Глава 18 Несподівана гостя

Наступного ранку Катя прийшла до клініки в чудовому настрої.

Учорашній політ лелеки досі стояв перед очима. Вона навіть розповіла про нього Ганні Петрівні за вечерею, а та уважно вислухала й сказала, що тепер у Липівці стало на одного здорового лелеку більше.

Біля входу Катя зустріла Андрія.

— Доброго ранку!

— Привіт! — усміхнувся хлопець. — Як спалося?

— Чудово. А тобі?

— Теж непогано. Тільки Максим учора телефонував.

— І що хотів?

— Запитував, чи не збираємося ми сьогодні на річку.

— Знову?

— А що тут дивного? Літо ж.

— І що ти відповів?

— Що спочатку треба дожити до вечора.

Катя засміялася.

— Розумне рішення. З нашою практикою ніколи не знаєш, що трапиться.

Вони зайшли до клініки.

Олена Василівна вже була на місці й розкладала документи.

— Доброго ранку, молодь!

— Доброго ранку! — відповіли вони майже одночасно.

— Микола Іванович просив вас зачекати в кабінеті. Хоче дещо обговорити.

Катя насторожилася.

— Ми щось не так зробили?

— Не знаю, — усміхнулася Олена Василівна. — Але начебто ні.

Андрій нахилився до Каті.

— Може, нас вирішили достроково відпустити на канікули?

— А може, навпаки, залишити тут назавжди.

— Я не проти. Тітка Наталя мене годуватиме.

— А я житиму в Ганни Петрівни?

— Чому б і ні?

— Бо нам ще університет закінчувати, генію!

Саме цієї миті з кабінету вийшов Микола Іванович.

— О, уже прийшли. Заходьте.

Практиканти слухняно зайшли слідом.

Ветеринар сів за стіл і відкрив журнал практики.

— Ну що, до завершення вашої практики залишилося трохи більше тижня.

Катя здивувалася.

— Уже?

— А ти думала, що житимеш тут до осені?

— Ні, просто час швидко минув.

— Отож. Я переглянув ваші записи. Загалом працюєте добре. Але хочу, щоб останні дні ви більше уваги приділили самостійному прийому пацієнтів.

Андрій пожвавішав.

— Тобто ми самі лікуватимемо?

— Не зовсім. Ви проводитимете первинний огляд, збиратимете анамнез, пропонуватимете подальші дії. А я перевірятиму ваші висновки й ухвалюватиму рішення щодо лікування.

— Зрозуміло, — кивнула Катя.

— І ще одне. Наприкінці практики кожен із вас підготує невеликий звіт про випадок, який найбільше запам'ятався.

— Можна про лелеку? — одразу запитала Катя.

Микола Іванович засміявся.

— Я навіть не сумнівався, що ти його згадаєш.

— А я напишу про Барсика, — заявив Андрій.

— Про те, як він утік на шафу? — уточнила Катя.

— Це був важливий клінічний випадок!

— Особливо для шафи.

— Не заважай майбутньому науковцю.

Микола Іванович похитав головою.

— Головне, щоб у звіті було більше медицини, ніж пригод.

Перші години минули спокійно.

Катя оглядала кошеня, яке принесли на планову консультацію, а Андрій допомагав Миколі Івановичу з великим вівчаром.

Після обіду Олена Василівна саме збиралася зачинити вікно, коли надворі почувся жіночий голос:

— Допоможіть! Будь ласка!

До клініки забігла молода жінка, притискаючи до грудей невелику собачку, загорнуту в рушник.

Катя одразу підвелася.

— Що сталося?

— Вона народжує! Уже кілька годин мучиться, а нічого не виходить!

Микола Іванович вийшов із сусіднього кабінету.

— Спокійно. Покладіть собаку на стіл. Як її звати?

— Боня.

Жінка обережно поклала маленьку руду собачку на оглядовий стіл.

Боня важко дихала й виглядала виснаженою.

— Коли почалися сильні потуги? — запитав ветеринар.

— Приблизно дві години тому. Спочатку я думала, що все нормально, але вона все тужиться, а цуценят немає.

— Це перші пологи?

— Так.

— Яка порода?

— Чихуахуа.

Микола Іванович уважно оглянув тварину.

Катя й Андрій стояли поруч, готові допомогти.

— Катю, підготуй усе необхідне для огляду. Андрію, допоможеш мені.

— Добре.

Катя швидко виконала доручення.

— Миколо Івановичу, — тихо запитала вона, — це може бути ускладнення?

— Так. Тривалі безрезультатні потуги — тривожна ознака. Потрібно терміново з'ясувати причину.

Ветеринар перевірив стан Боні й пояснив господині, що необхідне додаткове обстеження, щоб оцінити стан цуценят і можливість природних пологів.

— Вона виживе? — схвильовано запитала жінка.

— Ми зробимо все необхідне, але спочатку треба зрозуміти ситуацію. Зараз найголовніше — не втрачати час.

Катя співчутливо подивилася на господиню.

— Як вас звати?

— Марина.

— Марино, можете присісти. Ми покличемо вас, щойно буде зрозуміло, що робити далі.

Жінка кивнула, хоча було видно, що заспокоїтися їй важко.

Після обстеження Микола Іванович повернувся до практикантів.

— Схоже, самостійно Боня народити не зможе. Є ознаки механічної перешкоди для пологів.

— Потрібен кесарів розтин? — запитав Андрій.

— Найімовірніше, так. У цьому випадку операція — найбезпечніший шлях, але проводити її потрібно без зволікань.

Катя згадала, як вони допомагали кобилі під час пологів.

Тоді все закінчилося добре.

Але зараз ситуація була іншою.

— Ми можемо допомогти? — запитала вона.

— З підготовкою та спостереженням. Саму операцію виконуватимуть досвідчені лікарі.

Микола Іванович пояснив Марині ситуацію, можливі ризики й необхідність термінового оперативного втручання. Отримавши її згоду, він зв'язався з колегою, який мав приїхати допомогти.

Катя тим часом підготувала необхідні матеріали за вказівками ветеринара.

Андрій допомагав переносити обладнання.

— Хвилюєшся? — тихо запитав він.

— Трохи.

— Я теж.

Катя здивовано подивилася на нього.

— Ти?

— А що, я не людина?

— Просто ти зазвичай жартуєш.

— Не завжди.

Вона кивнула.

— Хочеться, щоб усе було добре.

— Мені теж.

Операція тривала довше, ніж Каті хотілося.