12.

Юля 

Уявлення не маю, як в магазині на руки Сашку помістилося моє приладдя. Зараз ми не могли захопити всього навіть двоє. Дивна математика. А ще комусь потрібно було відкрити двері в під’їзді. Я на свій страх і ризик лишила в машині приладдя, яке планувала використати завтра для зйомки. Сподіваюся, він доїде без пригод і мені не доведеться думати де взяти новий апарат. 

Окрім завдання номер один - дійти до квартири без втрат, в мене було ще одне - уникнути зустрічі з сусідкою. Чомусь я не здивувалась би, якби вона чатувала на нас на сходовій клітці. Але було на диво тихо. 

- Тільки не розмовляй багато, - прошепотіла я в ліфті. 

- Чому пошепки? 

- Хочеш ще одну зустріч з моїми сусідами, цього разу більш близьку. 

- Не дуже, - скривився Сашко. 

- Ну тоді ні пари з вуст. Бо мені інколи здається, що вона стоїть під дверима увесь день і чатує, коли ми йтимемо або повертатимемось. 

Ліфт приїхав і двері відкрилися. Ключ вже був напоготові в руці, тому довго не думаючи я відкрила двері і пропустила Сашка всередину. Я тільки встигла закрити на замок, як двері в сусідки рипнули. Бляха. 

Я очима показала на кімнату збоку і ми увійшли, розклали мовчки приладдя на моєму робочому столі. Раптом у двері пролунав дзвінок. Це точно була не мама, в неї ж є свої ключі. І ніхто не мав би до нас прийти без запрошення. Ну точно Олена Павлівна. 

- Це що твоя сусід... - я миттю закрила рота Саші. 

- Здурів? - прошепотіла йому. - Якщо вона почує, то буде дзвонити в двері до вечора, або поки не вийдемо. 

Він прибрав мою руку з рота. 

- І що робити? Мені ще додому треба. Нічого не підготував на завтра. 

- Ну й ти, а раніше не пробував готуватися? 

- Ти забула, де я вчора був? 

Так, забула. Але ж пів дня лишалося, міг хоч щось зробити. Хоча, чому тут дивуватися, хлопець який сів за кермо так і не навчившись нормально водити навряд дуже переживає за домашку. 

- Доведеться перечекати. Інакше вона нас замучить. 

В двері знову пролунав дзвінок. 

- Вона хвора чи що? 

- Навіть не уявляєш наскільки. Можу тобі позичити комп і зошити. Багато книг є онлайн. 

- Тільки не методички, які викладачі готують самі. 

Павлівна ще тричі телефонувала в двері, але потім здається, зрозуміла, що її ігнорують. Або ж що вона помилилася. 

І тільки через пів години після того, як вона забралася я відпустила Сашка, з щирою рекомендацією йти сходами. Бо поки чекає ліфта то можна і нарватися. 

Далі мене чекало багато роботи. Потрібно було підготувати текст для стартового відео для блогу. Я розуміла, що мені все одно доведеться включати довільний живий текст, але основою мала бути інформація і дуже хотілося показати кілька елементарних хімічних реакцій для того, щоб зацікавити глядачів. Мій погляд впав на невеличку коробочку з порошком алюмінію. Непоганий же варіант! З ним можна проробити нехитрі досліди з окисненням і згоранням, не те щоб дуже неймовірно, але вцілому досить непогано на перший раз. Головне, щоб витяжка працювала, а то буде зовсім весело. 

Коли мама повернулась від подруги я не лише закінчила підготовку, а й встигла приготувати вечерю та накрити на стіл. Хотілося щоб в неї був повноцінний вихідний від усього. 

- Ого, ти я бачу дарма часу не витрачала, - зацікавлено заглянула вона на кухню. 

- Ма! Ображаєш, я і так часто готую. Сідай вже, - я здогадувалася, що вона може й не голодна, але посидіти ввечері разом було приємно. Я скучилася за ціле літо відсутності. 

Вона кинула сумку з жакетом в коридорі і сіла за стіл. 

- Чула новини? - з хитрою усмішкою запитала вона, накидаючи салат. 

- Які з них? Про те, що в мене новий хлопець, чи що до нас племінник з Одеси приїхав? 

- Хм. Бачу ти в курсі. Але ходить ще багато версій. Здається, в нашому дворі дуже нудно людям жити. 

- Здається, що так. Краще б на якусь роботу влаштувалися, чи поприбирали, квіти там посадили. А то бур’ян росте попід домом. 

- Ну ти сказала, - засміялась мама. - А коли виглядати щось нове будуть? Баба Вєрка он вже женити Маринку на твоєму троюрідному браті планує. Але я щось ніяк не пригадаю, якому саме. 

Я приснула зі сміху. Оце бабки-фантазерки. А що було б, якби Сашка і справді був моїм братом - смертний бій за жениха? 

- Павлівна пів години під дверима стояла, коли ми колби принесли. Я думала посивіємо. 

- Скажу їй, що дзвінок зламаний. 

- Тоді вона буде стукати, поки двері не виламає. 

Ми подивилися з мамою одна на одну і засміялися. 

Якби були зайві гроші, то давно б переїхали звідси подалі. Бо таких “чарівних сусідів” у нас кілька штук. Але що поробиш, таке життя. Інколи доводиться просто закриватися і робити вигляд, що тебе немає вдома. 

А що ж буде, коли Сашко буде забирати мене щодня цей місяць? Вона ж життя нормального не дасть. Я зітхнула над макаронами, уявляючи цю картину. Потрібно якось навчитися жити без впливу чужої думки.