ГЛАВА 1

Віра.

Вітаю! Мене звати Вірою, і ця історія про мене, бідосю! Чому так себе назвала? Зараз Ви про все дізнаєтеся! 

Отже! Почну по порядку…

Задумливо поглянула на зоряне небо! Глибоко вдихнула! А то легко сказати! По порядку! Особливо коли ледве втримуєшся, щоб знову не почати бідкатися на долю! Нічого! Я сильна дівчинка! Отже хвіст пістолетом!

Обруч з прикріпленими на ньому ялинками почав зрадницьки сповзати на потилицю. 

“Дідько!”

От як у цьому костюмі виглядати на свій вік? А мені, між тим, вже виповнилося 19 років. Ви тільки не подумайте, що в мене відсутня клепка в голові, саме тому я вирішила вирядитися в зеленого ельфа в переддень Нового року. З головою в мене все нормально! Просто трішки не щастить останнім часом! 

Ну як трішки!? 

Ну ок, не трішки… Добряче! 

Мене сьогодні кинув хлопець! Я залишилася одночасно і без бойфренда і без найліпшої подруги! Не буду вдаватися в подробиці! 

Примудрилася посваритися з батьками.

Ще!? Власниця орендованої квартири грозиться виставити на сходи всі мої речі, якщо я не заплачу!

Зате я знайшла підробіток на час зимових канікул, щоб сплатити за житло. 

Вітати дітлахів з прийдешніми святами, я Вам скажу, не найгірша робота у світі! Що там, поводити хороводи навколо пухнастої ялинки! Не робота - мрія!

От тільки я вже встигла добряче закоцюбнути, очікуючи свого напарника - Санта Клауса! 

“Де ж його носить?” 

- Хо-хо-хо! - почулося поряд і від несподіванки я навіть підскочила.

- Охо… Ніхо-хо собі! - вирвалося в мене разом зі здивуванням.

А дивуватися було чому! Мій Санта виявився більше схожим на переодягненого байкера і вік його плавно перевалив за поділку сімдесят. Може то я просто не тямлю яким має бути справжній символ Нового року? Чи занадто прискіплива?

- Нас дітлахи вже зачекалися! Вірші визубрили, на стілець задерлися… Батьки стіл накрили, а Санти немає! - нетерпляче зашаркав ногою по свіжому сніжку чолов'яга. - Може досить на мене витріщатися? Так і будемо стирчати тут? Зелена дівчинко?

- Я ельф! - обурено вигукнула я.

- М-м! Саме тому в тебе з голови стирчать дерева!? 

- Пф!  Ялинки! Костюм видало агентство! - пробубоніла я. 

- Нє ну то твоє діло, звичайно, чи робити з себе посміховисько, чи ні! - після цих слів він відкусив кінчик сигари й почав її розпалювати.

-- А ви точно Санта Клаус? - примружила очі.

- Агась! - причмокнув той, блаженно випускаючи з рота їдкий дим. - Ходімо! Там вже кінь мене зачекався! А я тут з тобою теревеню! 

- Який ще такий кінь? - сполохано запитала я.

- Ну звичайно, залізний! - закатав очі під лоба старий. - Ти ще оленів пригадай!

І він не збрехав! Дійсно! Здоровезний байк Харлей  припаркований неподалік.

- Ось! - швиденько запхав у мою долоню зав’язку від торби з подарунками. - Я тримаю кермо, ти - торбу!

- А мене хто буде тримати?

- Не баїсь, лягуха! Якщо згубишся, підберу на зворотному шляху!

- Що? - обурилася.

- Хо-хо! Повірила! - він почав реготати. - Саїчка за переляк!

З таким Сантою ще трішки і мені дійсно прийдеться переляк лікувати! Хоч би не подряпини, переломи та синці після його залізного коня!

Якось не так я це все собі уявляла! 

Як і не могла уявити те, що мій горе-напарник вже після третього застілля “відключиться” на найближчій лавці у геть чужому дворі! А я залишуся з ним поряд, подумки складаючи з букв Ж П О А - слово ВІЧНІСТЬ! Але, чомусь, увесь час виходило геть інше слово!

От тепер я вже точно вляпалася! 

Почала хлюпати носом й, цокотіти зубами від холоду!

А від розуміння, що залишилася ще половина клієнтів, які вже заплатили фірмі за Новорічне диво, в мене почало нервово сіпатися око. Бо не дочекалися привітань, якраз дітлахи не аби з якими “серйозними” батьками! 

Та я не лише вилечу з цієї роботи, неначе корок від шампанського, мені ще такий рахунок виставлять за втрату клієнтів та негативні відгуки… Мати Василева не горюй буде!

- Агов! Діду! Підйом! - почала плескати його по обличчю, але без результату.

Тиша! Чути лише, як з переляку б'ється моє серце.

Та ось гучно заграла мелодія групи Рамштайн, а кишеня Санти яскраво замерехтіла. 

Йому хтось телефонує. 

А може це мій шанс? Хоча батьки вчили не нишпорити по чужим кишеням! Але ж я теж не просила його налягати на халявний віскарь!

- Алло! Діду? - залунало зі слухавки, щойно я прийняла виклик.

- Це не зовсім Ваш дід! - відповіла.

- А хто? Я помилився номером? - почувся якось аж занадто приємний чоловічий голос, чи то після басу Санти так здалося?

- Ні! Ви не помилилися! 

- Тоді де мій дід? Йому погано?

- Я б так не сказала! Швидше за все йому добре, аж занадто, як на мене! - ще б пак, майже літр в одне горло.

Я перевела погляд на Санту, який саме в цю секунду, блаженно уві сні, але вголос наспівував пісню з репертуару улюбленої групи.

- Ви б не змогли…  - набрала в груди повітря. - Забрати його!

- Диктуй адресу! - почулося з того боку.

Так просто?