Обережно! Зараз вибухне!

34.

Юля 

Збором картоплі цьогоріч всі були задоволені. Урожай був гарний і бабуся планувала частину продати. Колись був період, коли вона намагалася відправити трохи Сергію в Харків, але почула ціну пересилки, то трохи заспокоїлася. Вийшло, що купити там дешевше буде. 

Взагалі, він, як потрапляв на збір, міг взяти трохи, але цього разу через ДТП наші плани було порушено. Тому наші харків’яни без картоплі, а я працюю персональною нянькою для дорослого хлопця. Клас. Не те щоб я не відчувала до Саші ніякої симпатії, але бувало що проблем від нього було більше, як тоді, коли він намочив усе, чи кинув камеру, чи забув ключі в сумці. Це ж дівчача прерогатива - бути трошки інфантильними і забудькуватими, але не тут-то було. 

Ось хвилин п’ять тому відправила викопати парочку морквин, щоб було до борщу, а його досі немає. Він що, шукає ту моркву на тому світі? 

Я сполоснула останню миску і вилила брудну воду в умивальник. Після такого застілля лишилося чимало брудного посуду. Бабуся з мамою пропонували допомогти, але я добре знала, що бабуся вже не в тих роках, та і мама добряче втомилася, тож відправила обох відпочивати, а сама кинулася прибирати. Сашко ж лазив збоку і не знав, до чого вчепитися... 

Раптом він з’явився у дверях напівзігнутий, однією рукою спираючись на одвірок, а іншою тримаючи моркву. 

- Я майже впорався із завданням, - спробував усміхнутися він, але скривився. 

- Що сталося? 

- Та поперек. Він у мене ніколи не болів, - ніби виправдовуючись мовив він. 

Не думала, що на нього так подіє звичайне збирання картоплі. А виглядав міцним горішком. 

- Мий руки і ходімо до хати, спробуємо щось придумати. 

 

Поки Сашко вмивався і добирався, я перерила аптечку в пошуках чогось помічного до спини. На щастя, в бабусі була ціла колекція всіляких гелів, мазей і навіть розчинів. Я просто взяла перший, на який впало око і подалася в кімнату. 

- Ну що, роздягайся. 

- Ти не занадто часто мені це кажеш? - вирішив прикольнутися Саша. 

- Не той випадок, - я зиркнула на позу "зю", в якій він закляк. - Роздягайся і лягай на ліжко. Капець. Давай допоможу! 

Я акуратно стягнула з нього футболку. Ну не виглядає він дрихляком. Нормальні, злегка підкачані м’язи, красунчик, я б сказала. Невже від незвичної роботи? Довелося допомогти вмоститися йому на ліжко, підклавши дві подушки під низ. 

- Зараз ми почаклуємо над тобою, - насправді я вже добряче втомилася, але ситуація потребувала втручання. 

- Ти що там збираєшся робити? 

- Укольчик зроблю, так що ще до вечора будеш стрибати, як козлик. 

- Юлька, хватить знущатися з нещасної людини, - простогнав Сашко. 

- Розслабся, все буде шикарно, - промовила я, наносячи олійку на руки, а потім торкнулася його спини. 

- Ее-е, ти що робиш? 

- Петренко, можеш помовчати? Мама з бабусею пішли відпочивати, тож не кричи. Чи хочеш, щоб бабуся знов "свічку потримала"? 

- Та ну тебе! Це звучить буквально.  

Робила масаж я частенько. Та й взагалі в нас вдома це була поширена практика, бо інколи потрібно було рятувати одне одного, а шукати масажиста прямо ввечері якось незручно. Спочатку було важко, але тепер я спокійненько могла витримати два сеанси підряд. 

Мої руки ковзнули спиною, злегка розминаючи її, а особливо в ділянці попереку. Таке місце, що потрібно бути максимально акуратним, щоб не зробити гірше. Саша замовк і лише інколи посикував, коли я сильніше торкалася болючих місць. Але з часом все рідше й рідше. Через трохи я вийняла одну подушку, а потім і іншу. Молодець же, могла б піти в масажистки, але хімія мені подобалася більше. 

- Живий? - уточнила я в мовчазного Сашка, натираючи маззю поперек. 

- Так. Ти відьма? 

- Ага. Бачив же мітлу біля хліва - то моя. Остання модель, розвиває швидкість до триста кілометрів за годину. 

Він тихенько засміявся, затуляючи рот шматком ковдри, щоб не було чути. За що отримав по попі. Хоча, я ж і говорила для того, щоб посміятися.  

- Давай допоможу встати. 

- Я ще полежу, - аж надто поспішно відхилив він мою пропозицію. 

- Саш, я хочу трохи відпочити, але потрібно переконатися, що з тобою все гаразд. 

- Я сам. 

Ну що ж, сам так сам. Я відійшла до столу, щоб скласти ліки в аптечку, але все ж мій погляд наткнувся на Сашка, який встає і намагається поспіхом прикритися футболкою. Я не стрималась і хіхікнула. 

- Не думала, що в тебе така реакція. 

- Не хвилюйся, це не на тебе. Ти мене не цікавиш як дівчина, - відрубав він, одягаючи футболку. 

- Це ж і добре. А то нам якось потрібно добути цей злощасний місяць. Гаразд, якщо тобі краще, то я піду. 

- Ти ж хотіла відпочити. Тут місця багато взагалі. 

- Я не уточнювала, де я буду відпочивати... 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше