Оберіг

  Клієнт виглядав знервованим, і це Настю трохи непокоїло. Нервові чоловіки можуть бути небезпечними, за секунди переходячи від меланхолії до агресії. Наразі він крапить сльозами старе червоне покривало, що бруднуватим саваном обіймає старий стіл, а за мить вже в припадку люті може вчепитися їй в горлянку. Бували випадки. Саме після одного з таких в неї з’явився Сем. А ще - пульт охорони.

  За інших обставин вона б не стала мати справу з таким нервовим чоловіком. Але коли ти не дуже розпіарена біла чаклунка, якій ще не вдалось засвітитися в яких-небудь «битвах екстрасенсів» чи якось по-іншому потрапити на ТБ, то й вибору в тебе особливо немає. Якщо відмовляти у допомозі всім, у кого нервово бігають очі та трусяться руки, можна й розоритися. Хто зараз не на нервах, поки йде війна? Одного вибуху поруч може вистачити, щоб на все життя людину зробити нервовою.

  Хоча схоже було на те, що чоловіка непокоять зовсім не вибухи.

  - Чи можна ввімкнути більше світла? – запитав клієнт, тільки-но всівшись за стіл. Його руки нервово забігали туди-сюди по червоному оксамиту, не в змозі зупинитися. Це видовище на мить захопило Настю - бліді пальці з погризеними нігтями наче відбивали гопака, а потім замикалися в кулаки, щоб за секунду знову пуститися в танок.

  Вона встала, клацнула вимикачами, проганяючи напівтемряву. Чоловік озирнувся навкруги, на очах заспокоюючись. 

  - Тіні. З певного моменту мого життя я боюся тіней. – пояснив він чаклунці, що мовчки налила йому чаю та накрапала туди щось з маленької пляшечки. – Що це? Якийсь еліксир? 

  - Це валеріана. – сказала Настя спокійно. – А еліксирів я не роблю.

  - А що, що ви робите? – запитав її відвідувач, без будь-яких сумнівів сьорбаючи чай. Це остаточно впевнило Настю, що він потребує допомоги, бо майже втратив адекватність та здоровий глузд. Вона б сама в гостях у людини, яку бачила вперше в житті (та ще й у людини дуже сумнівної професії), нічого їсти чи пити б не стала. – Я врешті-решт, не дуже вірю в магію. Але ви, схоже, моя єдина надія.

  - Я не єдина біла чаклунка не те що у місті, та навіть в цьому районі. – досить байдуже сказала Настя. – І я не знаю, чи зможу допомогти. Спочатку розкажіть, в чому ваша проблема.

  Чоловік ще раз озирнувся навколо. Його погляд зупинився на величезній чорній собаці, що розвалилася в кутку на ковдрочці, уважно спостерігаючи за відвідувачем.

  - Це справжній пес? Чи якийсь демон-фаміліяр? – спитав чоловік. Схоже йому зовсім не хотілось переходити до суті своєї біди, і він вирішив почати з розпитування хазяйки. Звичайна справа. Якщо ти вже прийшов до відьми, то скоріш за все твоя проблема це щось огидне, жахливе чи ганебне. А може навіть жахливе, огидне та ганебне одночасно. Не кожен зможе просто так почати розповідати про такі речі. Навіть на сповіді. А тим паче – жінці, яка сама визнає, що вона чаклунка. Потрібно встановити якийсь контакт, познайомитися. І людина починає з дрібниць. Настю все це завжди дратувало.

  - Демонів не існує. – сухо зауважила вона. – А це просто пес. Гарний, тренований захищати мене пес. Його звуть Сем. І випереджаючи запитання - це теж просто ім’я, ніяких співпадінь. 

  - Як це демонів не існує!? – ледь не верескнув відвідувач. – Ви ж чаклунка! Нечистої сили по-вашому, теж не існує, так, чи що?

  - Магія - це сила, яку Господь дарує тим, хто може та хоче нею користуватися. Магія – існує. Нечиста ж сила та демони – просто міф. Потвори хворобливої уяви.

  ЇЇ діловий тон трохи заспокоїв відвідувача, і водночас викликав у нього презирливу посмішку.

  - Якщо ви не вірите у нечисту силу, то ви мені не допоможете. – проказав він гірко. – Ви будете нічим не краще за психіатрів, до яких мене вже направляли. Валеріана. Ха! Валеріана мене не бере. Мене навіть «прозак» вже не бере! Як можна заспокоїти людину хімією, коли їй кожної миті може з’явитися привид?

 - Якщо ви розповісте мені все, – запропонувала Настя ще раз – то можливо ми щось придумаємо. Я маю неабиякий досвід в знятті проклять та порчі. І в мене були вже випадки, коли людина думала, що має справу з якимись чортами, а виявлялось, що на неї просто пристріт наворожили.

 - Правда? – запитав чоловік з надією, вдивляючись їй в очі. Настя незворушно кивнула.

  Брехати – перше, чому вона навчилась, коли з провінційної психотерапевтки перекваліфікувалась на столичну відьму. Робота насправді майже не змінилась, але гроші були трохи інші. Вона не вважала себе шахрайкою, адже справді допомагала людям.

  «Ви впевнені, що вам наврочили? А я от гадаю, що це просто збіг. Повірте мені, пристріт виглядає зовсім інакше. У вас, моя люба, просто стрес. А щодо крові в сечі, то вам необхідно негайно йти до лікаря».

  Спокійні розмови з висміюванням забобон, що приводили людей до неї в оселю, і розмови про те «що так, якби то була магія, вона б допомогла, але це точно не магія, а ви просто перенервували» зробили їй славу справжньої професіоналки, яка всяку порчу впізнає з першого погляду. Люди заспокоювалися, людям ставало краще. Люди йшли до лікарів – як-ніяк, справжня чаклунка відправила туди, не сам придумав таку дурню. Потім – і тільки якщо їх проблема вирішувалася – вони присилали їй гроші за консультацію. З подякою. Бували і невдачі, але в цілому метода працювала.  

  - Добре. Я не знаю чи буде з цього якась користь… - нарешті перестав вагатися відвідувач. – Два роки тому я зустрів дівчину…