Глава 1 Кавовий напад

Потяг повільно зупинився на невеликій сільській станції.
Катя вийшла на перон, глибоко вдихнула свіже повітря й усміхнулася.
Нарешті приїхала.
Попереду був цілий місяць практики. Після трьох років навчання на ветеринарному факультеті вона давно чекала можливості попрацювати з тваринами не лише в аудиторіях і лабораторіях.
Погода була теплою, сонце вже добре припікало, а після кількох годин у потязі страшенно хотілося кави.
Помітивши автомат, Катя відразу попрямувала до нього.
За хвилину паперовий стаканчик із гарячим напоєм уже був у її руках.
— Оце життя, — задоволено пробурмотіла вона.
І саме в цей момент різко розвернулася.
Кава вилетіла зі стаканчика просто на когось позаду.
— Обережніше! — обурився чоловічий голос.
Катя застигла.
Перед нею стояв високий темноволосий хлопець приблизно її віку. Його світла футболка була безнадійно зіпсована великою коричневою плямою.
— Ой...
— Це все?
— А що ще сказати?
— Наприклад: «Вибачте».
— Добре. Вибачте.
— Уже краще.
Катя скривилася.
— Я не спеціально.
— Дуже на це сподіваюся.

— Ви не обпеклися?
Хлопець глянув на футболку.
— На щастя, ні.
— Тоді це вже не катастрофа.
— Для кого?
— Для нас обох.
— Цікава логіка.
— Я ветеринаром вчуся, а не філософом.
— Це помітно.
— Гей!
— Що?
— Не треба так дивитися, ніби я вас навмисно вистежувала з кавою.
— А хіба ні?
Катя пирхнула.
— Звичайно ні.

— Шкода. Була б цікава історія.
— А зараз не цікава?
— Зараз я просто жертва.
— Дуже драматично.
— Тільки тому, що мене облили через дві хвилини після виходу з потяга.
У цей момент повз них проходила літня жінка.
Вона співчутливо подивилася на хлопця й сказала:
— Синку, дружина свариться?
— Поки що ні, — серйозно відповів він.
— І не буде! — обурилася Катя.
Жінка загадково усміхнулася й пішла далі.
Кілька секунд вони мовчали.
— Чудово, — сказав хлопець. — Нас уже встигли одружити.

— За хвилину знайомства. Швидко працюють.
— Це село.
— А ми навіть імен один одного не знаємо.
— Ось бачите. Є куди розвивати стосунки.
— До побачення!
Катя підхопила валізу й швидко рушила до виходу зі станції.
Позаду почувся сміх.
Вона навіть не озирнулася.
За годину Катя вже стояла біля невеликої хати, яку орендувала на час практики.
Подвір'я було охайним. Біля паркану росли мальви, а під вікнами цвіли троянди.
На лавці сиділа господиня.
— Катерина?

— Так.
— Заходь, доню. Я Ганна Петрівна.
Катя усміхнулася й занесла речі до будинку.
Кімната виявилася невеликою, але затишною. Ліжко, шафа, стіл біля вікна — усе, що потрібно на найближчий місяць.
— А практику де проходитимеш? — поцікавилася господиня.
— У ветеринарній клініці та на фермі  
— Гарні місця. Наші ветеринари хороші.
— Сподіваюся.
Після дороги Катя швидко розклала речі, прийняла душ і майже одразу заснула.
Наступного ранку вона прокинулася раніше за будильник.
Хвилювалася.
Перший день практики все ж таки.

Поснідавши, Катя вирушила до клініки.
Невелика будівля стояла майже в центрі села.
Біля входу вже чекали люди з котами, собаками та навіть кроликом у переносці.
Катя відчинила двері й зайшла всередину.
За столом сиділа жінка років п'ятдесяти й переглядала якісь папери.
— Добрий день. Я Катерина Мельник. Приїхала на практику.
— А, чудово. Ще один практикант уже тут.
Катя кивнула.
Біля стійки стояв якийсь хлопець і щось заповнював у документах.
Почувши слова жінки, він обернувся.
Катя застигла.
Хлопець теж.
Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.
— О ні, — одночасно сказали обоє.
Жінка за столом підняла брови.
— Ви знайомі?
— На жаль, — відповів хлопець.
— Випадково, — водночас сказала Катя.
— Вона облила мене кавою на вокзалі.
— Бо він опинився за моєю спиною!
— Я просто йшов.
— А я не маю очей на потилиці!
— А я не маю запасної футболки!
— Це була не моя проблема!
— Стала моєю!
Жінка кілька секунд мовчала, спостерігаючи за ними.
Потім усміхнулася.
— Отже, спрацюєтеся.

— Ні! — одночасно вигукнули вони.
Жінка розсміялася.
— Точно спрацюєтеся.
Катя тяжко зітхнула.
Схоже, місяць практики обіцяв бути значно цікавішим, ніж вона очікувала. А головне — тепер їй доведеться щодня бачити хлопця, якого вона облила кавою в перші десять хвилин перебування в селі.
І щось підказувало, що він не дасть їй про це забути.