Глава 8 Теплі моменти

Наступного вечора Катя поверталася з практики втомлена, але задоволена.

Біля хвіртки її вже чекала Ганна Петрівна.

— Катю, якщо раптом сьогодні нічого не плануєш, то Наталка питала, чи не зайдеш ти в гості.

— Сьогодні?

— А чого відкладати?

Катя усміхнулася.

— Тоді зайду.

Після вечері вона переодягнулася й вирушила до сусіднього будинку.

Двері відчинила Ліля.

— Катя прийшла!

Дівчинка так голосно це вигукнула, що її почули, мабуть, усі в будинку.

— Заходь, — усміхнулася Наталія Сергіївна.

Катя зайшла до вітальні.

За столом сиділи Віктор, Олена й Андрій.

— Добрий вечір.

— Добрий вечір, — відповіли всі майже одночасно.

— Сідай до нас, — сказала Олена.

Катя ще не встигла сісти, як Ліля схопила її за руку.

— Ходімо!

— Куди?

— Я покажу свої малюнки.

— Ліліє, дай людині хоча б чаю налити, — засміялася Олена.

— Потім чай.

— Це дуже важливі малюнки? — запитала Катя.

— Дуже!

— Тоді добре.

Ліля потягнула її до своєї кімнати.

На столі лежав цілий стос аркушів.

— Оце кішка.

— Гарна кішка.

— А це кінь.

— Теж гарний.

— А це єдиноріг.

— Він мені особливо подобається.

Ліля сяяла від щастя.

Через кілька хвилин до кімнати зазирнув Андрій.

— Ти ще жива?

— Поки що так.

— Значить, Ліля тебе прийняла.

— Дядьку Андрію!

— Що?

— Не заважай.

Андрій засміявся й зник за дверима.

— Він завжди такий? — пошепки запитала Катя.

— Так, — серйозно відповіла Ліля.

Катя ледве стримала сміх.

Нарешті вони повернулися до столу.

На столі вже стояли чай, пиріг і домашнє варення.

— Ось тепер можна нормально поговорити, — сказала Олена.

— Не факт, — заперечив Віктор.

— Чому?

— Бо тут Ліля.

— Я все чую!

Усі розсміялися.

Катя раптом зрозуміла, що почувається дуже затишно.

Наче вона прийшла не до майже незнайомих людей, а до давніх друзів.

І це було напрочуд приємне відчуття.

Час минув непомітно.

За розмовами, чаєм і сміхом Катя навіть не помітила, як надворі почало сутеніти.

— Ой, мені вже час додому, — сказала вона, поглянувши у вікно.

— Так швидко? — засмутилася Ліля.

— Завтра ж на практику.

— Це несправедливо.

— Зате завтра теж можна прийти, — усміхнулася Олена.

Катя здивовано подивилася на неї.

— Справді?

— Звісно.

— Приходь, — підтримала Наталія Сергіївна. — Післязавтра вони вже додому поїдуть.

— У місто, — уточнив Віктор.

— А я не хочу, — одразу заявила Ліля.

— Ліліє, ми це вже обговорювали.

— Все одно не хочу.

Усі засміялися.

— Бачиш? — сказав Віктор Каті. — Саме тому я попереджав.

— Я все чую! — обурилася дівчинка.

— І дуже добре.

Катя усміхнулася.

— Тоді зайду завтра.

— Домовилися, — задоволено кивнула Наталія Сергіївна.

— Обіцяєш? — одразу уточнила Ліля.

— Обіцяю.

— Ура!

Ліля аж підстрибнула від радості.

Катя попрощалася з усіма й вийшла на подвір'я.

— Я проведу, — сказав Андрій.

— Та тут два кроки.

— І все ж.

Вони повільно рушили до хвіртки.

Літній вечір був теплим і тихим.

— Здається, ти сподобалася моїй родині, — сказав Андрій.

— Здається, це я маю хвилюватися.

— Чому?

— Бо Ліля тепер чекатиме мене завтра.

— Це правда.

— Якщо не прийду, вона образиться.

— Дуже.

Катя засміялася.

— Тоді доведеться приходити.

— Іншого виходу немає.

Біля хвіртки вони зупинилися.

— До завтра.

— До завтра.

Катя зайшла на подвір'я Ганни Петрівни.

І чомусь думка про те, що завтра вона знову побачить цю родину, викликала в неї усмішку.