37.

Юля 

Здається, платтячко зсілося чи я потовстіла трохи, але воно на мені ледве застебнулося. Оце була б засада, якби довелося вибирати щось інше. Адже тут, як виявилося, було зовсім мало речей. Поки я влітку тусила в Маямі мама їх позавозила в місто і перепрала. 

На дискотеку я вирішила трішечки спізнитися, щоб зібралося трохи народу. А то прийти і всіх чекати - суцільна нудота. Тож додатковий час я витратила на легкий макіяж і навіть встигла подрімати хвилин десять. В якусь мить я вже вибирала між тим, чи варто йти, чи поспати. Але бажання побачитися з народом пересилило сон. 

Саша хвостиком подався за мною. 

- Пам'ятай, ти мій двоюрідний брат з Одеси, - нагадала я для певності. 

- І що це дасть? 

- Є шанс, що тебе не поб’ють, так як ти мій родич. 

- Цікаві перспективи. 

- Як на мене, дуже непогані. 

На диво, але дискотека вже була в розпалі, музику було чути аж на вулицю. Хоча, підійшовши ближче я відзначила, що танці перенесли на подвір’я і стрибали всім скопом попід клубом. Неподалік я побачила знайомих хлопців, з якими зазвичай тусила, коли приїздила в село. 

- Народ, привіт! 

- Боже, ти хто? - відсахнувся Колька. 

- Юлька, він тебе не впізнав, - Сергій отримав поцілунок у щічку, решта просто обійми. 

- Чули ти в Америку поїхала... 

- Я думав, що не повернешся вже, - додав Дамір. 

- А я думала, що ти не виростеш вже, - покривлялася з нього. За це літо він нарешті перегнав мене майже на голову. - Я в шоці! 

- А це що за перець? - кивнув Юра в сторону Саші. 

- Це мій двоюрідний брат з Одеси, Саша. 

- Приємно познайомитися... 

Хлопці почали тиснути руки один одному. 

Дамір вхопив мене за лікоть і зашепотів на вухо: 

- Ти обіцяла потанцювати зі мною, коли я пережену тебе. 

- В мене амнезія, - засміялася я, адже розуміла все. Про те, що я йому подобаюся останні років п’ять, знали всі собаки в окрузі. 

- Ах так, - він підхопив мене на руки, я тільки встигла зойкнути, і виніс на танцпол. - Вітька, медляк вмикай. 

- Пусти, всі дивляться, - прошипіла я. 

- Ну і не хай. 

- Дамір, тільки не на мою голу сраку. Вб'ю заразу. 

- Не подумав, - хихотнув він і опустив мене на землю, одразу підхоплюючи за талію. - Я вже думав, що знайдеш собі америкоса і не вернешся. 

- Дамір, ну я вже тобі неодноразово говорила, що ти замалий. Та і не підходимо ми одне одному. Скільки ж можна? 

- Мені весною сімнадцять виповнилося. Чи ти забула? 

- Невгамовний ти наш. Он я Терези, а ти Телець, ми повні протилежності і взагалі несумісні, - розважалася я, адже хай він і підріс але все одно дитина ще. 

- Протилежності притягуються. Ну ти хоч сумувала? - заскиглив він. 

- Звісно. Дивись, тільки повернулася і одразу сюди. Не могла вас не побачити. 

- Ну знову вас... 

Але нашу цікаву розмову перервав якийсь зойк. Я повернулась в сторону, з якої лунав звук. Це точно була Лізка Кіріна. І поряд мій Сашка, в якого, здається, починалися проблеми. 

- Потанцюємо пізніше, - повернулася я до Даміра, який відразу скис. - Сонце, його ж Лесик приб’є, а мені думай, який вінок на похорон вибрати. 

- Ой йди вже, - великодушно відпустив друг, усміхаючись на жарт. 

Я майже бігом кинулася до компашки, яка їх обступила. 

- Ще раз повторюю, не чіпав я її, - намагався вирішити все миром Саша. Ага, так він тобі і повірить. 

- Це моя тьолка, чувак... 

- Лесик, це мій брат, не чіпай його, - пробилася я всередину і стала поряд з Сашком. 

- Шо з того, що він твій брат. І хто ти взагалі така? - він махнув рукою на мене. Було видно, що напідпитку. 

- Лозов, повилазило? Так нализався, що вже й впізнати мене не можеш? 

- Шо??? 

- Юль, вона сама до мене прийшла, - спробував виправдатися він за спиною. 

- Знаю, але це нічого не міняє. Кажу, що ти такий п’яний, що вже і людей не впізнаєш. Пора б проспатися, - порекомендувала я чуваку. 

- Лесик, може справді досить, - потягнув його за руку хтось із його компашки, але він вирвав її. 

- Ніхто не буде вказувати, що мені робити, - проревів він. 

- О боже, знову! Ліза, заспокой свого хахаля! 

- Та він не мій. Я взагалі через цього ідіота життя спокійного не маю, - добила мене дівчина. 

- Життя не маєш, значить? Ич, яка! - він замахнувся, щоб її вдарити, але такого стерпіти я просто не могла. Один точний удар - ніс зламано. 

- П'ятниця, ах ти ж падлюка, - заплакав він. - Чому знову ніс? 

- Не думала, що так до тебе пам’ять повернеться, - склала я руки на грудях, поки він витирав кров. - Йди додому вже, а то не кримінальний авторитет, а п’янь соплива, яка за однією спідницею п’ять років бігає. 

- Вернулась і вчительку тут включила, сама йди додому, - пирхнув він. 

- Може, справді ходімо? - торкнувся плеча Саша, а я мимоволі спіймала його руку, а потім і погляд. Він був скоріше винуватий, ніж наляканий. 

- Я навіть не встигла потанцювати, - якось безсило промовила сама собі. Стільки часу витрачено на збори і все, що я собі уявляла - пішло прахом. 

- Тоді, може, потанцюєш зі мною? - раптом запропонував він. - Чи тебе теж прийде хтось відбивати? 

- Дамір хіба що, - покосилася я в сторону друга, якого прямо взяла в кільце купка дівчат. І не дарма, бо був красунчиком і з чудовим почуттям гумору. А тут ще й підріс... 

Цього разу кричати, щоб увімкнули музику, не довелося.