Розділ 3

Сьогодні має відбутися моє побачення з Тимуром. Страшенно боюся. Весь день вибираю одяг, в якому виглядатиму стрункішою. Та не існує таких штанів, які змогли б сховати тридцять п'ять зайвих кілограмів. Врешті зупиняюся на джинсах з утягуючим поясом, футболці й чорному піджаку. Своє біляве волосся просто розпускаю. Старанно накладаю макіяж на обличчя так, як бачила в інтернеті, щоб витончити ніс й візуально зменшити щоки. Сказати, що я задоволена не можу, бо завжди не подобаюся собі, але об'єктивно маю кращий вигляд ніж завжди.

Ввечері збираюся й нервую. Місця собі не знаходжу. Що як він висміє мене? Або принизить? Намагаюся відганяти погані думки й борюся з бажанням просто заблокувати його на сайті, щоб нічого не пояснювати й не прийти на зустріч. Врешті виходжу з квартири. Коли замикаю двері, помічаю як тремтять мої руки. Налаштовую себе на те, що як не сподобається, я можу піти будь-якої миті й не терпіти погане відношення до себе.

Таксі підвозить мене до бару. Я розплачуюся й виходжу. Повільно наближаюся до входу. Все ще можу передумати та вирішую ризикнути. Всередині заклад досить щільно заповнений людьми. Майже всі столики зайняті. Багато дівчат і хлопців мого віку п'ють пиво, їдять чипси чи сухарики. Вони голосно розмовляють, щось жваво обговорюють і сміються. Мене не помічають. На душі відразу стає легше, бо я не люблю привертати увагу, особливо в людних місцях. Озираюся. Нарешті помічаю Тимура за одним зі столиків. Затамовую подих й рушаю вперед. Сідаю за стіл. 

Він посміхається мені:

— Я вже думав ти не прийдеш.

— Була така вірогідність.

— Взяв на себе сміливість й замовив тобі також пиво, — каже Тимур, коли офіціант підходить до нашого столу.

Я киваю. Алкоголь — якраз те, що мені зараз потрібно, щоб трохи розслабитися, бо на тверезу я такої напруги не витримаю. Дивлюся на Тимура й згадую єдине побачення, яке в мене було до нього. Кілька років тому я так само на сайті знайомств знайшла хлопця, який запросив мене погуляти з ним в парку. Коли я прийшла, він сидів на лавочці з відкритою пляшкою пива. Хлопець уважно огледів мене з голови до ніг:

— А ти спортом займаєшся? — Запитав він скептично. Потім розповів кілька історій своїх знайомих, які зраджують одне одному. Раптом додав, що дуже повні дівчата йому не подобаються. Побажав мені всього хорошого, допив своє пиво й пішов.

Я ж тоді весь вечір плакала. Заблокувала свій профіль і ще рік не наважувалася туди заходити. Тож зараз роблю ковток прохолодного пива й весь час очікую, коли Тимур почне мене ображати. Та цього не відбувається. Він приязно усміхається, розповідає смішні історії зі світу програмістів й здається це дійсно нормальний хлопець. 

Скоро нам приносять сирну нарізку й блюдце з горішками. Я соромлюся їсти на людях, бо очікую на жарти чи зауваження з приводу того, що з моєю вагою мені їсти не можна й треба сидіти на суворій дієті. Краєм ока помічаю, що він сам підсунув до мене тацю з їжею й вирішую пригоститися.

— То ти добре знаєш англійську? 

Я киваю.

— Ти могла б працювати в ІТ. Наприклад тестувальником чи аналітиком.

— Не думаю, що це моє, — шаріюся. — Я люблю книжки читати, вивчати літературу і мистецтво. ІТ здається надто прагматичне для мене.

Тимур зітхає.

— Не можу з тобою не погодитися. Тому і мрію про власний тревел канал в ютубі, бо я така ж романтична і творча натура, як ти.

Він ніжно дивиться на мене й бере за руку. Від цього дотику мені стає ніяково. 

— Ти дуже гарна, знаєш про це? — Каже й мені здається, що це жарт чи знущання. — Чому супишся? — Він сміється. — Невже ніхто й ніколи не казав тобі цього?

Хитаю головою. Кров приливає мені до щік і я підозрюю, що зараз сиджу червона як помідор й цим видаю себе.

— А от я кажу, — він проводить пальцем по моїй долоні, а потім цілує її. — Ти дуже приваблива дівчина.

Знову шаріюся. Ми ще деякий час сидимо в барі й мені здається, що я справді йому подобаюся. Тимур дивиться на мене зацікавлено, постійно усміхається й торкається мене. Ми розмовляємо про все на світі й здається він розуміє мене. Додому повертаюсь на таксі. Тихо заходжу у квартиру, щоб не розбудити тата, який вже має спати п'яним, й проходжу до себе.

Роздягаюся, змиваю косметику й ще пів години лежу в ліжку та розмірковую над тим, який Тимур чудовий. Від цих думок я відчуваю тепло у грудях, ніби річ йде про якусь дуже близьку людину. Невже хтось справді здатен полюбити мене такою, якою я є?

Розмірковуючи над цим і несміливо мріючи, що можливо цього разу я знайшла свою другу половинку, засинаю.