ГЛАВА 3

Віра.

Ні-ні, що Ви! Я зовсім не підглядала за Романом у дзеркало заднього вигляду коли він перевдягався в костюм Санти. Нащо мені цей красунчик з скуйовдженою гривкою світлого волосся та палаючим поглядом? В мене що проблем мало? Та й досвіду з колишнім вистачило! На таких “симпатяг” і подруг не напасешся! 

Як утриматися і не розсміятися від його зовнішнього вигляду? Так! Костюмчик явно йому не до лиця і не підійшов за розміром. Штанці закороткі, верхня частина теж не розрахована на такі широкі плечі та міцну статуру. Для повноти образу лишилося заправити кожушок у штанішки, а штанішки у носочки і переконувати себе та навколишніх, що ти не…, а красавчік. Той самий кіношний Віталька нервово палить біля узбіччя, зрозумівши, що ось-ось спалахне зірка нового героя!

Увага-увага! В новорічній команді “Хо-хо-хо!” на третій годині відбулася заміна через вибуття попередника! Дружно вітаємо нового Санту!

“Годі Віро прискіпуватися! Наче тут черга з претендентів на цю роль вишикувалася! Зобрази вдячність на своєму обличчі! Досить витріщатися!”

Автівка плавно рушила, дідусь задоволено хрюкнув і перевернувся на інший бік.

Ще хвилин п'ятнадцять від сили і ми удвох вже дзвонили у двері клієнтів!

І якщо з першими у нашому списку не було жодних проблем, то з другими в переліку вони таки у нас з'явилися! А дійсно, чого це я розмріялася, що ось так, відпрацюємо швиденько та ще й Новий рік вдастся відсвяткувати вдома! Ага, зараз! З низького старту!

Щойно наша автівка порівнялася з двором за вказаною адресою, як на вулицю з красивого ошатного будиночка висипала трійка дітлахів різного віку.

Ромка перехрестився і вибрався з салону! Я за ним! 

Тільки ми наблизилися до дзвінка, як хвіртка відчинилася.

- Тю, Михасю, це якісь студенти! - вигукнула руда дівчинка років тринадцяти в окулярах, а потім повернулася до нас. - Студентська вечірка не тут, Ви помилилися. - поправила свої окуляри пальцем, притиснувши дужку до перенісся.

- Взагалі то ми приїхали привітати Вас! - прорізався мій голос. - Дорослі є?

- Я за старшу! А у чому власне проблема? - руде дівча підперло боки руками. - То де Санта?

- Я за нього! - відповів Роман.

- Невдалий жарт! - на серйозному обличчі дівчинки не сіпнувся жоден м'яз. 

- Тут така справа…- пританцьовуючи продовжила я. - Санта він звичайно є, але він той… Спить! Втомився! Багато привітань! Плюс дорога з самої Лапландії.

Руда вийшла з хвіртки, обігнула нас і попрямувала до автівки, зазирнула через скло.

- Ну Ви цю локшину про Лапландію братам моїм вішати будете! 

А їй точно років 13?

- Подарунки покажіть! 

- Агась! - я радо закивала, ну нарешті. - Ось! - витягнула з торби й показала три коробочки з плейстейшн останньої моделі, одна з яскравим рожевим бантом.

- Йдіть за мною! - скомандувала.

Мені здається, що з таких дітей потім виростають директорки садочків та шкіл! Така собі Марівановна, яка матюкатися вміє поглядом!

Ми з Романом перезирнулися й чемно закрокували слідом.

Дорослих не виявилося і в будинку теж. 

- У них важлива зустріч! - прочитала думки руда.

У центрі кімнати гарно прикрашена ялинка. Вогонь в каміні приємно потріскував, а стіл ломився від піци, гамбургерів і кока-коли! Такі собі корисні наїдки для дітей я Вам скажу! Але хто я така?

Отже дітлахи добряче підзарядилися цукром і кофеїном і готові були скакати, як ті малі енерджайзери. 

- Як то кажуть! Дякуємо Вашому дому, але нам час! - командним голосом промовив Ромка, коли вже у нас обох увірвався терпець.  - Ну і хо-хо-хо! З наступаючим!

Попрощалися й повернулися до автівки.

- Фух! - нарешті видихнула я з полегшенням, а мені вже почало здаватися, що ця “дитяча вечірка” не закінчиться ніколи.

Зручно вмостилася, втішаючи себе, що ще одне замовлення і ця “пригода” нарешті закінчиться. І я повернуся до звичайного життя!

В кишені ожив телефон. Бувша подруга щойно додала нове фото у всі свої соцмережі. Та ще й синхронно з моїм колишнім хлопцем. Пожалкувала що не видалила обох одразу з друзів. 

Не втрималася і поглянула на додане фото. Всього одним оком, чесне слово. Але мені вистачило. Якось так неприємно стало від розуміння тої нещирості. І коню тому що у пальто зрозуміло, що вони вже давно разом, просто я не хотіла цього помічати через свою наївність. Увесь цей час обманювалася, що в мене є: хлопець, подруга… Ось тобі і звичне життя до якого я так прагнула повернутися!

От візьму і замовлю під бій новорічних курантів трішки і собі, дівочого щастя! Хорошого, а головне вірного хлопця! Що тут такого?

- Знайомі? - поцікавився Роман, бігцем глянувши на екран.

- Що? - одразу не зрозуміла я. - А… Так, знайомі! Мій хлопець і моя найліпша подруга. Бувші вже, від сьогоднішнього дня… - додала останні слова, аж занадто, як на мене, сумним голосом.

- Ясно! - насупився він й, стиснув руками кермо. - А я для помсти не згожуся? 

- Помсти? - закліпала  оченятами.

- Послухай! Щоб там не сталося, але це не привід розкисати! Ходімо! 

- Куди? - кволо запитала.

Роман вибрався з салону машини сам і відчинив переді мною дверцята. Підхопив за руки, щоб мені було легше зіскочити на землю, бо автівка зависока. А потім потягнув мене у бік самої гарної та засніженої ялинки.