджуючи дівчину за незнання. – Хлопці розтягнулись вздовж, забув чи з плакатами, чи без, вибач мою стару пам'ять, та вони всі в один голос скандували: «Мія! Мія! Мія!».  

Дівчина зрозуміла, як хитро провів її Ву Лін. Проте була йому безкінечно вдячна за те, що відволік її хоча б на мить, за яку легка посмішка зацвіла на обличчі.

- А ще я знаю, що вони охоче проведуть з тобою увесь свій вільний час, виконуючи будь-яке твоє побажання. Там чекають саме на тебе.

- Та де ж там, чекають… - хмикнула Мія, а потім різко хватилась за голову:

- О ні! Вечеря! Я зовсім забула… Пане Ву, нам в інший бік, - дівчина стала картати себе за те, що так легко думки про «дівчину» Чонгука завадили тримати на першому плані важливі сімейні вечори зі смачною їжею та чудернацькими іграми.

- Як забажаєте, міледі! – відсалютував він. – Зміна маршруту! Вмикаємо музику на всю!

Чоловік збільшив гучність радіо, й бойова весела пісня розлилась кузовом. Ву Лін володів незвичною здатністю заспокоювати. Та й по життю йому траплялись пасажири, яким поміч такого роду була дуже потрібною. Адже просто відволікти від думок, хоча б на хвилинку, рятує від занурення в глибокий колодязь страху, образ, сварок чи туги. Він немов хапав за плече людину за крок від падіння в бездну. Можливо, таке життєве призначення судилося йому з народження. Ву не знав, та проти не був. Тому завжди брав з собою на виклик хустки, які дружина купувала йому заздалегідь.

- Куди рухаємось тепер? – Ву Лін пригальмував біля Коексу, даючи шанс Мії зібратися з думками, бо вигляд мала такий, неначе літала високо за межами земної орбіти.

- 114 Гай-дон, Чонно-гу, - злетіла вивчена на пам'ять адреса батьківського дому.

- Що ж, не близький шлях, - хмикнув водій, підбираючи короткий маршрут на навігаторі. – Краще затягніть ремінь, міледі, спішимо на північ!

Таксі летіло за вказаним напрямком, розсікаючи вечірнє шосе, наче шматок торта. Повільно вечоріло, але в деяких віконцях тіні все ж починали грати виставу на зачинених завісах. Мія спостерігала, як будівлі змінюють одна іншу, як стрічкою плететься дорога під колесами та як пишні хмари злітаються до купи за горизонтом. Вона схилила голову, притуливши лоба до прохолодного скла. Якась порожнеча проходила тілом, осідаючи на ребрах. Там росла діра, яка висмоктувала всі позитивні емоції. Мія старанно не піддавалась її впливу, зосереджуючись на словах пісні, що лунала по радіо: «Чи день, чи ніч, а небо сяє, тож ми танцюєм до світанку. Пані та панове, ліки в мене є – слідкуй за диско-шаром». Під ритм диско Ву Лін грав плечима, піднімаючи їх по черзі.

- Тож я-я-я я серед зірок вночі, - своїм низьким голосом підспівував він у такт приспіву.

Проспівавши перший рядок, Ву став підмугикувати, видно ще не вивчив пісню на пам'ять, та зрозуміло, що настрій вона йому піднімала неабиякий. Ву Лін все вистукував біт на кермі, махаючи головою. Дівчина зловила ту блаженну радість, яку випромінювала ця пісня. Заряд бадьорої енергії від слів приспіву захопив її, на що вона була готова підвивати разом з Ву Ліном, який все не зупинявся, додаючи ще гучності, на повну кайфуючи від треку:

- Дай-на-на-на-на-міт! Дай-на-на-на-на-міт! Життя – це динаміт!

Мія хіхікала на задньому сидінні з чоловікової манери співу, та це не заважало їй самій відстукувати ногою ритм запального диско. На якийсь час мелодія виштовхала з її серця сум, вона зосередилась на музиці та всю дорогу подумки хвалила смак Ву – такі гарні пісні він обирав. Хтось клацнув пальцями – і авто зупинилось за вказаною адресою. В голові ще тримався приспів-динаміт, що видовжував дівочі вуста у невимушеній посмішці. Мія розрахувалась з Ву Ліном, який не переставав говорити, що все буде добре і нехай переймаються ті, кому ми не дістались.

- Майбутнє – дивна річ. Хтось ним маніпулює, грається. Тож ніколи не знаєш, чим обернеться завтрашній день, - підмигнув Ву та поїхав. Махаючи вслід водію, Мія проводжала таксі, аж поки того не поглинуло круте шосе, звертаючи наліво та вниз.