ГЛАВА 5

Віра.

Мала б боятися… Незнайома місцевість. Поряд хлопець, якого я майже не знаю. Але мені не страшно. І навіть не холодно, бо його тепла рука наче передає мені його власне тепло. А разом з теплом -  надію, впевненість, що все буде добре і ми, неодмінно, виберемося звідси.

Ми одразу обернулися щойно помітили світло від фар автівки, яка швидко наближалася. Але це не наш Санта і не машина Ромки, а якесь інше авто, яке плавно зупинилося біля нас.

- Агов! Дітлахи! - водій опустив скло і заговорив до нас. - Я батько Едіка, це ж Ви вітали мого сина з Новим роком?

- Послухайте! Ми чесно відпрацювали Ваші кошти! Просто злякалися, що… - я запнулася. 

- Ні-ні! До Вас жодних претензій! - спробував мене заспокоїти водій. - Але може Вас треба кудись відвезти? І перепрошую за свого батька, насправді він дуже хороша людина.

- Підвезти? - Ромка замислився. - Якщо Вам буде не складно! Було б чудово, бо ми залишилися без своєї автівки.

- Звичайно не складно! Стрибайте! 

І ми з Ромкою після цих слів зручно вмостилися на задньому сидінні цього автомобілю. 

До Нового року залишається менше години. Як же ж зараз хочеться облишити все погане у цьому році.

- Ось! Це Вам! - батько Едіка вручив нам пляшку шампанського. - А це чайові!

- Ви й так нам дуже допомогли. - Ромка спробував відмовитися від винагороди.

- Нічого-нічого! Маленька компенсація за пережитий стрес та незручності. - після цих слів чоловік вклав конверт в мої руки.

Щойно попрощалися з водієм, як я помітила Ромкину машину припарковану поряд з будинком. 

- Як ти знав, що наш шалений Санта буде тут? - зазирнула в очі Ромчику.

- Здогадався! Він у будь-якому стані повертається додому! 

- То твій дід тут живе?

- Так. - відповів мені.

Разом посмикали дверцята автівки, але ті виявилися зачиненими. 

- Ходімо! - Ромка потягнув мене за собою. - Заберу в діда ключі і поверну тобі твої речі.

Разом ми увійшли до ліфту. Лещата зачинилися. Ромка натиснув кнопку восьмого поверху. Щойно кабінка рушила, світло згасло, ліфт зупинився. 

- Ми застрягли? - схлипнула я.

- Схоже що світло вимкнули. - Ромка дістав з кишені смартфон і увімкнув ліхтарик на ньому.

- До Нового року залишилося п'ять хвилин! - з журбою у голосі констатувала я.

- Ти коли небудь зустрічала Новий рік у кабінці ліфту? - спробував підняти мені настрій Ромка.

- Ні. - чесно зізналася.

- Я теж! Тоді замовляй бажання! Потримай будь ласка телефон! - він почав відкорковувати пляшку з шампанським. 

- А ти замовив? - поцікавилася я, спостерігаючи за його впевненими рухами.

- А моє, здається, вже збулося! - посміхнувся він і від його ласкавого погляду стало так тепло.

- А незабаром справдиться ще одне! - простягнув мені пляшку і я зробила декілька ковтків.

Ромка теж відпив.

- Кажуть, якщо пити з однієї ємності, можна прочитати думки іншої людини. - прошепотів Ромка і перевів погляд на мої губи. 

- То і як? Ти прочитав мої? - чомусь теж перейшла на шепіт, бо момент аж занадто хвилюючий та інтимний.

- Маю надію що так. - відповів він, а потім нахилився і дуже ніжно поцілував мене в губи.

- З Новим роком, Віро! 

- І тебе Ромчику! 

Та не встигла я оговтатися від таких приємних відчуттів, як світло знову увімкнули, а кабінка ліфту плавно відновила свій рух.

Тримаючись за руки вдвох вийшли на восьмому поверсі. Ромка дістав ключі і відімкнув двері квартири. 

Ми швидко стягнули з себе взуття. 

Покрокувала слідом за Ромкою, як виявилося на кухню. Там сидячи  за столом у центрі кімнати ми знайшли свого Санту. Старий саме наминав якийсь салатик з великої миски.

- Це Ви? - не відриваючись від трапези запитав винуватець наших сьогоднішніх пригод. - Салат будете? 

Ми одночасно замотали головами -  “ні”.

- Дарма! - пересмикнув плечима старий. - Доречі, Ромко! Ти програв мені в спорі. 

Губи Санти задоволено розтяглися від лукавої посмішки. 

- Який ще спір? - примружив очі Роман.

- Що Новий рік святкуватимеш не сам, а з дівчиною! - підморгнув старий.

- То може це Ви, навмисно все  підлаштувати? - підперла руками свої боки я. - То Ви, Санто, ще той шахрай виявляється!

Ми всі одночасно розсміялися. Ромчик ніжно притягнув мене ближче до себе і поцілував у маківку. Як би там не було, але зараз я вдячна цьому старенькому та його шаленим витівкам. Чи то обставини справді склалися так, чи це справжнісіньке Новорічне чудо, але я щаслива в цю мить! А головне в серці розквітає впевненість, що в наступному році все буде добре! Головне: мріяти, вірити. Бо мрії обов'язково збуваються, якщо цього дуже сильно і від щирого серця бажати!