Розділ 4

Коли прокидаюся, то відразу хапаюся за телефон і недаремно. Там на мене вже чекає повідомлення від Тимура:

— Дякую за приємний вечір. Сподіваюся на наступну зустріч.

Моє серце підскакує високо у грудях й мене накриває відчуття щастя. І ні — це не перебільшення. Я, здається, дійсно щаслива. Нарешті в моєму житті сталося щось хороше.

Швидко зіскакую з ліжка й надягаю спортивний костюм. Вирішила від сьогодні бігати зранку, щоб виглядати краще і ще більше подобатися Тимуру. Я не звертаю увагу на зауваження батька, який ще не проспався з чергового запою. Мені не до нього. Цілую у щоку маму й вилітаю надвір. Засовую навушники у вуха. Й під чарівний голос мого улюбленого Teddy Swims я починаю бігти. 

Сьогодні все здається інакшим ніж завжди. Ранкова прохолода додає бадьорості, а не дратує. Яскраве сонечко дарує надію. Зелене листя на деревах і трава радують очі. Та вже за п'ять хвилин дихати стає важко, у грудях пече, м'язи ніг болять й здається сили покидають мене. Не звикла до спорту. Зазвичай мій день проходить за комп'ютером. Я вирішую купу задач, перекладаю багато текстів, напружую мізки й втомлююся як собака. Але тіло моє залишається не тренованим. Зусиллям волі змушую себе бігти далі. Час від часу роблю перерви, коли йду спокійним кроком. Потім знову починаю бігти. Я маю чіткий намір — схуднути на 5, а краще 10 кілограмів. Щоб наступного разу, коли Тимур мене побачить, він закохався по вуха й не зміг жити без мене.

Коли повертаюся додому, ставлю варитися рис. Я знайшла в інтернеті дієту на дев'ять днів, яка нібито гарантує втрату 5 кілограмів. Для цього треба три дні їсти рис без солі, три дні яблука й знову три дні рис. Звучить не дуже добре для здоров'я. Але якщо на наступній зустрічі я буду гарною, воно того варте.

— Чого ти вже з самого ранку на кухні? — чую невдоволений голос батька. — Тобі треба худнути.

— Це дієтична їжа, — заперечую.

— Так щоб скинути вагу треба менше їсти, або нічого не їсти, — насмішкувато каже батько, — а не варити собі дієтичну їжу.

В будь-який інший день я б образилася. Мій настрій би погіршився. Я замкнулася б в собі й пішла працювати. Але сьогодні його слова пройшли повз мої вуха. Тепер усе буде інакше. Відчуваю, що маю надію. Що тепер моє життя зміниться. Я схудну, стану красивою, в мене будуть чудові стосунки, можливо навіть заміжжя. В кар'єрі та грошах я також досягну всього, що потрібно. Виїду за кордон. І буду згадувати часи, коли з мене знущалися і насміхалися як страшний сон. Для такої великої цілі я голова не те, що 9 днів голодувати, а зробити все, що завгодно.

Дев'ять днів я сумлінно дотримувалася дієти. Кожного дня зважувалася й бігала вранці. Вже на другий день мій ентузіазм пройшов, бо боліли м'язи та не було сил, а ще нудило від несмачного й несолоного рису. На п'ятий я була голова заблокувати Тимура й забути про нього лиш би мені дозволили знову їсти нормальну їжу й спати вранці. Мене все дратувало. Відчувала постійну втому й апатію. Нарешті на дев'ятий день зранку я стала на ваги й побачила, що схудла на сім кілограмів. 

Можливо для когось це не результат й хтось подумає, що вага все одно завелика. Проте дивлячись на себе у дзеркало, мені здавалося, що я надзвичайно струнка і красива. Моє серце калатало від щастя, песимізм і зневіра моментально зникли. Я підбігла до комп’ютера, зайшла у свій профіль й почала писати Тимуру.

— Ти казав, що не можеш дочекатися наступної зустрічі…

— Так і є, — відразу відгукнувся він. — Не розумію чому в нас було лише одне побачення.

— Тоді пропоную тобі піти на друге сьогодні ввечері, — пишу і завмираю. Хочу побачити його ще раз. Моє серце калатає, коли очікую його рішення.

— Добре, давай сьогодні, — нарешті відповідає, а я біжу до шафи, вибирати вбрання, яке підкреслить моє схуднення.

Весь день не знаходжу собі місця від передчуття чогось хорошого. Не можу сконцентруватися на роботі. Мені не йдуть з голови думки про побачення. Оці дев'ять днів голодування, заняття спортом і постійна втома — все заради цієї зустрічі. 

Нарешті надягаю легку сукню, яка приємно для мене звисає на талії, підкручую волосся, роблю макіяж. Не можу на себе надивитися. Бризкаюся парфумами й щаслива вибігаю з квартири. Через п'ятнадцять хвилин заходжу до того самого бару. Мабуть, це самонавіювання, але мені здається, що всі на мене дивляться. Один хлопець в кінці залу навіть підморгнув. Я про всяк випадок озирнулася, але поруч не було жодної дівчини. Тож цей знак уваги точно призначався саме мені.

Підходжу до столика й насолоджуюся ошелешеним поглядом Тимура.

— Ти якось змінилася. Дуже добре виглядаєш, — шепоче він й вказує рукою мені на місце навпроти. — Сідай.

Сьогодні я не на дієті. Тож ми п’ємо пиво і їмо тушковану картоплю з соусом і запеченим сиром. Після дев'яти днів майже голоду, я не можу наїстися. Непомітно випиваю вже четвертий келих пива.

— Ти мені дуже подобаєшся, — сп'янівши промовив Тимур.

Усміхаюся, бо до нього мені це не те що рідко говорили, а просто ніколи.

— Я зарікся з кимось знайомитися після останнього разу.

— Чому? — Дивуюся я.

— Це довга історія, — махнув рукою Тимур. — Не хочу псувати наш вечір такими спогадами.

— Ти можеш розказати мені все що завгодно. Я завжди зрозумію тебе, — запевняю його.

Мить він вагається.

— Добре, — нарешті наважується. — Рік тому я ознайомився з дівчиною. — Він робить ковток пива. — Чудова, красива, розумна, добра. Здавалося, що ідеальна. 

Від цього початку розповіді мені кольнуло в грудях від ревнощів.

— Ми зустрічалися майже пів року, — продовжив Тимур. — Все йшло до серйозних стосунків. Потім вона попросила в мене суму в борг, щоб відкрити свій бізнес. Казала, що це наше майбутнє й можливість обдурити систему, яка тримає людей бідними. В результаті я продав свою машину й дав їй гроші. І де думаєш зараз вона?

— Де? — шепочу, вже здогадуючись чим це закінчиться.