Глава 2

Мія не хотіла бути тією людиною, яка тільки-но очікує темпераментної гри між двома людьми у кипучій лаві оголених відчуттів. Вона хотіла точності і чіткості у кожній фразі та вчинку. Недомовки й хибні твердження однієї і тієї ж ситуації викликали дискомфорт та відчай. Заганяти себе у депресію через важкість своїх думок – перспектива так собі. Вона клялася собі ніколи цього не допустити. Більше ніколи.

Тим часом занепокоєння, що відчувалося крізь кінчики пальців ще під час розмови з Мімі,  вже намагалося незримо прослизнути до серця, і Мія збиралася першою знайти таємні двері до вірних переконань, щоб перемогти пригнічення і зухвало гримнути сталевими ставнями прямо перед його обличчям, аби навіть і не думало повертатися. Тож наступного дня Мія твердо вирішила дізнатися стосовно намірів хлопця. Поговорити та зрозуміти, чи правильно вона сприйняла пропозицію Чону.

Всеньку ніч, закриваючи очі, дівчина марила великими сяючими очима та аж прицмокувала, коли крізь димку сновидінь вимальовувалися його пухкі губи, які так і хотілося зацілувати, але вони, яка ж прикрість, віддалялись та віддалялись, поки зовсім не розчинилися у нічному потоці довільних епізодів підсвідомості.

Це не було схоже на солодкий сон немовляти, яким би мали милуватись, притуляючи руки до грудей, схиляючи голову на бік, безшумно витягуючи губи у німому «о» через надлишок душевних почуттів. Це було схоже на одержимість, яка вже нахабно втручалась до її прихованого світу. І якби Мія наважилася розповісти сестрі, що буквально за п'ятнадцять хвилин встигла не те, щоб закохатися, а прикипіти до хлопця, про якого абсолютно нічого не знає, незважаючи на беззаперечний факт його неабияких професійних якостей, який вона встигла вихопити при зустрічі, Мімі вже давно б викликала екзорциста. І, знаєте, це був би влучний вчинок. Бо сама Мія вже загубилась і не розуміла, що відбувалось. Будь-яка поміч була б доречною.

Реальність застала дівчину далеко по обіді. Та ще й абсолютно неготовою: ні до зіткнення зі щирими очима Чону, ні, тим паче, до бесіди з ним. А взагалі-то збиралася зробити все ще з самого ранку і надвечір чи то заливати горе після сімейної вечері на даху маєтку з Хосоком, чи то ділитися радісним поворотом життя з сестрою. Піднятися з ліжка, розчесати довге закуйовджене нанівець волосся від постійного вертіння протягом ночі, вмитися та нанести макіяж було дещо складніше, аніж зазвичай. Давалося в знаки нервове тіпання. Питання «а що?», «а як?», «що буде?», «як заговорити?» били у скроні і заміщали більш важливіші «що вдягти?», «як не забути вимкнути праску?».

Проживання у власних апартаментах в привілейованому районі Каннам-гу давало безліч переваг. Перш за все, нуль-контроль. Роби, що хочеш, виглядай, як хочеш, а тільки будь гідним представником престижного класу. Кава у Старбакс, шопінг у Коекс(1), пластична хірургія виключно у лікаря Чхве Йону і, як же без цього, дружба з айдолами, з моделями бренду Кельвіна Кляйна чи з зірками тік току. Загалом, все те, що Мія зневажала і старалася уникати, хоча й тримала у руці золоту ложку ще з дитинства. Так, її батько був відомою поважною персоною в Кореї, адже він був виконавчим директором Кукмін Банку, і втілення в життя його плану розвитку банку дозволило збільшити кількість успішних філій по всьому світі. Гонконг, Окленд, Буенос-Айрес – лише малі крапельки серед повноводної ріки, яка приносить достойний прибуток і компанії, і країні.

Батько тримав дочок у суворій дисципліні та цілодобовому навчанні, які б мали допомогти його дівчатками протистояти злющому світові без таткової безлімітної картки. Та з кожним роком його серце все більше і більше тануло від простягнутих рученят сестричок, які вони тягнули до нього тільки-но Міхьок переступав поріг дому, і тримати їх у строгості ставало все важче.

Коли чоловік скидав тягар завершеного робочого дня і сідав у своє улюблене синє вельветове крісло, дівчатка забиралися йому на коліна та слухали вигадані по дорозі додому історії. Мію завжди ці історії заколисували. Вона засинала прямо на татковому животі, Мімі ж стійко дослуховувала розповіді до кінця, підтримуючи ніжки сестри, щоб  та не скотилася. Можливо, саме через це з Мімі вийшла ідеальна наступниця, бо завжди з розумом підходила до того, що говорить тато, та завжди приходила на допомогу тим, кому вона конче потрібна.

Поки Мімі потихеньку готувалася стати таткові правою рукою, і вся батьківська увага доставалась сестрі, Мія могла пожити для себе. Нехай і побайдикувати. На руках вона мала диплом бакалавра з економіки, вступні екзамени до магістратури було здано на відмінно, тому до кінця літа можна було просто клеїти дурня і бути дівчинкою-дівчинкою – перебирати новий одяг, порівнюючи бренди, заганяти консультантів придуркуватими запитаннями до втрати свідомості, а потім лінькувато заїдати морозивом стрес дня. І ніхто на тебе не тикав пальчиком і не казав: «Ая-яй, чому ти марнуєш час?».

Дівчина і подумати не могла, що тато ось так просто вручить їй ключі від квартири в Каннамі і скаже: «Відпочивай і дурій». Вчинок цей був напрочуд великодушний і дивний, адже Міхьок ніколи не розкидувався щедрими подарунками без нагальної потреби.

Прокрадалась думка, що він більше не хоче бачити доньку у сімейному гніздечку. Відчуття непотрібності залило розум і скрапувало скупими слізьми на даху батьківського маєтку. Не витримавши почуттів, Мія поділилася з батьком сумнівами, які він в той же час розвіяв, мовляв, невже бажання сучасних дітлахів змінилося, і вони вже не прагнуть вихвалятися дорогими надбаннями дорослого життя серед друзів. Вслід дівчина запевняла, що мета в неї зовсім інша, далекоглядніша. Та й не потрібні їй ніякі люксові апартаменти, її влаштовувала своя кімната. Тато задумався й запитав: «Невже не задоволена?», на що Мія вдячно вклонилася і поспішила за порозумінням до матері.