6.

Юлька 

- Що!? - не витримала я. - Ти здурів? Хоч уявляєш собі, як цей бовдур возитиме мене? Він же кермувати ще нормально не вміє. 

Злість на брата майже не давала мені дихати. Та й в мене взагалі-то були трохи інші плани на добирання в універ. Куди приємніші, ніж їхати в побитому гольфі з водієм-невдахою. Цікаво, брат часом не домовився, щоб цей лицар доблесті мені ще й двері відкривав? 

- Та чого ти, зекономиш гроші на бензині. Дах над головою, коли дощ йтиме, куди краще, ніж на байці. 

- Я б просто поїхала маршруткою, не перший день живу. 

- Мала, не бурчи. Ти ж здається хотіла почати вести власний блог і тобі потрібен був хтось, хто добре зніматиме. 

- Звідки ти знаєш, що він знімає краще, ніж водить? - я запустила зі злості в брата подушкою. - Знайшов мені поводиря, ніби я сліпе курча на пустирі. 

- Не перегинай. Це всього-на-всього на місяць. Далі дасиш йому копняка. Ну подумай, ти можеш його експлуатувати для всього, що завгодно. 

- Справді? - я примружилась, придумуючи до чого ж можна припахати цього роззяву. - А якщо він пратиме мої речі? Трусики, наприклад? 

- Юлька, не вигадуй дурниці. Твої речі пере пралка. Експлуатуй пацана по призначенню, особливо в селі. Там фул комплект. 

- Гаразд, вважай, що я вже придумую, - запевнила брата. - А коли ми можемо узгодити графік? 

- Він завтра на похороні, зателефонуй йому після обіду. 

- В нього хтось помер? 

- Друг. Розбився на авто. Ти мала б чути, це з вашого універу. 

Насправді, чула - вранці про це говорили всі. А потім і викладачі наголошували на тому, щоб водили відповідально. Також було повідомлено, де буде похорон для бажаючих провести. Тільки я не розуміла, чому я маю туди йти. Я розуміла, коли помер дідусь кілька років тому. Він був дорогою мені людиною, я любила його і дуже сумувала. Але цей чужий хлопець, який сам сів п’яним за кермо і фактично вбився? Він був мені чужий. І добре, що він не забрав нікого за собою. 

- Цікаво, якщо це його друг, то він такий самий? 

- Сумніваюся, - Сергій вже встав з мого ліжка, щоб йти. - Насправді, він досить відповідальний, як мені здається. А водити навчиться з часом. Просто будь із ним поблажливіше. 

Я закотила очі. 

- Я сама невинність, хіба непомітно? 

- Хах, та здалеку видно, - хихотнув брат. - Йду збирати сумки, бо дружина і так мене вб’є за те, що затримався. 

- Ага. 

Я відкинулась на ліжко і потягнулася. 

Оце так презент удружив мені брат. Аби самій не довелося няньчитися з цим диваком. Сподіваюся, це не чергова спроба знайти мені хлопця... Бо вже якось було. Тоді був на п’ять років старший друг брата. Сергій забуває, що мені тільки дев’ятнадцять і мрію я зовсім про інші речі. Йому лиш би сплавити мене в хороші руки - не брат, а сваха. 

Але сьогоднішній день таки був краще за вчорашній. Я просто приголомшила всіх своїм виглядом. Боюся, не в гарному значенні цього слова. Але так навіть цікавіше. 

Але найприємнішим було те, що я домовилася з викладачкою про те, щоб знімати відео для свого блогу в лабораторії. Не безкоштовно, звісно ж, а ще все мало бути ідеально цілим після мене. Це вже як пощастить. Минулого року я вже відкупила достатньо побитих пробірок, тож дорогу в потрібний магазин могла знайти із заплющеними очима. 

Майже увесь день на мене позирала Ксю, моя колишня подруга. Так вже сталося, що вона відбила мого хлопця, а потім ще й підставила мене перед викладачем. Я вийшла винна і мені влетіло буквально нізащо. І якщо вона думала, що я забула про це за літо, то аж ніяк ні. Я не тільки не забула. Я планувала помститися. До Міши я якось перегоріла, а от підстава з викладачем не забувалася і за неї я ще дам здачі. 

Як вам Юля? Робимо ставки на їх наступну зустріч - хто кого взує...