36.

Сашка 

Я прокинувся від шурхоту в кімнаті. Шафа була відкрита, а Юля щось натхненно в ній шукала.  Чомусь у мене відразу виникло бажання підійти ззаду і обійняти її. Що за дурня!? Я відкинув його, але натомість тихенько підійшов і запитав: 

- Ти це куди зібралася? 

Юлька аж підстрибнула і вдарилася головою об моє підборіддя. Його пронизало гострим болем. А вона вхопилася за голову. 

- Знущаєшся? - прошипіла крізь зуби, а на очах виступили сльози. 

- Бляха, вибач, я не хотів, - спробував я загладити ситуацію. - Дуже болить? 

- Руки прибери. Не хотів він. Тобі не здається, що якби ти не хотів, то стояв би трохи подалі, ніж за десять сантиметрів від мене. 

- Еее, це випадково, - я і справді мало не торкався її біля шафи, врешті вона пхнула мене рукою в груди і просто вийшла з кімнати. 

Тільки тоді я побачив бузкове плаття на стільці. Вона на побачення зібралася чи що? Всередині щось неприємно кольнуло. Ця ідея мені не подобалася. Вона лишить мене зі своєю бабкою? А як вона мене таки піджарить цього разу? 

Юля повернулася в кімнату тримаючи біля голови упаковку з кетчупом, а мені протягнула майонез. 

- Воно холодне, приклади, бо синець буде. 

- Дякую, - сказав я, не очікуючи, що вона так зробить. Я притулив до вдареного місця і одразу полегшало. 

- Петренко, ти б переставав вже фігню робити чи що... - вона присіла скраю ліжка, а я опустився на підлогу біля шафи. 

Погляд уперся прямо в її ніжки в шортиках. Абсолютно ідеальні ніжки. Та що ж зі мною сьогодні таке? Але змусити себе відірватися я не міг. Навіть колінка, які вона побила через мене... я мало не кинувся їх цілувати, як колись мама мені в дитинстві. В останню мить зрозумів наскільки це тупо і крінжово. А ще відчув себе мразотою, через яку в неї проблеми - побита голова, побиті коліна, побите авто брата, мокра піжама раніше... що ще я забув? 

- Куди ти плануєш йти? - запитав я замість вибачень, які мали б пролунати. Чомусь це було дуже важливо. 

- Яка тобі різниця? Ти попрацював, відробив день у рахунок боргу, відпочивай. Ти не наймався мені в хвостики, - фиркнула вона. - Врешті, я може хочу піти кудись без тебе. В мене через тебе ніякого особистого життя. 

- Еммм. Ми знайомі всього тиждень, - спробував я навести контраргументи, хоча її слова боляче били по моєму его. - І ще я обіцяв зіграти твого хлопця. 

- Тут це не потрібно, - закотила вона очі. - Мене всі знають, і ніхто не повірить, що ми можемо зустрічатися. 

- Це ж чому? - здивувався її словам, не бачив взагалі проблеми. 

- Ти занадто спокійний, вічно знаходиш собі проблеми і потребуєш няньку. А мені потрібен сильний і цілеспрямований хлопець, з яким я не буду возитися. На якого я можу розраховувати і почуватися в безпеці. Розумієш? - вона скептично оглянула мене з ніг до голови, а було таке враження, що вилила на голову відро помиїв з кухні. 

- Гаразд. Я прийняв, - хоча, насправді чути це було добіса неприємно. - Але якщо можна, я теж піду? Давно не розважався. Обіцяю, що не буду до тебе підходити. 

- Ну як так, тоді виходимо опів на десяту. Не здумай комусь ляпнути про нашу домовленість. 

- Не буду. 

Юлька пішла на кухню, а я застиг під тією шафою. Здається, що ми нормально контактували. Хоча, ще нещодавно я мріяв про закінчення цього місяця, але вцілому мене останні дні не тригерили. Бляха! Ще три тижні прожити якщо наше спілкування буде таким, нереально. Що ж, просто не лізтиму їй під руку. І максимально уникатиму. 

Принаймні, так я думав, до походу на дискотеку.