Розділ 5

Коли я прокидаюся вранці, мені важко зібрати себе до купи. Останні кілька келихів були зайвими. Думки як сполохані миші розбігаються в різні боки. Нарешті підіймаюся й волочуся до ванної кімнати. Дивлюся у дзеркало на своє обличчя з набряками й синцями під очима. Але все одно посміхаюся своєму відображенню. Здається вчора я знайшла собі рідну людину й хто знає — можливо споріднену душу. Вмиваюся холодною водою. Проводжу рукою по шиї. Ясність повертається до мене й стає легше. 

Я проходжу до кімнати й за звичкою стаю на ваги — 92 кілограми. Майже вся вага повернулася. Мене накриває відчай. Дев'ять днів я можна сказати голодувала, мене кожного дня нудило, щоб в результаті все повернулося до того, що й було, за один вечір. Стискаю пальці в кулаки й зціплюю зуби. Штовхаю ногою трикляті ваги. Йду на кухню й роблю собі каву. Дістаю з холодильника ковбасу й роблю кілька бутербродів з маслом. А грець йому. Все одно ці дієти не працюють. Значить моя доля така — бути жирною. 

Сідаю за стіл і вмикаю комп'ютер. Я вже заборгувала по термінах три переклади. Але мотивації їх робити немає. Оплата маленька, а роботи багато. Все ж змушую себе сконцентруватися й, сьорбаючи гарячу каву та наминаючи бутерброди, працюю. 

Через кілька годин втомлено тру очі й заходжу у свій профіль. Там купа повідомлень від Тимура. Дивно, але хоч ми давно вже обмінялися номерами телефонів, все одно продовжуємо спілкуватися на сайті знайомств.

— Я ніколи не зустрічав такої чуттєвої, доброї й емпатичної дівчини як ти, — пише він і я відчуваю, що починаю червоніти. — Ти мені справді дуже подобаєшся.

Завмираю перед екраном. Кілька разів перечитую повідомлення й не можу повірити, що саме мені таке пишуть. Мені!! Не якійсь дівчині з модельною зовнішністю чи багатими батьками, а мені — дев'яносто двокілограмовій жирусі, яка у двадцять п'ять досі живе з батьками.

— Ти теж мені дуже подобаєшся, — відповідаю й з жахом дивлюся на залишки третього бутерброда. Кладу його назад у тарілку й відсуваю від себе. Я ніби була не в собі, коли за хвилину все це з'їла. 

— Все ж не маю здаватися, — шепочу й встаю з-за столу. Йду і ще раз зважуюся. На вагах вже дев'яносто три, але цього разу, не дивлячись на відчай, вирішую, що знову буду слідкувати за своєю вагою. Якщо мені один раз вдалося скинути зайве, то зможу і вдруге. Я маю стати красивою, щоб Тимур залишився зі мною. Раптом відчуваю, що найбільше на світі хочу, щоб він любив мене. Щоб закохався до нестями. Хочу бути красивою і бажаною. Тож відношу залишок недоїденого бутерброда й вирішую до кінця дня більше нічого не їсти, щоб компенсувати всі калорії за вчорашнє пиво і сьогоднішнє масло й ковбасу.

Тепер моя ціль скинути ще чотири кілограми за тиждень і я не піду на зустріч з Тимуром поки не досягну її. 

Набираю склянку води й сідаю працювати.

Пройшло два місяці. 

Я прокидаюся вранці і як тільки відкриваю очі, кулею зіскакую з ліжка й біжу важитися — вісімдесят. Від радості починаю стрибати й плескати в долоні. Боже, та я за кожний кілограм ніби душею розплачуюся. Нескінченний голод, біль у м'язах від щоденних пробіжок, слабкість, депресія та зміни настрою. Кожен день — боротьба. Єдине, що підтримує мене на цьому шляху — це Тимур, який незмінно говорить мені компліменти, що я гарна, добра, ніжна і прекрасна. Це стимулює ставати кращою для нього і для себе. 

В нас вже було кілька побачень й минулого разу він попросив мене бути його дівчиною. Це трохи старомодно, але надзвичайно романтично. Звісно, що я погодилася. Сьогодні в нас також ввечері буде побачення. Від приємного передчуття стає тепло в грудях.

Біжу на кухню й роблю собі омлет з помідорами й чай. Я більше не п’ю каву. Взагалі й чай не дуже корисний. Планую перейти на матчу, яку так рекламують в інстаграмі. Хліб не їм, солодке лише на вихідних, алкоголь тільки на побаченнях. Ніяких потурань собі не дозволяю. От і маю результат. А ще більше працюю. Важко уявити як можна більше, але все ж. В мене з'явилася нова ціль. Я хочу жити разом з Тимуром і намагаюся відкласти якомога більше грошей на це. 

Цілий день напружено працюю. Запровадила собі нову звичку — кожного дня кілька годин читати книжки англійською в оригіналі, для додаткового тренування. Думаю з таким підходом ще рік і мене покличуть не просто робити студентські роботи, а навіть перекладати книжки для видавництв. 

Коли на годиннику вже п'ята вечора, я починаю збиратися. Більшість моїх речей завеликі на мене. Нещодавно я купила джинси на три розміри менші ніж ті, які носила дотепер. Тож зараз їх і надягаю. Підперізую сорочку, в яку я раніше ледь влізала, паском і йду до дзеркала. Уважно себе розглядаю. Щоки зменшилися, відкривши світу великі, як виявилося, очі. Підводжу їх тонкою чорною стрілкою, щоб зробити ще виразнішими. Замазую синці під очима коректором, фарбую вії. Зав'язую волосся у хвіст. Ніколи раніше я не мала такого чудового вигляду. 

Виходжу з квартири, спускаюся сходами й сідаю у таксі. Кожного разу, коли їду до нього, мені стає тепло, затишно. Відчуття, що знайшла кохану людину й водночас найкращого друга. Він моя мотивація й підтримка.

Розплачуюся з таксистом й забігаю до бару. Це поки що майже єдине місце, де ми з Тимуром зустрічаємося. Він не кличе мене до себе, а я не напрошуюся. Розумію, що він не довіряє дівчатам після історії з колишньою. Тому цей бар мені вже теж наче рідний. 

Обводжу поглядом зал. Він сидить за тим самим столом. Завжди за одним і тим же. Це дивно, але водночас якось затишно. Підходжу й плюхаюся навпроти.

— Пиво й сирна тарілка?

Киваю. Маю зізнатися, що не лише через Тимура біжу на ці побачення, а ще й заради алкоголю і їжі, яку собі зазвичай не дозволяю. Відчуття подвійної радості накриває мене.

— Як робота? — Питає він зацікавлено після того, як робить замовлення.

— Ії забагато, — роблю великі очі. — Але треба працювати активніше, щоб відкласти якомога більше.