Глава X — Злам імперії — Післясніжжя (розділи 31-32)

Розділ 31. Злам імперії

Повітря у фортеці було напружене до межі, наче сама будівля затамувала подих, очікуючи вирішального удару. Крига під ногами тріскотіла не лише від холоду — вона реагувала на присутність хаосу, що хвилями виходив від Тери, розтікаючись по камінню і проникаючи в тріщини, немов намагаючись заповнити собою кожен клаптик простору. Високі стіни, вкриті крижаними пагонами, відбивали багряні відблиски, створюючи ілюзію того, що фортеця пульсує живим світлом.

Спектральна армія, що оточила героїв, завмерла у напруженій готовності. Їхні тіла, напівпрозорі і світлі, тремтіли, змінюючи форму, ніби кожен з них складався із застиглих спогадів і тіней. Над усім цим панував Клаус — стояв на підвищенні, височіючи над полем бою, з насупленим чолом і тією ж самою криво викривленою іронічною усмішкою, яка завжди супроводжувала його мову.

— Думаєте, що можете мене зупинити? — глузливо кинув він. Його голос відлунював, множився безліччю відтінків, немов говорили одразу десятки примар. — Ха! Це лише початок… або кінець? Хто знає… можливо, я і сам не знаю.

Вайлдфаїр не змусила себе чекати. Вона запустила свого Хітвейха у повітря, і той вирвався вперед, неначе живий вогняний звір. Полум’я скрутилося у смерч, завиваючи, піднімаючи сніг та кригу з підлоги. Перші ряди спектралів миттєво розлетілися, розсипаючись на сріблясто-блакитні фрагменти.

Зейн кинув уперед сюрікени — льодові клинки, які розрізали повітря з математичною точністю. Вони врізалися у спектралів, залишаючи за собою кристалічний холод. Механічні елементи його зброї відбивали світло, ледь чутно дзижчали, і з кожним кидком він створював навколо своїх союзників безпечну зону.

Стівен телепортувався навколо них, спалах за спалахом, залишаючи після себе тонкі лінії світла. Його рухи не встигав відстежити навіть погляд — він зникав і з’являвся, вибиваючи окремих спектралів ударами енергії, створюючи хаос у їхніх лавах.

Тера стояла в центрі кола, як серце бурі. Її очі горіли багряним вогнем, а пальці тремтіли від сили, яка зростала в ній. Символ Громоклика — той самий, що з’явився в її трансовому видінні, — пульсував десь у її свідомості, ніби живий, ведучи її, підштовхуючи, спрямовуючи.

Вона відчувала його як тепло, але не земне — а глибоке, космічне, яке не належить жодній стихії, окрім хаосу. Кожен імпульс символу передавав їй нове знання, новий рух, новий спосіб впорядкувати ту силу, що колись рвалася знищити все.

— Я… я закрию вас! — вигукнула Тера. Її голос прорізав хаос, мов блискавка.

І стихія підкорилася.

Хаос, який завжди був вибуховим, неконтрольованим, диким, тепер розкрився перед нею так, ніби здавна чекав саме цього моменту. Багряний потік енергії піднявся з її тіла, охопивши простір навколо. Він здіймався вгору, формуючи гігантський пульсуючий бар’єр, що ріс, ширився і замикався, як кришталевий купол.

Бар’єр оточив Клауса та всіх його спектральних воїнів.

— Це… неможливо! — заревів Клаус, коли його форма почала тремтіти. Його тіло то розмивалося, то знову збиралося, наче він намагався утримати себе в реальності силою волі.

Але хаос не підкорявся нічиїм бажанням, окрім тих, хто справді здатен ним керувати.

Тера стискала кулаки, намагаючись утримати бар’єр. Символ Громоклика в її свідомості розгорявся все яскравіше.

Вона відчувала кожного спектрального воїна. Чула їхнє шипіння, їхній спротив, їхні безголосі крики, коли вони торкалися бар’єру й відскакували, немов обпікшись.

— Хмарна сила… хаос… — прошепотіла Тера, згадуючи слова символу. — Тепер ви назавжди залишитесь там.

Бар’єр засяяв сильніше, ніж коли-небудь. Вибух світла пройшовся фортецею, мов хвиля, і та здригнулася до самих фундаментів. Камені загуділи, лід по стінах спалахнув іще яскравіше, а полум’я Хітвейха піднялося у високий стовп.

Навіть Зейн, попри свою холодну стійкість, відчув, як його сюрікени відгукнулися на силу Тери, ледь завібрувавши від перенапруги світу.

Клаус закричав. Його голос розділився на сотні спектральних відлунь, що пронизали залу й розсипалися у темряві. Але бар’єр замкнувся. Раз. І більше не відкрився.

Багряний світ зімкнувся, поглинувши Клауса та всю його армію.

Тера видихнула. Коліна підкосилися, і вона впала, але на її обличчі була не слабкість — а перемога. Хаос всередині неї більше не шаленів. Він втихомирився, немов поставлений у чіткі рамки.

— Тера! — вигукнула Вайлдфаїр, прикриваючи очі від сяйва. — Ти це зробила! Я знала, що твоє багряне чудо спрацює!

Хітвейх тихо розчинився у повітрі, ніби вогненний дух, що виконав своє завдання. Зейн зібрав свої сюрікени, глянувши на Теру з рідкісною, ледь помітною усмішкою. Стівен стояв поруч, важко дихаючи, але в його погляді було щось глибше, ніж просто полегшення — він усвідомлював масштаб того, що сталося.

Фортеця, яка секунду тому була полем жорстокої битви, занурилася у глуху, неприродну тишу. Жодного шурхоту. Жодного подиху вітру. Лише віддалені крижинки, що падали зі стелі після удару хаосу.

— Ми… ми перемогли… — тихо промовив Стівен.

Тера підняла руки, хоч вони ще тремтіли.

— Не забувайте… хаос — це не лише руйнування. Він може бути нашою зброєю, але його треба контролювати.

Герої обмінялися поглядами. У кожному було своє: полегшення Вайлдфаїр, точна холодна впевненість Зейна, втомлена усмішка Стівена і спокійне багряне світло в очах Тери.

Вони зробили неможливе. Зламали імперію Клауса. Замкнули спектральний вимір. Повернули світові шанс на рівновагу.

Але кожен із них відчував: попереду нові випробування. Бо перемога над імперією — це лише початок відбудови світу, який довелося рятувати ціною хаосу.

Розділ 32. Післясніжжя

Частина 1: Свято у Сніжних Альпах

Сніжні Альпи виблискували від яскравого, майже святкового сонця, що повільно пробивалося крізь хмарні покриви, залишені після нічної хуртовини. Небо набуло м’якого блакитного відтінку, а сніг на схилах сяяв, наче був посипаний діамантовим пилом. Повітря було настільки чистим і холодним, що кожен подих відчувався, ніби ковток свіжої енергії, наповненої новим початком.