Обережно – мрії збуваються

«Любий Діду Морозе, Йоулупуккі, Санта Клаусе і хто там ще існує, дуже вас прошу подаруйте мені на цей Новий рік диво. Ну от щось таке, щоб «вау як круто, оу це все мені», щоб адреналін, а в очах щастя, щоб мороз по шкірі і метелики в животі...». Оце дожилася. В 25 загадую бажання Діду Морозу. Ну Алька зі своїми заскоками! Добре хоч не змушує палити це і запивати шампанським. А ось до речі і воно.

— Ура, з Новим роком, колеги. Люблю, цілую, обіймаю, — прокричав тост шеф і побіг виконувати сказане.

Все-таки класний у нас керівник і колектив під стать йому — «відірви і викинь». Один запропонував, більшість підтримали і от — святкуємо в горах. Дівчата в розкішних сукнях, чоловіки в костюмах, танці, випивка, хороша компанія і більше нічого для щастя не потрібно. А ні, збрехала. Ще б хто Єгора забрав.

— Софі, потанцюємо? — наближався до мене особистий кошмар.

— Ой, а я якраз надвір хотіла вийти, душно стало, — і задки почала відступати до виходу.

— Я проведу, раптом замерзнеш, — сказали мені на вухо.

— Ні! — випалила і побігла із зали.

Ох і морозно на терасі, а я, звісно, без куртки. Ну нічого, зараз повернусь, приклеюсь до Алі, попсую їй трохи вечір, як мені деякі. Це через неї Єгор не дає мені проходу. Теж мені залицяльника знайшла! Але планам не судилося здійснитися — до мене плив нетверезий Єгорка. Я побачила плед, накинула його і чкурнула по сходах. От тільки забула за туфлі, які вирішили, що вони ковзани.

— Твою ж маму, — почула я замість глухого удару моєї тушки об лід і відкрила очі. Мене обіймав високий чорнявий чоловік в розстібнутій тонкій куртці на одну футболку з не менш здивованим поглядом.

— Слухай, я теж так хочу. Що ти там казав? — визирнув з-за спини симпатичний блондин.

— Те що ти велів. От тільки не розумію це бажання збулося чи вже білочка прийшла, — посміхнулися мені.

Я хотіла вилізти із обіймів і розказати хто тут є хто, та почула знайоме "Софі, ти де?" і передумала. Розумнішого ніж сховати голову в чоловіка на грудях, звісно не придумала.

— Мужик, дівчини не бачив, не проходила? — почула над вухом і обійняла свого надіюсь рятівника.

— Кхм, — намагався вивільнитись із захвату чоловік. — Ні, своєї вистачає.

— О, пардон, — побрів Єгор назад в комплекс.

— Боже, поламаєш ребра, біглянка Софі, — розсміявся рятівник розчіплюючи мої руки.

— Ненавиджу це його Софі. Я Соня. І пробачте за цей цирк, — знітилась я.

— Нічого, йому корисно, — розреготався той інший. І коли встиг сховатися?

— Ден, заткнися. Іди в... вечерю розігрівай.

— Слухаюсь, — награно поклонився співрозмовник і вже мені додав, — його, до речі, Алекс звати, хороший хлопець, тільки бурчить багато.

— Не слухай цього пройдисвіта. Тебе провести? Замерзла зовсім.

— Ага, дякую, — сказала я і здається спиртне трохи стукнуло в голову, — а можна з вами побути? Якщо, звісно, ваша компанія не буде проти. Я тихенько посиджу, чесно-чесно.

— Ем, ну взагалі то ми з Деном удвох. Ну тобто, ми тут працюємо і живемо. Та й не святкуємо...так як ви.

— Чудово, — просіяла одна дівчинка. — Я, як мишка буду, можу і допомогти чимось. Ну, будь ласка, він мене шукатиме або сидітиме під дверима кімнати. Не хочу його бачити.

— Ніколи більше не загадуватиму бажання, — пробубнів Алекс і підхопив на руки, щоб я не вбилась по дорозі.

Тепле вогнище каміну, запах цитрусу й гарячого вина, кольорові вогники і пухнастий сніг за вікном. Справжнє свято для душі — тихе і якесь особливе. Хто б мені сказав, що буду святкувати Новий рік саме так! В компанії незнайомих чоловіків слухати фантастичні казки про драконів і засну біля каміну в обіймах одного з них, розсміялася б тому в обличчя та покрутила б пальцем біля скроні. Та це був не сон, а відчуття чогось таємничого, загадкового оселились в моєму серці.

***

Згадуючи дивну ніч, я і підсіла за столик до своєї колеги, поснідати, о 12 годині.

— Соня, де ти була? Швидко розповідай! Твої смс тільки розпалили мою цікавість, — вчепилася в мене Аля.

— Це найдивніше святкування, досі не вірю, що наважилась на таке. Але який чоловік був поруч. Привабливий, загадковий, а тіло його, Аля, дідько, аж мурахи по шкірі.

— Ви що, того, вже?!

— Сама ти того! Футболка в нього облягаюча. Ну і обіймав, коли спали. Просто спали!

Мда, треба було приховати цей пікантний момент. Аля, по-перше, не повірила, що нічого не було, по-друге, зараз подавиться кавою від сміху.

— Але ти знаєш, він якийсь дивний, напружений був. Ніби й посміхався, і тривожило щось.

— Ну знаєш, чоловік на роботі, а тут стороння особа. Може, в нього шеф злий і неадекватний?

— Що ви, шеф не такий, — підійшов до нас Ден. — можна приєднатися до чарівних леді?

— Привіт, звісно. Це Аля, моя подруга і колега. А це Ден, ем... —  дідько досі не знаю чим вони замаються.