ГЛАВА 2

Роман.

Поклав слухавку.

Куди ж це вже встиг встрянути мій дід?

Йому б на дивані в такому віці лежати перед телевізором у теплих шкарпетках, а він наче той підліток зі своїм молодецьким “егегейом”.

Ускочив в робоче авто й, помчав за вказаною адресою. 

Тільки б на дівчат його не потягнуло! Тут вже, напевно, я не витримаю і почну червоніти, якщо мій страх виправдається. Ну самі посудіть, чолов'яга вже скоро розміняє восьмий десяток…

Ох і дістанеться цим молодим вертихвісткам! Розкажу все, що про них думаю!

Це не з тренажерки діда забирати, коли в нього від перевантаження прострелило спину!  

Паркуюся неподалік і завмираю як вкопаний.

Якщо чесно до такого навіть я був не готовий, хоча бачив вже різні витівки свого родича.

Мій дід у костюмі Санти солодко спить на лавці, а біля нього поряд тупцює фея у зеленому костюмі. 

Чесно, аж закортіло протерти очі!

- Це що? Косплей якийсь? - примружив очі.

- Не смішно! - роздратовано приснуло молоденьке дівча. 

 Скільки їй років? Хоч повнолітня? А якби я не зателефонував, щоб вона робила?

Дівча виявилося привельми гарним. З яскравими зеленими очима, великими, як у того мультяшного персонажа, з пухнастими війками. Пухкі губки то покусує, то нервово стискає, а сама пританцьовує від холоду. Довге темно-русяве волосся виблискує у світлі ліхтаря, а її мініатюрна постать здається навіть трішки казковою. 

 Так і хочеться обійти навколо неї, як дід Мороз з старої дитячої казки і запитати: “Чи тепло тобі дівчино, чи тепло тобі…” Але по її погляду, розумію, що ще й мішком по голові відгребу, тим самим, зав’язки якого вона перебирає тоненькими і вже, здається, синіми пальчиками.

- То з якого дива мій дід вирядився в Санту? - поцікавився, і скинув на спину тушку свого зовсім не легенького родича.

Останній почав ще й посапувати мені на вухо, а ще не задоволено бурмотіти: “Обережно, не картоплю несеш!”  

Може б ти вже прокидався та йшов сам?

- Не знаю! - вона не дуже поспішала йти на контакт. - Як варіант знайшов підробіток у тій самій фірмі що і я. Вирішив підзаробити вітаючи дітлахів.

Дід? Підзаробити? Наче у нього така вже кричуща необхідність у додаткових фінансах. Хіба що вирішив вкластися у втілення своєї давньої мрії й, таки стрибнути з парашутом.

Відкрив задні двері авто. Так автівка старенька, перероблена. Спереду всього два крісла: водійське та пасажирське. А ззаду вільний простір та купа пластикових ящиків з усілякими інструментами, декілька ряднин, запаска.

 Дівча злякано заморгало, наче щойно ненароком забрело у домівку маніяка.

- Що? - запитую й одночасно кладу обережно діда у самий центр на одну з ряднин. - Меблі я збираю ясно? Робоча автівка! З роботи взагалі втік, щоб, як виявляється Санту врятувати!

Закриваю дверцята й прямую до водійських дверей.

- А я? - тихо запитує дівча й мельтешить з торбою за мною, вірніше ледве волочить за собою той мішок.

- А що ти? Сідай, підкину додому, якщо хочеш!

- Мені не можна додому! - схлипує. - Ще попереду три привітання.

- Ну то диктуй адресу куди тебе там. - вже й сам нервую та починаю вистукувати кінчиками пальців по керму.

- Але ж… Я залишилася без напарника! - замявчало знову дівча.

- А хто тобі винен, що не слідкувала за Сантою? Маєш те що маєш?

- У сенсі не слідкувала! - обурено вигукнула. - Він не тамагочі, до нього інструкція не йшла!

- Добре-добре! - мені це вже трішки починає набридати. - Що ти пропонуєш?

- Ти перевдягаєшся в Санту…

- Що? - не стримав емоцій я. 

- Там не складно! Всього лише запитати віршика, чи поводити хороводи з дітлахами…

- Та я хороводи водив… - замислився. - А трясця, та я ніколи їх не водив. Ненавиджу це свято!

Дівча знову почало схлипувати, от-от заплаче.

- Послухай! Як там тебе звуть? 

- Віра. - відповіла розмазуючи непрохану вологу з очей по розчервонілим щокам.

- Дуже приємно! Мене Романом!

 Ненавиджу коли дівчата плачуть.

- Ну добре! - нарешті вимовив, бо й справді, я ж не монстр, щоб ось так покинути без допомоги дівчину в ніч перед самісіньким Новим роком. Тим паче, що виною її неприємностей став мій рідний дід.

Підозріло покосилася на мене, наче не повірила.

- Добре, зараз перевдягну старого!

 Віра лишилася сидіти в салоні, а я знову відчинив задні двері.

- Закрий, мені тягне! - скерував Санта уві сні й, став незадоволено бурмотіти коли я почав його роздягати.