Глава 4 Знову корова!

Коли вони повернулися на подвір'я, Микола Іванович уже виходив із хліва.

— Ну що? — запитав Петро Семенович.

— Нічого критичного, — відповів ветеринар. — Схоже на розлад травлення. Ліки залишу, але за Зіркою треба поспостерігати кілька днів.

Господар помітно видихнув.

— Дякую.

Микола Іванович перевів погляд на студентів.

— А ви як?

— Корова переможена, — повідомив Андрій.

— Не бреши, — сказала Катя. — Це була нічия.

— Судячи з вашого вигляду, перемогла Мальва.

Петро Семенович розсміявся.

— Це ще добре, що вона сьогодні в настрої була.

— Не хочу знати, що буває, коли не в настрої, — пробурмотіла Катя.

— Правильне рішення, — погодився Микола Іванович.

Він сперся на паркан і кілька секунд уважно дивився на них.

— Ви знаєте, що мене найбільше здивувало?

— Що? — насторожився Андрій.

— Те, що кожен із вас знає, як працювати з коровою.

— Але? — одразу запитала Катя.

— Але разом ви поки що працювати не навчилися.

Запала тиша.

— Будемо виправляти, — спокійно продовжив Микола Іванович. — І повторювати.

— Знову на коровах? — уточнив Андрій.

— На всьому, що трапиться.

— Звучить загрозливо.

— Це практика, Вечірній.

Катя усміхнулася.

Андрій лише зітхнув.

І чомусь їй здалося, що цей місяць буде набагато цікавішим, ніж вона уявляла, сідаючи в потяг до Липівки.

Щойно автомобіль в'їхав у Липівку, як до нього підбігла схвильована жінка.

— Миколо Івановичу! Добре, що ви повернулися! Дора народжує теля!

Катя зітхнула.

— Знову корова.

Андрій пирхнув.

— А ти кого очікувала? Крокодила?

— Після Мальви я вже нічому не здивуюся.

— Це лише перший день.

— Не нагадуй.

Микола Іванович усміхнувся куточком губ.

— Поїхали.

— Просто цікаво, — сказала Катя, коли машина рушила з місця. — У Липівці є хоч одна тварина, яка не корова?

— Є, — відповів Андрій.

— Справді?

— Мальва.

— Дуже смішно.

— А мені подобається цей жарт.

— Я помітила.

— Не сваріться, — спокійно сказав Микола Іванович. — День ще не закінчився.

Катя переглянулася з Андрієм.

— Оце мене й лякає.

Через деякий час усе закінчилося.

Катя затамувала подих, спостерігаючи за роботою Миколи Івановича.

Для неї це була перша така близька участь у народженні теляти.

Ще кілька хвилин тому всі хвилювалися, а тепер на підстилці лежало маленьке мокре телятко.

— Вітаю, — сказав Микола Іванович господині. — Здорова теличка.

Жінка полегшено видихнула.

— Дякувати Богу.

Дора тихо мукнула й потягнулася до малечі.

Телятко незграбно ворухнулося.

— Яка вона маленька, — прошепотіла Катя.

— Зараз не скажеш, що через рік буде носитися по подвір'ю, — усміхнувся Андрій.

— А ти завжди все псуєш?

— Я реаліст.

— Ні, зануда.

— Це майже одне й те саме.

Катя хотіла заперечити, але теличка раптом спробувала підвестися на ноги.

Невдало.

І одразу впала назад.

— Ой...

— Не хвилюйся, — сказав Микола Іванович. — Для першого разу це нормально.

За кілька хвилин теличка зробила нову спробу.

Похитнулася.

Ледь не впала.

Але цього разу встояла.

— Молодець, — усміхнулася Катя.

— Уже придумала їй ім'я? — запитав Андрій.

— Ні.

— А дарма. У тебе талант називати тварин.

— Звідки ти знаєш?

— Впевнений.

Катя лише похитала головою.

Вона дивилася на маленьку теличку, яка невпевнено стояла біля матері, і раптом подумала, що заради таких моментів справді варто було обрати ветеринарію.

Навіть якщо до комплекту додаються легендарні корови на ім'я Мальва.

До клініки вони повернулися вже надвечір.

Катя втомлено опустилася на стілець біля столу.

— Мені здається, що за сьогодні я дізналася про корів більше, ніж за весь минулий семестр.

— Лише здається, — відповів Андрій.

— Дякую за підтримку.

— Завжди будь ласка.

Микола Іванович заніс до кабінету кілька папок, щось записав у журнал і нарешті повернувся до практикантів.

— Ну що, студенти, перший день пережили.

— Насилу, — чесно зізналася Катя.

— Це ще легкий день був.

Катя й Андрій переглянулися.

— Ви зараз жартуєте? — обережно уточнив Андрій.

— Ні.

Запала тривожна тиша.

Микола Іванович усміхнувся.

— На сьогодні ви вільні.

— Слава Богу, — видихнула Катя.

— Завтра чекаю вас о дев'ятій ранку.

— Тут?

— Тут.

— А корови будуть? — підозріло запитала Катя.

— Це село, Бойко.

— Тобто будуть.

— Швидко вчишся.

Андрій тихо засміявся.

Катя лише похитала головою.

За кілька хвилин вони забрали свої речі й вийшли з клініки.

На вулиці вже було тихо.

— Ну що, перший день практики? — запитав Андрій.

— Якщо кожен день буде таким, до кінця місяця я почну мукати.

— Тоді Мальва прийме тебе за свою.

— Не нагадуй мені про Мальву.

— Неможливо. Вона легенда.

Катя закотила очі, але всупереч собі усміхнулася.

Перший день у Липівці закінчився.

І щось підказувало їй, що попереду буде ще чимало пригод.