15.

Саша 

Ну не могло закінчитися все так просто. Крістіна та Оллі якраз вийшли перекусити і виловили мене по дорозі в корпус. 

- Ми все бачили! - покривлялася Кріс. - Значить, тепер в тебе є дівчина. 

- Насправді ні, потім розповім. 

- Темниш, друже, - Оллі підхопила мене під лікоть. - Ця дівчинка навіть здалеку кралечка. Ну аж не віриться, що ні. Ти ж в нас теж красунчик. Не голлівудський актор, звісно, але все найкраще при тобі. 

- Це її брату я розбив авто, задоволені? 

- Серйозно? Який класний збіг, - аж заплескала з радощів Кріс. - Це ж знак долі! 

 Ага, про те, що я маю розлучитися з трьома тисячами. І що треба навчитися паркуватися. 

- Та не вір. Я сама недавно така була. Зараз взагалі не уявляю, як я могла жити без Толіка. 

- Могла і жила б, всі якось живуть. 

-  Так не цікаво, - вона усміхнулась Олівії. - Але я здається знаю в чому секрет. 

- Я теж, - захіхікала Олівія. 

- Так, досить з мене ваших таємниць. Я такими темпами все прогуляю. 

- Петренко, ну це ж четвертий курс. На нього вже можна й не ходити. Навіть викладачам, - підморгнула Кріс. - Головне - ходити в бібліотеку. Я точно впевнена, що бачила там цю дівчину якось, тільки волосся іншого кольору було. Зможете перекидатися літачками з любовними посланнями. 

Дівчата голосно розсміялися. А в мене здається загорілися вуха. 

Після пар я знайшов Юлю, на її факультеті. Вона вже очікувала мене, ніби я мав заблукати. В прямому коридорі, ага. 

Зйомки, на мою думку, пройшли майже ідеально. Передивляючись відео разом з нею, я бачив ляпи, але впевненості, що ми зможемо зробити краще не було. Я взагалі був шокований рівнем її знань і викладки. Вона розповідала на камеру не гірше викладачів, а може й краще, бо воно було ще й цікаво. На моєму курсі хімії не було взагалі, а тут я ніби поринув у новий світ, який був досі закритий для мене. Не порівняти зі школою, де ми зробили дві хімічні реакції за все навчання. І навіть те, що вони були прості, не робило видовища гіршим. Я не був певен, чи знімав, чи дивився з відкритим ротом. В думках промайнуло, що я помилився факультетом, бо пішов за модою. 

Коли вона вирішила зробити перерив я мало не забурчав, але чемно всівся на крісло. Врешті, це все робилося не для того, щоб я позирив. 

З підсобки Юлька вийшла з хитрою усмішкою. Цікаво, що задумала? Та вона попрямувала прямо до мене. От блін, те, що я знав про неї говорило, що мене чекає западло і я спробував піднятися з крісла. 

- Сиди, сиди, - зупинила вона мене рукою. – Я тут подумала... 

Вона запнулася і подивилась на мене темним поглядом. 

- Може, наше спілкування перенести в більш горизонтальне русло? – В мене відвисла щелепа. Вона серйозно? 

Але здається дуже навіть, оскільки встигла вилізти мені на руки. Наші обличчя опинилися занадто близько одне від одного. Настільки, що я міг розгледіти наскільки цікава в неї райдужка, ніби заморожені блакитні стріли. Тим часом вона полізла до штанів. 

- Е-е-е, стоп, я так не граю, - спробував зупинити її. 

- Ти що, невинний ще? Бережешся для якоїсь кралі? – повела вона бровою. 

- Не в цьому справа, - здається, я здавав позиції. Якщо бути відвертим, то Юлька вгадала... 

- Просто заплющ очі... – прошепотіла вона, проводячи пальцем по щоці. 

В цей момент в мені боролися два бажання – просто злиняти і таки заплющити їх. Якогось біса, я зробив друге. Воно було простіше, хоча чітко віддавало питанням – що я роблю? 

Вона точно легко торкнулася моїх губ. Е-е-е, я не планував такого сьогодні... А потім почув клацання. Відкривши очі, я побачив в її руці гудзик від моїх штанів. 

- Дякую, сонце, - поцілувала вона мене в щоку. – Ти б просто не погодився просто так. 

- Що? 

- Ну мені треба ще шматок алюмінію, хоча б маленький. Ще один дослід треба зробити сьогодні. 

- Це все було заради цього? – нервово заржав, оце я лох! - Цікаво, як я маю знімати цей дослід, коли в мене штани спадатимуть? 

- Ну, тут тебе все одно ніхто не бачить, - вона підморгнула. 

Я сидів і не розумів, чи я маю злитися за таку підставу. Відчуття ейфорії від поцілунку, як вітром здуло. Але її це зовсім не хвилювало, вона з широчезною усмішкою вже чаклувала біля столу. 

Коли я підвівся, то джинси почали попросту спадати. 

- Прекрасно. Стриптиз замовляли? - Я не винна, що ти такий худий. Зачекай, - вона збігала у підсобку і винесла звідти якийсь шнурок. 

- Знущаєшся? 

- Ти завжди можеш піти звідси без штанів, - підморгнула вона і подала його мені. 

Я чесно зробив спробу його зав’язати, поки Юлька скептично дивилася на цю комедію. 

- Дай-но сюди, - вона присіла біля мене і почала зав’язувати шнурок, аж раптом двері відкрилися...