26.

Сашко 

Давно я не прогулював пари. Принаймні так, щоб отримати від цього задоволення. Зловив себе на думці, що мені подобається фотографувати і знімати відео. І найголовніше, в мене це непогано виходило. Можливо, зайнятися фотографією? Розберуся з боргами - куплю собі камеру. Взимку все одно з ремонтами не густо і на будівництві взагалі. Тож можна буде спробувати себе в цій сфері. Було б непогано освоїти ще щось чим можна підзаробити. 

Юлька позувала, наче справжня модель, яких можна побачити на бігбордах. За пів години я зробив величезну купу фото на яких вона шикарно виглядала. 

- Покажи, - прибігла вона до мене і почала гортати. - Чудовезно. Давай я тебе сфотографую. 

- Я не дуже фотогінічний. 

- Не вигадуй дурниць, я фотограф від бога, тож ти будеш на моїх фото "супермачо, всі дівчата плачуть". Головне слухай мене, що я кажу. Чого стоїш, іди присядь біля озера. 

Чесно кажучи, я вже не пам’ятав, коли робив останні фото. Мабуть, ще після здачі практики, коли виходили всі групою потусуватися в кафе. Але це не точно. Взагалі не дуже любив фотографуватися. Та Юлька просто сяяла, не скіпалась наді мною і я не хотів псувати їй настрій. 

Виявилося, що позувати, коли тебе скеровують набагато легше. Вона взагалі поправляла мені все - руки, ноги, голову і навіть водила з місця на місце. Та воно було того варте, фотки вийшли круті. Такі було не соромно постити в соцмережі чи навіть роздрукувати в альбом. 

- Ходи сюди, - поманила вона мене пальцем. 

- Навіщо? – така її поведінка здавалася підозрілою і я вже очікував якогось сюрпризу. 

- О боги, я просто хочу зробити спільне фото на пам’ять. Поки ти такий милий. 

Вона притягла мене поближче. 

- Усміхайся ширше, Петренко. Скажи ссиииирррр. 

Вона повернула камеру. Я на мить завмер, адже фото було справді чудове. Точніше ми на ньому. Я вже взагалі не пам’ятаю , коли останній раз усміхався. Хотілось попросити, щоб скинула, але я стримався. 

На цьому фото вона була така казково красива, я аж повернувся перевірити, чи це справді та Юлька, яка недавно показувала мені язик. Але ні, то була вона. Просто не усміхалася. Раптом мені захотілося зробити щось таке, щоб повернути їй цей вираз обличчя. І не лише на фото. 

- Юль... 

- Що таке, - підвела вона голову, ховаючи камеру. 

- Ти не хочеш прогуляти решту занять? – раптом запропонував я, несподівано, навіть для самого себе.